Рішення № 49114023, 20.08.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.15р. Справа№ 914/1265/15

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Львівські автобусні заводи, м. Київ

до відповідача: Львівського комунального автотранспортного підприємства №1, м. Львів

про стягнення 6903022,97 грн.

Суддя Мороз Н.В.

Суддя Сухович Ю.О.

Суддя Щигельська О.І.

При секретарі М.Потикевич

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача:

Суть спору:

Позовну заяву подано товариством з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи», м. Київ до Львівського комунального автотранспортного підприємства №1, м. Львів про стягнення 6903022,97 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 20.04.2015р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 07.05.2015р.

Для обєктивного та всестороннього вирішення спору 07.05.2015р., розгляд справи відкладався з підстав, наведених у відповідній ухвалі. 19.05.2015р. в судовому засіданні оголошувалась перерва, про що представники сторін ознайомлені під розписку.

26.05.2015р. строк вирішення спору продовжено та відкладено розгляд справи на 07.07.2015р.

Ухвалою суду від 07.07.2015р. призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів. Крім того, ухвалою господарського суду від 07.07.2015р. суд відмовив в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» про заміну сторони (позивача) по справі №914/1265/15.

Для всебічного, повного та обєктивного вирішення спору, 21.07.2015р. та 04.08.2015р. розгляд справи відкладався з підстав, наведених у відповідній ухвалі суду.

В судове засідання 20.08.2015р. представник позивача зявився, позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях. Позов просить задоволити відповідно до заяви про зменшення позовних вимог від 17.07.2015р. вх.№3088/15.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, причин неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Вимог ухвали суду від 21.07.2015р. та 04.08.2015р. не виконав, письмових пояснень з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог суду не надав.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та оцінивши подані докази в їх сукупності, створивши у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив:

Рішенням господарського суду Львівської області від 14.05.2012р. по справі №5015/774/12 позовні вимоги ТзОВ «Львівські автобусні заводи» задоволено частково, стягнуто з відповідача - Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1 на користь позивача 10 253 461,00 грн. - основного боргу, 895 587,73 грн. - інфляційних втрат, 450 512,38 грн. 3% річних та 64 380,00 грн. судового збору.

17.10.2012р. на виконання рішення господарського суду від 14.05.2012р. видано наказ по справі №5015/774/12. Рішення набрало законної сили 10.10.2012р.

18.03.2013р. постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження ВП №37071291 з виконання наказу №5015/774/12 від 17.10.2012р. про стягнення з Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 на користь ТзОВ «Львівські автобусні заводи» - 10253 461,00 грн. - основного боргу, 895 587,73 грн. - інфляційних втрат, 450 512,38 грн. 3% річних та 64380,00 грн. судового збору.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 22.04.2013р. по справі №5015/774/12 виконання рішення господарського суду Львівської області від 14.05.2012р. у справі 5015/774/12 про стягнення з Львівського комунального підприємства №1 на користь ТзОВ «Львівські автобусні заводи» 10 253 461,00 грн. - основного боргу, 895 587,73 грн. - інфляційних втрат, 450 512,38 грн. 3% річних та 64 380,00 грн. судового збору відстрочено до 09.04.2014р.

14.06.2013р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС винесено постанову про зупинення виконавчого провадження ВП №37071291 з примусового виконання наказу №5016/774/12 від 17.10.2012р.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 29.04.2014р. по справі №5015/774/12 в задоволенні заяви Львівського комунального підприємства №1 про відстрочення виконання рішення господарського суду Львівської області від 14.05.2012р. у справі 5015/774/12 відмовлено.

26.05.2014р. постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України ОСОБА_2 накладено арешт на грошові кошти боржника - Львівського комунального автотранспортного підприємства №1. Крім того, постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.05.2014р. накладено арешт на усе рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності боржнику.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України від 23.05.2015р. поновлено виконавче провадження ВП №37071291 з примусового виконання наказу №5016/774/12 від 17.10.2012р.

Неналежне виконання рішення господарського суду від 14.05.2012р. по справі №5015/774/12 стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 6057744,50 грн. та 845278, 47 грн. 3 % річних нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України.

