Постанова № 49141157, 26.08.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2015 року Справа № 908/824/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого,

Костенко Т. Ф.,

Сибіги О.М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Донбастрансгаз" на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 16.06.2015 у справіГосподарського суду Запорізької областіза позовомТОВ "Науково-дослідне виробниче підприємство "Екологія"до 3-тя особаПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Донбастрансгаз" ВДВС Печерського районного управління юстиції у м. Києвіпростягнення 76494, 33 грн., в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: не з'явились,

відповідача: Печерний С.Л. (дов. від 29.12.14),

3-тьої особи: не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 15.04.2015 Господарського суду Запорізької області позов задоволено, з відповідача на користь позивача стягнуто 65038,89 грн. інфляційних та 11455,44 грн. річних, проведено розподіл судових витрат.

Постановою від 16.06.2015 Донецького апеляційного господарського суду вказане вище рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Донбастрансгаз" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати як прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів знаходить необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Донецької області від 25.11.2013 у справі № 910/14037/13, яке набрало законної сили, з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екологія" стягнуто 256693, 95 грн. заборгованості, з яких 111000 грн. прострочено в оплаті з 01.12.2013, а 146693,95 грн. - з 24.02.2013, 3589, 64 грн. річних за період з моменту прострочення кожної складової суми заборгованості по 22.07.2013, 16759, 80 грн. пені та судові витрати.

На підставі судового наказу Господарського суду Донецької області від 09.04.2014 № 910/14037/13 ВДВС Печерського РУЮ у м. Київі 08.05.2014 відкрито виконавче провадження № 43199436.

16.04.2014 в межах виконавчого провадження з відповідача на рахунок ВДВС Печерського районного управління юстиції у м. Києві було списано 288584,26 грн., які в подальшому розпорядженням № 43199436 від 16.10.2014 були розподілені для перерахування позивачу.

В той же час, відповідно до банківської виписки за особовим рахунком позивача № 26009254315400, відповідні кошти були отримані ТОВ "Науково-дослідне виробниче підприємство "Екологія" лише 17.01.2015, що і стало підставою для звернення з позовом у даній справі.

Згідно ч 2. ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами попередніх інстанцій в даному випадку правомірно зауважено, що саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснено, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

За відсутності підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Судами попередніх інстанцій в даному випадку правомірно враховано приписи п. 30.1 ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", відповідно до якого моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а тому безпідставним є посилання скаржника про припинення його грошових зобов'язань з моменту зарахування коштів на рахунок ВДВС.

Також обґрунтовано, судами не взято до уваги посилання скаржника на відсутність його вини у зволіканні ВДВС з розподілом (перерахуванням) сплачених на виконання судового рішення коштів на рахунок позивача, адже при застосуванні відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК, слід враховувати особливість правової природи цієї відповідальності. Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

З огляду на зазначене вище, вмотивованим є висновок судів про задоволення позову, а відтак, судові рішення прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права і підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову від 16.06.2015 Донецького апеляційного господарського суду у справі № 908/824/15-г залишити без змін.

Головуючий Божок В.С.

Судді Костенко Т.Ф.

Сибіга О.М.