Ухвала суду № 49129583, 18.08.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/844/2015(м)

263/10514/14-ц

Головуючий у 1-й інстанції Степанова С.В.

Суддя-доповідач Сорока Г.П. Категорія 27

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

18 серпня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого - Сороки Г.П.,

суддів - Гаврилової Г.Л., Баркової Л.Л.,

при секретарі - Меркуловій Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4, до ОСОБА_5, третя особа Орган опіки та піклування Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради, про визнання договору іпотеки недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 08 липня 2015 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

10 жовтня 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 та просила суд визнати недійсним договір іпотеки від 21 травня 2013року.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що 21.05.2013 року між нею та відповідачем в забезпечення виконання зобов'язань позивача за договором позики грошей від 21.05.2013 року, був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Бедненком С.В. Предметом іпотеки є трьохкімнатна квартира АДРЕСА_1, яка належить їй згідно договору дарування. В даній квартирі на момент укладення договору іпотеки проживали її малолітні діти: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 Іншого житлового будинку або квартири як на час укладання договору іпотеки, так і на час подання позову родина не має. Договір іпотеки укладений без дозволу органу опіки та піклування, тому є недійсним.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4, до ОСОБА_5, третя особа Орган опіки та піклування Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради, про визнання договору іпотеки недійсним залишено без задоволення.

Також знято арешт, накладений ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 01 липня 2015 року на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 62,6кв.м., житловою площею 43,0кв.м., яка належить ОСОБА_2

Не погодившись з рішенням суду, позивачка ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю. При цьому посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права.

Позивачка ОСОБА_2 та представник Органу опіки та піклування повторно у судове засідання не з'явилися, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується телефонограмами, зареєстрованими у встановленому порядку в журналі телефонограм, витяг з якого долучений до справи, та факсимільним повідомленням. ОСОБА_2 подала до суду письмову заяву про розгляд справи у її відсутності, представник органу опіки та піклування про причини неявки суду не повідомив, ніяких заяв не подав. Тому, виходячи з положень ст.ст.169,305 ЦПК України, з урахуванням думки відповідача та його представника, враховуючи те, що позивачка повторно не прибула в судове засідання, колегія суддів дійшла до висновку про розгляд справи у відсутності осіб, що не з'явилися, за наявними у справі доказами.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення відповідача ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_7, які просили апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Вирішуючи справу та відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні договору іпотеки ОСОБА_2 надала нотаріусу документи про відсутність прав дітей на квартиру АДРЕСА_1, яка передана в іпотеку на забезпечення зобов'язань на виконання зобов'язань за договором позики, про що зазначено в п.3.7 договору іпотеки від 21.05.2013 року та в п.6 нотаріально посвідченого договору дарування від 21.02.2013 року, на підставі якого позивачка набула право власності на вказану квартиру. У позивачки на момент укладення договору іпотеки на праві власності було інше нерухоме майно, житловий будинок та нежитлове приміщення (магазин). Враховуючи те, що позивачка не надала доказів на підтвердження своїх вимог про порушення прав дітей при укладенні договору іпотеки, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для визнання правочину недійсним, оскільки нотаріусом при посвідченні спірного договору іпотеки було вірно встановлено, що на момент посвідчення договору в квартирі, яка є предметом іпотеки, неповнолітні та малолітні діти не проживали, у зв'язку з чим згоди органу опіки та піклування на укладення оспорюваного договору іпотеки не вимагалась.

З такими висновками суду першої інстанції колегія судів не може не погодитись, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин 1 - 3, 5 та 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч.3 ст.17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.18 зазначеного Закону органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла, а діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно з ч.2 ст.12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна та визнає неприпустимим зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм, попередня згода повинна бути надана щодо будь-яких правочинів, право власності на яке, або право користування яким мають неповнолітні діти.

Згідно ст. 6 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець зобов'язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наведених у п. 44 постанови № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», суди повинні з'ясовувати, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 21.05.2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 був укладений нотаріально посвідчений договір позики грошей (а.с.8-9).

Відповідно до п.10 цього договору позика надана за умови забезпечення повернення боргу іпотекою квартири АДРЕСА_1. В пункті 18 договору сторони засвідчили, що внаслідок укладання цього договору не будуть порушені права та законні інтереси неповнолітніх, малолітніх дітей, яких сторони зобов'язані утримувати за законом чи за договором.

