Постанова № 49149528, 19.08.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 серпня 2015 року № 826/14612/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б.., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"

до

третя особа

Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг

Дочірнє підприємство «САВСЕРВІС СТОЛИЦЯ»

про

визнання протиправним та скасування розпорядження №1374 від 23.06.2015 р

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (надалі – Позивач), звернувся з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (надалі – Відповідач), третя особа Дочірнє підприємство «САВСЕРВІС СТОЛИЦЯ» (надалі - третя особа) про визнання протиправним та скасування розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 23.06.2015 року №1374 «Про застосування заходу впливу до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»».

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржуване розпорядження Відповідача є протиправним та таким, що прийняте необґрунтовано без зясування всіх обставин справи, а Позивач не порушував вимог частини першої та другої статті 26 Закону України «Про страхування», а отже спірне рішення підлягає скасуванню.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи. В обґрунтування заперечень Відповідач зазначає, Позивачем неправомірно відмовлено ДП «САВСЕРВІС СТОЛИЦЯ» у виплаті страхового відшкодування, чим порушено вимоги ч. 1, ч.2, ст.. 26 Закону України «Про страхування», а отже спірне розпорядження прийнято у відповідності до законодавства.

Представник третьої особи проти позовних вимог заперечує в повному обсязі та просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки спірне розпорядження прийнято у відповідності до законодавства.

Враховуючи, що в судове засідання 17.08.2015 року не прибув представник відповідача, судом було прийнято рішення про розгляд справи в письмову провадженні на підставі частини шостої статті 128 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 03.09.2014 року ДП «САВСЕРВІС СТОЛИЦЯ» звернулась до Позивача із заявою про настання збитку та виплату страхового відшкодування у зв’язку з викраденням невідомими озброєними особами майна, що належить ДП «САВСЕРВІС СТОЛИЦЯ», а також товару, що знаходиться на відповідальному зберіганні у третьої особи, яке було застраховане на підставі договорів добровільного страхування майна юридичних осіб від 01.10.2013 №251.992360917.0105 та від 23.12.2013 №251.992399123.0047. Дата події - 02.09.2014 року. Місце події - м. Луганськ.

Листом від 20.11.2014 №7798-31 Позивач повідомив третю особу про відмову у виплаті страхового відшкодування.

У зв’язку з відмовою у виплаті страхового відшкодування ДП «САВСЕРВІС СТОЛИЦЯ» звернулось до Відповідача із скаргою про порушення страховиком законодавства про страхову діяльність від 26.03.2015 №119 та вимагало провести перевірку відповідності дій позивача вимогам страхового законодавства, вжити заходів та надати свої висновки.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, розглянувши справу про порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, провадження у якій розпочато актом про правопорушення від 27.04.2015 № 280/13-15/13/6 прийняла розпорядження №1374 «Про застосування заходу впливу до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»».

Пунктом 1 розпорядження відповідач постановив приписати позивачу усунути порушення законодавства про фінансові послуги та повідомити Нацкомфінпослуг про усунення порушень з наданням підтверджуючих документів у термін включно до 23.07.2015 року.

В обґрунтування підстав для винесення розпорядження та застосування до позивача заходів впливу, відповідач вказав на порушення ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» вимог частини першої та другої статті 26 Закону України «Про страхування» щодо відмови у виплаті страхового відшкодування не у відповідності та з підстав, передбачених цією статтею та договором страхування.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі – Закон про фінансові послуги) одним із завдань державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні є забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників.

Згідно зі ст. 28 Закону про фінансові послуги Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції у разі порушення законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення.

Пунктом 1 ч.1 ст. 40 Закону про фінансові послуги передбачено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, може зобов'язати порушника вжити заходів для усунення порушення та/або вжити заходів для усунення причин, що сприяли вчиненню порушення.

Положенням частини першої статті ст. 39 Закону про фінансові послуги передбачено, що передумовою застосування заходів впливу є встановлення обставин, які свідчать про допущення учасником ринку порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг.

Відповідно до п. 1.6 та п. 1.7 Положення про застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги, затвердженого розпорядженням Нацкомфінпослуг від 20.11.2012 № 2319, (далі – Положення), уповноважені та посадові особи Нацкомфінпослуг в межах своїх повноважень зобов’язані всебічно, повно та об’єктивно дослідити обставини справи про правопорушення, а також своєчасно прийняти рішення за справою про правопорушення та застосувати передбачені законодавством заходи впливу. Рішення у справі про правопорушення повинно бути законним та обґрунтованим.

У відповідності до частини 1 статті 991 Цивільного кодексу України та статті 26 Закону України "Про страхування" страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі: навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації; вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку; одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала; несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; наявності інших підстав, встановлених законом.

Частина 2 статті 991 Цивільного кодексу України та стаття 26 Закону України "Про страхування" встановлює, що договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

Умовами укладених Договорів страхування (п.2.4.1.3) передбачено, що страховик не відшкодовує збитки, що сталися внаслідок: всякого роду військових дій або військових заходів та їхніх наслідків, дій мін, торпед, бомб та інших знарядь війни; піратських дій, а також внаслідок громадянської війни, громадських заворушень і страйків, конфіскації, реквізиції, арешту або знищення майна за вимогою військової або цивільної влади.