Згідно ст.526 ЦК України в контексті з вимогами ст.193 ГК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст.174 ГК України. Однією з підстав виникнення зобовязань, зокрема, є договори та інші правочини у відповідності до ст. 11 ЦК України. Крім того, статтею 174 ГК України передбачено, зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як випливає з аналізу наведеного, грошовим є зобов'язання, за яким боржник зобов'язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів. При цьому, як зазначалось вище, зобов'язання виникають з підстав встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно приписів п.7.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013р. №14, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Пунктом 5.4. вищезазначеної Постанови розяснено, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Відповідно до вимог ч.2. ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписами п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розяснено, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно ч.1 ст.598 ЦК України «зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом». Ці підстави зазначені в ст.ст.599, 600, 604 609 ЦК, відповідно до яких зобовязання припиняється:

1) виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК); належним є виконання зобовязання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обовязки сторін зобовязання;

2) за згодою сторін унаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо); розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами (ст.600 ЦК);

3) зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги (ст.601 ЦК);

4) за домовленістю сторін (ст.604 ЦК);

5) внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обовязків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора (ст.605 ЦК);

6) поєднанням боржника та кредитора в одній особі (ст.606 ЦК);

7) неможливістю його виконання у звязку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає (ст.607 ЦК);

8) смертю боржника, якщо воно є нерозривно повязаним з його особою й у звязку із цим не може бути виконане іншою особою (ч.1 ст.608 ЦК);

9) смертю кредитора, якщо воно є нерозривно повязаним з особою кредитора (ч.2 ст.608 ЦК);

10) ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобовязання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобовязаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю (ст.609 ЦК).

Зважаючи на відсутність у зазначених правових нормах такої підстави припинення зобовязання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, слід дійти висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК.

Ця правова позиція підтверджена практикою Верховного Суду (постанова від 20.12.2010 у справі №3-57гс10, від 04.07.2011 у справі №3-65гс11, від 12.09.2011 у справі №3-73гс11, від 24.10.2011 у справі №3-89гс11, від 14.11.2011 у справі №3-116гс11, від 23.01.2012 у справі №3-142гс11).

Відтак, позивачем з врахуванням вищенаведених законодавчих норм правомірно нараховано відповідачу інфляційні втрати на суму 6057744,50 грн. за період з 11.10.2012р. по 30.06.2015р. та 3 % річних в розмірі 845278, 47 грн. за 1003 дні з 11.10.2012р., відповідно до заяви про зменшення позовних вимог від 17.07.2015р. При цьому, доказів виконання рішення господарського суду від 14.05.2012р. по справі №5015/774/12 відповідачем суду не надано.

Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на пропуск строку позовної давності судом до уваги не приймається, оскільки позивачем нараховано інфляційні втрати та 3% річних в межах загального строку позовної давності передбаченого ст.257 ЦК України. Крім того, суд звертає увагу відповідача на стягнення інфляційних втрат та 3 % річних саме за невиконання зобовязання за рішенням господарського суду від 14.05.2012р. по справі №5015/774/12, а не договору про закупівлю товарів за державні кошти №17/12/10 від 14.12.2010р., оскільки наявність судового рішення не припиняє правовідносин сторін договору та не звільняє боржника від відповідальності. Відтак, строк позовної давності щодо заявлених позовних вимог обчислюється з моменту набрання рішенням законної сили 10.10.2012р. та виникнення обовязку щодо стягнення заборгованості - інфляційних втрат та 3 % річних нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України за рішенням господарського суду від 14.05.2012р. по справі №5015/774/12.

Таким чином, суд дійшов висновку про підставність заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в розмірі 6057744, 50 грн. та 3 % річних в розмірі 845278, 47 грн., які підлягають задоволенню відповідно до заяви про зменшення позовних вимог від 17.07.2015р.

Згідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 38 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4-3 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин, дослідивши та проаналізувавши подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань, а відтак, позовні вимоги підлягають до задоволення повністю відповідно до заяви про зменшення позовних вимог.

Відповідно до п. 4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача. Або у разі коли в позові відмовлено, але з обставин справи вбачається, що спір доведено до судового розгляду внаслідок ухилення відповідача від розгляду претензії позивача, якщо вона пред'являлася (статті 6 - 8 ГПК), то судовий збір також покладається на відповідача.

З огляду на те, що спір виник з вини відповідача, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на останнього.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 598, 599, 625 ЦК України, ст.174, 193 ГК України, ст.ст. 43, 32, 33, 38, 49, 82, 84, 115, 116, 117 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Львівського комунального автотранспортного підприємства №1, м. Львів, вул. Грунтова, буд.1 Б (код ЄДРПОУ 23884071) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи», м.Київ, бульвар І. Лепсе, буд. 6 (код ЄДРПОУ 33894928) 6057744, 50 грн. інфляційних втрат, 845278, 47 грн. - 3% річних та 58099,00 грн. судового збору.

3. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Рішення складено 25.08.2015р.

Суддя Мороз Н.В.

Суддя Щигельська О.І.

Суддя Сухович Ю.О.