В цей же день 21.05.2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 був укладений нотаріально посвідчений договір іпотеки, відповідно до умов якого позичальник на забезпечення виконання своїх зобов'язань за договором позики передала позикодавцю в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, належну їй на підставі договору дарування від 21.02.2013 року (а.с.10-16).

Згідно п.3.7 договору іпотеки ОСОБА_2 засвідчила, що на момент укладання цього договору предмет іпотеки не обтяжений правами третіх осіб (в тому числі правом власності або користування неповнолітніх та малолітніх, відповідно до ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб та безпритульних дітей») і всі такі дії з предметом іпотеки вона не буде здійснювати до закінчення виконання основного зобов'язання.

Відповідно до особового рахунку №168 від 18.05.2013 року, наданого позивачкою нотаріусу при укладанні договору іпотеки, у квартирі АДРЕСА_1 проживають та зареєстровані лише позивач та її мати ОСОБА_8 (а.с.81).

Згідно відповіді з Державної міграційної служби Жовтневого районного відділу у м. Маріуполі, діти позивачки: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 реєстрації в Жовтневому районі не мали (а.с.57).

При укладенні договору іпотеки 21.05.2013 року позивач та її мати ОСОБА_8 подали до нотаріуса заяву, яка зареєстрована в реєстрі під № 1802, №1803, в якій вказано, що у разі звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, та яка є предметом іпотеки, що укладається ОСОБА_2 та ОСОБА_5, зобов'язуються фактично звільнити зазначену квартиру та знятись з реєстраційного обліку з цієї адреси. (а.с.82).

Відповідно до п.6 нотаріально посвідченого договору дарування від 21.02.2013 року, укладеного між матір'ю позивача ОСОБА_8 та позивачкою ОСОБА_2 (наданого нотаріусу при вчиненні договору іпотеки), за умовами якого ОСОБА_2 отримала в дар квартиру АДРЕСА_1, дарувальник ОСОБА_8 стверджувала, що діти, малолітні та/або неповнолітні не мають права користування цією квартирою, що підтверджується довідкою ТОВ «Жилье-22» №168 від 18.02.2013 року, з умовами якого погодилась обдарована ОСОБА_2 (а.с.14-16).

Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.05.2013 року вбачається, що на момент укладання оспорюваного договору іпотеки на праві приватної власності ОСОБА_2 також перебуває житловий будинок із земельною ділянкою в с.Безіменне та нежитлове приміщення (магазин) в м.Маріуполі (а.с.85-91).

Крім того, з матеріалів справи вбачається та не спростовано сторонами, що рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 03.02.2015 року, яке залишено без зміни ухвалою апеляційного суду від 28.04.2015 року та ухвалою касаційної інстанції від 05.08.2015 року, задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що при укладені договору іпотеки права дітей не порушені, та що при укладені договору ОСОБА_2 надала нотаріусу докази про відсутність у дітей права на проживання у квартирі, яка передавалась в іпотеку (а.с.222-227,246).

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання договору іпотеки недійсним, оскільки при укладанні спірного договору іпотеки право дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, порушенні не були. Діти не були зареєстровані і не проживали у спірній квартирі, що підтверджується п.18 договору позики, п.3.7 договору іпотеки, п.6 договору дарування, а також копією особового рахунком на квартиру. Передана в іпотеку квартира не була єдиним житлом позивачки, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно. Позивачка перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9, який проживає в житловому будинку разом зі своїми батьками у Володарському районі Донецької області, що в суді першої інстанції позивачка не оспорювала та підтверджується даними з її паспорта про реєстрацію шлюбу.

Наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують та не свідчать про порушення чи неправильне застосування норм матеріального права.

Посилання позивачки в апеляційній скарзі на те, що суд неправильно не прийняв до уваги її пояснення та пояснення її матері ОСОБА_8 про те, що діти проживали в квартирі на час укладання договору іпотеки і про це було доведено до відома ОСОБА_5 та нотаріуса, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у своєму рішенні суд надав критичну оцінку цим показанням, виходячи із сукупності всіх наданих сторонами доказів. Відповідач таких обставин не визнав, стверджував що при огляді квартири, яка передавалась в іпотеку, в квартирі не було дітей та будь-яких речей, які б свідчили про проживання в ній дітей, що ОСОБА_2 з ОСОБА_8 пояснювали про відсутність прав дітей на користування жилим приміщенням квартири і відповідачка підтвердила це у нотаріуса при укладанні договору іпотеки.