Також за умовами Договорів страхування (п.п. 2.4.2.2.1 та 2.4.2.2.3) не покриваються збитки, пошкодження, видатки або витрати будь-якого характеру, які безпосередньо або опосередковано спричинені, є наслідком або пов'язані з будь-яким терористичним актом, незалежно від будь-яких інших причин або подій, що сталися одночасно або в будь-якій іншій послідовності щодо настання такого збитку. Також не покриваються збитки, пошкодження, видатки або витрати будь-якого характеру, які безпосередньо або опосередковано спричинені, є наслідком або пов'язані з будь-якими діями спрямованими на контроль, запобігання або здійснені в будь-якому зв'язку з терористичним актом.

Рішення Позивача про відмову у виплаті страхового відшкодування також ґрунтувалося на листі Служби безпеки України від 11.11.2014 року №16/5400, відповідно до якого з 07.04.2014 року на території Донецької та Луганської областей організованими озброєними угрупуваннями вчиняються численні терористичні акти, пов'язані із захопленням державних/громадських будівель і споруд, незаконним заволодінням транспортними засобами, умисними вбивствами, захопленням заручників, блокуванням і пошкодженням об'єктів транспортної системи тощо, яким у межах законодавчо визначеної компетенції, почали протидіяти уповноважені на те державні органи.

У зв'язку із рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеного в дію Указом Президента України від 14.04.2014 року № 405, з 14.04.2014 року суб'єктами боротьби з тероризмом вживаються активні заходи з проведення АТО на зазначених територіях, в районі проведення якої постійно ведуться дії по затриманню та знешкодженню терористів.

Територія м. Луганська станом на дату події не перебувала під контролем органів державної влади України. Проведення АТО триває.

Постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VIII визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Крім того, Постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 року №337-VIII «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», Верховна Рада України констатувала в тому числі таке: Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалась у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року). Третя фаза збройної агресії Російської Федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів російських Збройних Сил.

З моменту підписання 5 вересня 2014 року Мінського протоколу Збройні Сили Російської Федерації та іррегулярні підрозділи російських найманців захопили Донецький аеропорт, Дебальцеве та інші населені пункти, розширивши контрольовану ними територію України у Донецькій та Луганській областях більше ніж на 500 кв. км.

Наслідком збройної агресії Російської Федерації проти України стала нелегітимна воєнна окупація і подальша анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя – невід’ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини державної території України у Донецькій та Луганській областях.

Загарбання українських територій супроводжується незаконними привласненнями державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі та тотальними знищеннями інфраструктури і промислових підприємств у Донецькій та Луганській областях.

Внаслідок націоналізації майна в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі та конфіскації і знищення майна в Донецькій та Луганській областях терористичними угрупуваннями, підтримуваними Російською Федерацією, відбулось скорочення надходжень до державного бюджету України, відчутне скорочення інвестиційних надходжень та зменшення обсягів іноземного кредитування українських підприємств.

З вищевикладеного вбачається, що здійснення злочинів на окупованій території Донецької та Луганської областей виявилося можливим виключно внаслідок того, що ці території перебувають під контролем незаконних озброєних угрупувань, так званих «ЛНР» та «ДНР». Тобто, ці злочини відбуваються внаслідок протиправного захоплення влади та окупації територій, що супроводжувалось воєнними діями.

У зв’язку з цим, відсутність на території міста Луганськ функціонування органів державної влади України під час виникнення подій, наслідком яких стало незаконне викрадення та привласнення майна ДП «Савсервіс Столиця», виключає можливість кваліфікувати дані події, як страховий випадок, а тому Позивач правомірно та обґрунтовано відмовив ДП «Савсервіс Столиця» у виплаті страхового відшкодування на підставі п.2.4.1.3, п.п. 2.4.2.2.1 та п.п. 2.4.2.2.3 Договорів страхування.

Відповідно до п. 4.4. Положення про застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги справу про правопорушення не може бути порушено, а наявна в провадженні справа про правопорушення підлягає закриттю в разі: якщо не доведено факт вчинення особою порушення законодавства про фінансові послуги.

Судом встановлено, що Відповідач в порушення п. 1.6 та п. 1.7 Положення щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставини справи, протиправно порушив справу про правопорушення на підставі акту про правопорушення від 27.04.2015 № 280/13-15/13/6 за відсутності складу правопорушення у діях Позивача та в подальшому прийняв розпорядження №1374 «Про застосування заходу впливу до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»».

Щодо доводів Відповідача про необхідність доведення Позивачем існування форс-мажорних обставин, єдиним належним доказом існування яких, відповідно до положень статті 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" є сертифікат Торгово-промислової палати України, Суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Зі змісту зобов’язань Позивача за договорами страхування, обов’язок сплатити страхове відшкодування в розумінні норм Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування» є зобов’язанням, яке виникає у випадку настання страхового випадку. У зв’язку з цим, за відсутності підстав для кваліфікації події страховим випадком, такий обов’язок не настає, що виключає необхідність доведення факту існування форс-мажорних обставин, в тому числі шляхом отримання сертифікату Торгово-промислової палати України.

Таким чином, до спірних правовідносин положення статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не застосовуються.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 23.06.2015 року №1374 «Про застосування заходу впливу до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»» прийнято Відповідачем без урахування всіх обставин справа, а отже позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене, керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати Розпорядження №1374 від 23.06.2015 року Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг «Про застосування заходу впливу до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»».

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук