Ухвала суду № 49159772, 18.08.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №334/12131/14 Головуючий у 1 інстанції: Турбіна Т.Ф.

Провадження №22ц/778/4631/15 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Савченко О.В.

суддів: Кочеткової І.В., Маловічко С.В.

при секретарі: Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сімєю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на частку майна та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року ОСОБА_3. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сімєю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на частку майна.

В обґрунтування позову зазначала, що з лютого 2001 року до 24 вересня 2005 року вона проживала однією родиною з відповідачем, з 24.09.2005 року у шлюбі. Під час сумісного проживання без реєстрації шлюбу сторони 29 квітня 2005 року придбали квартиру АДРЕСА_1.

Квартира була придбана за кошти, частина з яких були спільними, а частина була отримана в кредит.

В якості забезпечення зобовязань щодо повернення кредиту, ОСОБА_2 уклав іпотечний договір, предметом якого була вищевказана квартира.

Кредит був погашений сторонами в період шлюбу.

12.04.2008 року названа квартира була продана за 14419 грн., а 28.05.2008 року сторони купили 1/2 частину житлового будинку 8 по вул. Ульянова у м. Запоріжжі за 43223 грн., з яких 14419 грн.- кошти за продану квартиру, 28804 грн.- спільні заощадження.

10 липня 2014 року рішенням суду шлюб між сторонами розірвано. Добровільно поділити спільно набуте майно відповідач відмовляється.

Посилаючись на вказані обставини, просила суд встановити факт проживання з відповідачем однією сімєю без реєстрації шлюбу з 1 січня 2004 року і до реєстрації шлюбу 24.09.2005 року, визнати обєктом спільної власності подружжя квартиру АДРЕСА_2, визнати, що її частка у сумісно набутому майні подружжя становить 1/2 частину, визнати за нею право власності на 1/4 частину житлового будинку по вул. Ульянова, 8 у м. Запоріжжі, придбаного в період шлюбу за спільні кошти подружжя.

ОСОБА_2 предявив зустрічний позов до ОСОБА_3 про визнання особистою власністю 1/2 частину будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Ульянова, 8.

В зустрічному позові посилається на те, що на придбання 1/2 частки будинку було витрачено його особисті кошти.

На момент придбання квартири АДРЕСА_3 він спільно з відповідачкою не проживав, квартиру набув до шлюбу за особисті кошти.

1/2 частина будинку №8 по вул. Ульянова в м. Запоріжжі також була придбана за його особисті кошти, частина з яких у сумі 14408 грн. була отримана ним від продажу квартири АДРЕСА_3, а частина у сумі 28815 грн. була отримана ним в дарунок від батька ОСОБА_4, який 01 травня 2008 року з нагоди його 35 річчя подарував йому гроші у сумі 30000 грн.

Посилаючись на вказані обставини, 1/2 частку житлового будинку №8 по вул. Ульянова в м. Запоріжжі просив визнати його особистою приватною власністю.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 червня 2015 року первісний позов ОСОБА_3 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволені частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1 / 6 частку житлового будинку літ.А з побутовими, господарчими будівлями та спорудами по вул. Ульянова, 8 в м. Запоріжжі, придбану на підставі договору купівлі-продажу від 28.05.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 1847, як на частку у спільній сумісній власності подружжя.

В іншій частині позову відмовлено.

Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_2 1 / 6 частку житлового будинку літ.А з побутовими, господарчими будівлями та спорудами по вул. Ульянова, 8 в м. Запоріжжі, яка набута під час шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 28.05.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 1847, за кошти, які належали йому особисто.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_3 відмовити і задовольнити його зустрічний позов.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що з 24.09.2005 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10.07.2014 року, від шлюбу мають дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У період шлюбу, на підставі на підставі договору купівлі-продажу від 28.05.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 1847, на імя ОСОБА_2 за 43223 грн. було придбано 1 / 2 частку житлового будинку літ.А з побутовими, господарчими будівлями та спорудами по вул. Ульянова, 8 в м. Запоріжжі.