Доводи позивачки в апеляційній скарзі про те, що суд залишив без уваги надані нею медичні документи, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, зокрема, змістом рішення суду, з якого вбачається, що суд ці докази досліджував і надав їм відповідну правову оцінку у сукупності з іншими доказами, навів достатньо повне мотивоване обґрунтування своїх висновків щодо цих доказів.

Як вбачається зі справи, згідно титульних аркушів медичних карток дітей (а.с.22,23) не вбачається коли ці картки були заведені, якою лікувальною установою та за якою адресою діти спостерігалися з дня народження, а медичних карток дітей для огляду суду не надано. Згідно результатів профілактичного медичного огляду дітей позивачки, протоколу медичної комісії обстеження дітей проводилось у вересні 2013 року та у вересні 2014 року, тобто, через значний проміжок часу після укладання оспорюваного договору іпотеки, а протокол медичної комісії №38 від 15.08.2012 року складався задовго до укладання оспорюваного договору і також не підтверджує доводи позивачки, що на час укладання договору діти проживали в іпотечній квартирі. Довідки Центру первинної медико-санітарної допомоги №2 м.Маріуполя від 08.10.2014 року про те, що діти наблюдаються за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.27-28) також не підтверджують обставин, що спірна квартира на момент укладання договору була постійним місцем проживання дітей.

Ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надано довідок, актів обстеження житлово-побутових умов компетентних житлово-комунальних органів, органів місцевого самоврядування, які б підтверджували факт постійного проживання дітей у спірній іпотечній квартирі на момент укладання договору іпотеки та свідчили б про порушення прав дітей при укладанні оспорюваного договору. Тому суд першої інстанції вірно не прийняв вказані медичні документи належними доказами на підтвердження доводів позивачки про порушення прав дітей при укладанні оспорюваного договору.

Сам по собі факт реєстрації позивачки у спірній квартирі та зазначення у її паспорті даних про наявність дітей на думку колегії суддів не може свідчити про порушення прав дітей при укладанні договору іпотеки, оскільки з урахуванням наявності у позивачки на праві власності іншого житла, зареєстрованого шлюбу з батьком дітей, наявності у нього іншого постійного місця проживання, а також того, що позивачка набула право власності на іпотечну квартиру 21.02.2013 року і згідно п.6 цього договору, з яким погодились сторони, малолітні та неповнолітні діти прав користування квартирою не мали. Крім того, відповідно до п.3.7 договору іпотеки від 21.05.2013 року позивачка засвідчила відсутність прав користування квартирою у її дітей, з чим також погодились сторони. Діти в квартирі не були зареєстровані на момент укладення оспорюваного договору. Вселення дітей в іпотечну квартиру після укладення договору іпотеки правового значення для вирішення спору не має.

Крім того, рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 03.02.2015 року, яке залишено без зміни ухвалою апеляційного суду від 28.04.2015 року та ухвалою касаційної інстанції від 05.08.2015 року, про задоволення позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки встановлено, що при укладені договору іпотеки права дітей не порушені та що при укладені договору ОСОБА_2 надала нотаріусу докази про відсутність у дітей права на проживання у квартирі, яка передавалась в іпотеку (а.с.222-227,246).

Посилання позивачки в апеляційній скарзі на невідповідність рішення суду правовим висновкам Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наведеним в ухвалі від 24.03.2013 року по справі №6-23833св.13 та правовим позиціям Верховного Суду України від 01.07.2015 року по справі №6-396цс15, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки ці правові висновки були зроблені у справах, по яким були встановлені інші обставини, ніж ті, які встановленні у справі, що переглядається апеляційним судом.

Ніяких нових обставин, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків суду, позивачем в апеляційній скарзі не наведено та нових доказів не надано, а тому у апеляційного суду відсутні підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, проведеної судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи та є безумовними для скасування чи зміни рішення суду, у справі не встановлено.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно, повно та всебічно розглянув справу, правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, їм та наданим доказам дав правильну правову оцінку та обґрунтовано дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, та в межах доводів апеляційного оскарження на підставі доказів, наданих сторонами, які відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України зобов'язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду та задоволення позову, у зв'язку з чим рішення суду підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.307,308,313,314 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4, відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 08 липня 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : Сорока Г.П.

Судді : Гаврилова Г.Л.

Баркова Л.Л.