Сторони не заперечували, що із сплачених за придбану частину будинку коштів 14419 грн. складали кошти, що були отримані від продажу за договором від 12 квітня 2008 року квартири АДРЕСА_3, належність яких особисто ОСОБА_2 була доведена, у звязку з чим із придбаних подружжям 1 / 2 часток будинку 1 / 6 частку суд виключив із складу спільної сумісної власності та визнав їх особистою власністю ОСОБА_2

Таким чином, 1/ 3 частку із придбаних частин будинку суд визнав спільною сумісною власністю подружжя, яка підлягає поділу між сторонами у рівних частках.

Вказаний висновок суду є правомірним, оскільки він відповідає фактичним обставинам справи та погоджується з вимогами норм матеріального права.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку(доходу).

Вважається, що кожна річ, набути за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної(сумісної) власності.

Згідно розяснень п.п.23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, зясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу( ст.ст.60, 69 СК, ч.3 ст. 368 ЦК), відповідно до ч.ч.2,3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати ( виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на імя кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобовязаннями, що виникли в інтересах сімї(ч.4 ст. 65 СК).

Визначення майна, яке належить до особистої приватної власності кожного з подружжя, наведене у ст. 57 СК України, згідно якої особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належать їй, йому особисто.

Обгрнтовуючи вимоги щодо визнання придбаних у період шлюбу сторін 1 / 2 частки будинку по вул. Ульянова, 8 в м. Запоріжжі особистою власністю ОСОБА_2, останній посилався на те, що окрім особистих коштів, отриманих ним від продажу належної йому квартири, решта сплачених ним за частки будинку коштів у сумі 28815 грн. також були його особистою власністю, оскільки 01 травня 2008 року кошти у сумі 30000 грн. були передані йому в власність батьком ОСОБА_4 за договором дарування.

Статтею 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За правилами ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

На підтвердження того, що кошти у сумі 30000 грн. 01.05.2008 року були подаровані ОСОБА_2 батьком і були використані ним для придбання 1/ 2 частини будинку, позивач за зустрічним позовом посилався на свої показання, які надав в порядку ст. 62 ЦПК України, та на пояснення своїх родичів, - допитаних в якості свідків ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Надавши оцінку вказаним доказам у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, суд дійшов обґрунтованого висновку, що вони не є належними у розумінні ст. 59 ЦПК України, враховуючи визначені ч.5 ст. 719 ЦК України вимоги щодо форми договору дарування валютних цінностей.

Відповідно до ч.1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

За вимогами ч.5 ст. 719 ЦК України договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує пятидесятикратний розмір неоподатковува мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

За визначенням Декрету Кабінету Міністрів від 19.02.1993 року № 15-93 „Про систему валютного регулювання і валютного контролю, валютними цінностями є, зокрема, валюта України грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають у обігу та є законним платіжним засобом на території України.

Оскільки ж письмових доказів на підтвердження письмового укладання та нотаріального посвідчення договору дарування ОСОБА_2 30000 грн. надано не було, факт набуття ним коштів у вказаному розмірі у особисту власність суд обґрунтовано визнав недоведеним і за вказаних обставин правомірно відніс 1 /3 частку придбаного будинку до режиму спільного майна подружжя.

Ті обставини та докази, зокрема, пояснення свідків, на які ОСОБА_2 посилається в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Фактично доводи зводяться до незгоди з відображеною судом першої інстанції у рішенні оцінкою доказів та обставин справи і передбачених ст. 309 ЦПК України підстав для скасування судового рішення в апеляційному порядку не містять.

Відповідно до ч.1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному , обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, і за нормами цивільного процесуального законодавства суд апеляційної інстанції повноважень щодо переоцінки доказів не має.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 червня 2015 року по даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: