Рішення № 49112700, 04.08.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04.08.2015 Справа № 908/3424/15

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Колесника Р.М.,

при секретарі судового засідання Фроловій Т.С., розглянувши матеріали справи за позовною заявою

позивача: публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», м. Київ

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Макіївка, Донецька область

про стягнення 5893,33 гривень

Представники сторін:

Від позивача: не зявився

Від відповідача: не зявився

Позивач, публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № НКЛ-2006450 у розмірі 5893,33 гривень, з яких 1684,41 гривень пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 780, 25 гривень сума заборгованості по процентам, 3414,70 гривень пеня за несвоєчасне повернення процентів, 4,61 гривень сума трьох процентів річних від суми простроченого кредиту, 9,36 гривень сума трьох процентів річних від суми прострочених процентів.

Представник позивача в судове засідання не зявився, через канцелярію суду надав письмові пояснення по справі, а також клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом розглянуто та відхилене, оскільки явка представників сторін в судове засідання не вимагалася та відкладення розгляду справи у звязку з неявкою представника сторони є прерогативою суду, а не обовязком, та вчиняється судом, коли така неявка перешкоджає вирішенню справи та судом таких перешкод не встановлено.

Відповідач своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, відзиву на позовну заяву не надав. Оскільки місцезнаходженням відповідача є місто Макіївка, куди не відправляються поштові повідомлення, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений шляхом розміщення відповідної інформації на офіційному сайті суду.

Враховуючи вищевикладене, справа розглядається відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України без явки представників сторін за наявними в ній матеріалами, оскільки їх неявка не перешкоджає вирішенню спору.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками, передбаченими ст.ст. 20, 22, 78 Господарського процесуального кодексу України.

Зясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених в процесі розгляду справи, вислухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

10.06.2011 року позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № НКЛ-2006450 (далі - кредитний договір), згідно з умовами якого Банк надав відповідачу у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання грошові кошти в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 50000 гривень, який зменшується щомісячно рівними частинами відповідно до встановленого Графіку зменшення максимального ліміту заборгованості згідно Додатку №1 до цього Договору, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 09.06.2014 року. Плата за користування кредитними коштами становить 24,99% річних, у випадку невиконання Позичальником будь-якого із зобовязань, передбачених п.п. 5.11-5.12. даного кредитного договору, плата за користування кредитом встановлюється в розмірі 30% річних, починаючи з дня виконання зазначених зобовязань. Кредит надавався на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності та цивільного характеру використання.

Банк свої зобовязання за Кредитним договором виконав, надавши відповідачеві кредит. В свою чергу Відповідач зобовязувався відповідно до п. 5.1. Кредитного договору забезпечити своєчасну оплату платежів, передбачених Кредитним договором. Зокрема, відповідно до п. 1.1.1. Кредитного договору повернення Кредиту здійснюється не пізніше кінцевого терміну погашення Кредиту, визначеного у п. 1.1. Кредитного договору згідно Графіку платежів наведеного у Додатку №1 до Кредитного договору, який є невідємною частиною, на рахунок Кредитора, зазначений у п. 2.1. Кредитного договору.

Відповідно до п.п. 3.1., 3.2., 3.3. Кредитного договору, Позичальник сплачує Кредитору проценти за користування кредитом виходячи із розміру процентної ставки, встановленої за п. 1.1. Кредитного договору, або заміненої відповідно до п.п. 3.5-3.7. даного кредитного договору. Нарахування та сплата процентів за користування Кредитом здійснюється за фактичну кількість днів користування Кредитом в період (28-29-30-31/365) на непогашену суму Кредиту, починаючи з дати видачі Кредиту до дати його повернення. При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення Кредиту. Сплата відсотків здійснюється в валюті Кредиту щомісячно, не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним.

У звязку з тим, що відповідач свої зобовязання належним чином не виконав, в результаті чого утворилася заборгованість по сплаті кредиту, відсотків за користування ним, яка станом на 25 березня 2015 року складає 5 893,33 грн, з яких з яких 1684,41 гривень пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 780, 25 сума заборгованості по процентам, 3414,70 гривень пеня за несвоєчасне повернення процентів, 4,61 гривень сума трьох процентів річних від суми простроченого кредиту, 9,36 гривень сума трьох процентів річних від суми прострочених процентів, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом та просить стягнути зазначену суму заборгованості з відповідача.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги до відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором Банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовується положення параграфу 1 глави 71 цього кодексу, а саме положення про позику.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок процентів встановлюється договором (ст. 1048 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій саме сумі, що були йому передані позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором.

Якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення позики, що залишилася та сплати процентів (ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.ст. 525 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що зобовязання відповідача із повернення тіла кредиту виконано, водночас відповідач неналежним чином виконував свої зобовязання із погашення нарахованих відсотків, отже позовні вимоги в частині стягнення суми простроченої заборгованості зі сплати відсотків у розмірі 780,25 гривень підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків суд приходить до висновків про часткове задоволення позову в цій частині.

Згідно ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Щодо пені за несвоєчасне повернення кредиту.

Як встановлено судом пеня за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 1684,41 гривень нарахована позивачем за період з 11.03.2014 року по 30.06.2014 року.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому ОСОБА_2 Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому ОСОБА_2 Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Пунктом 5 ст. 11 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону ОСОБА_2 Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону доручено затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року N 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

П. 1 Розпорядження ОСОБА_2 Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. N 1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» встановлено, що на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком, до п.п. 19 розділу 1 включено м. Макіївка (Макіївська міська рада).

Розпорядженням ОСОБА_2 Міністрів України від 5 листопада 2014 р. N 1079-р дію розпорядження ОСОБА_2 Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. N 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» зупинено.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 49 Закону України «Про ОСОБА_2 Міністрів України» ОСОБА_2 Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження (ч.1 ст. 49 Закону). ОСОБА_2 Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень ОСОБА_2 Міністрів України (ч. 3 ст. 49 Закону).

Зі змісту інших положень Закону України «Про ОСОБА_2 Міністрів України» вбачається, що до повноважень ОСОБА_2 Міністрів України не входять повноваження щодо зупинення своїх розпоряджень, прийнятих відповідно до ст. 49 цього Закону. Єдиним посиланням на можливість зупинення дії акта ОСОБА_2 Міністрів України є його зупинення Президентом України з підстав, передбачених п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції України.

Частинами 1,2,7 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Розпорядження ОСОБА_2 Міністрів України від 5 листопада 2014 р. N 1079-р про зупинення дії Розпорядження ОСОБА_2 Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. N 1053-р через те, що його прийнято в порушення положень Закону України «Про ОСОБА_2 Міністрів України», що не передбачає повноважень ОСОБА_2 Міністрів України на зупинення своїх розпоряджень.

На користь таких висновків суду може свідчити також і та обставина, що прийняття ОСОБА_2 Міністрів України Розпорядження від 5 листопада 2014 р. N 1079-р фактично призвело до зупинення дії положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», адже зупинення дії Переліку населених пунктів на території яких здійснювалася антитерористична операція позбавляє дієвості положень Закону, що визначає, зокрема, порядок нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості за кредитними зобов'язаннями, щодо осіб, що провадили свою діяльність на визначених Переліком територіях проведення АТО.

Отже встановлений абзацом третім пункту 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» обовязок ОСОБА_2 Міністрів України у десятиденний строк затвердити перелік населених пунктів, на території яких проводилася АТО зумовлює висновок суду про невідповідність вимогам цього Закону Розпорядження ОСОБА_2 Міністрів України від 5 листопада 2014 р. N 1079-р, що за приписами ч.2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України позбавляє суд можливості застосування його (Розпорядження КМУ від 05.11.2014 року № 1079-р) положень до спірних правовідносин.

При цьому, невизначеність законодавства, що утворилася внаслідок зупинення дії Розпорядження від 30 жовтня 2014 р. N 1053-р, через відсутність переліку населених пунктів де проводилася АТО, в силу приписів ч. 7 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України позбавляє суд можливості відмовити у розгляді справи, що в даному конкретному випадку слід розуміти, як відмову у застосуванні до спірних правовідносин положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», тобто спір має бути розглянутий з урахуванням положень цього Закону не зважаючи на видання ОСОБА_2 Міністрів Розпорядження від 05.11.2014 року № 1079-р.

Дійшовши таких висновків, суд усвідомлює той факт, що станом на час прийняття судом цього рішення в провадження Вищого адміністративного суду України перебуває справа про визнання не чинним означеного розпорядження ОСОБА_2 Міністрів України, та ухвалою цього суду зупинено виконання постанови окружного адміністративного суду м. Києва від 26 січня 2015року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року, але, по перше, суд, у межах розглянутої справи обмежений двомісячним строком розгляду справи, що спливає 08.08.2015 року тобто справа має бути розглянута виходячи із законодавства, що діє станом на цей час, а жодних підстав для зупинення процесуального строку для розгляду справи, зупинення провадження по справі судом не встановлено. По-друге, висновки суду (адміністративного) будь-якого рівня, що вже викладено у відповідних процесуальних документах та будуть викладені, за наслідками розгляду справи Вищим адміністративним судом України, не позбавляють суд у межах розглядуваної справи, можливості самостійно визначити законодавство, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин та не застосовувати положення актів державних органів, що, саме на його думку, не відповідають законодавству.

Висновки суду про часткову відмову у задоволені позову в частині стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту ґрунтуються, в тому числі, на положеннях інших вимог законодавства, що мають бути застосовані до спірних правовідносин.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Наказом Антитерористичного центру при Службі Безпеки України від 07.10.2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» до таких районів віднесено, зокрема, Донецьку область без будь-яких виключень, тобто факт проведення на території Донецької області в цілому антитерористичної операції є доведеним.

Крім того, при прийнятті цього рішення суд керується принципом розумності та справедливості, що в контексті розглядуваної справи та загальновідомого факту про проведення антитерористичної операції, зокрема на території міста Макіївка дає суду підстави застосувати до спірних правовідносин положення ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», адже той факт, що місто Макіївка відноситься до населених пунктів, на території яких проводилася АТО жодних сумнівів не визиває та зволікання ОСОБА_2 Міністрів України із виконанням покладеного на нього Законом обовязку із нормативного визначення та затвердження згаданого Переліку, а також недотримання ОСОБА_2 Міністрів України встановлених законом процедур запровадження у дію вже затвердженого Переліку не може бути підставою для позбавлення судом відповідача гарантій, передбачених цим Законом, що з огляду на приписи ч. 7 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України могло б бути кваліфіковано Європейським судом з прав людини, як порушення права на справедливий суд, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З огляду на викладене, підставним можна вважати нарахування позивачем пені за несвоєчасне повернення кредиту лише за період до 14.04.2014 року.

Як вбачається з позову, позивач здійснював нарахування пені виходячи із п. 9.1. кредитного договору, який передбачає нарахування пені у розмірі 3% за кожний день прострочення.

Водночас, згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений п. 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже у розглядуваному випадку, суд має виходити із розміру неустойки, що обмежений зазначеною нормою Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Здійснивши перерахунок суми пені за несвоєчасне повернення кредиту за період з 11.03.2014 року по 13.04.2014 року, з урахуванням наведеного вище, суд вбачає такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги, в цій частині, в сумі 4,95 гривень.

Щодо пені за несвоєчасне повернення процентів.

Як вбачається з позову, позивач вимагає стягнення з відповідача пені за прострочення повернення процентів за період з 11.03.2014 року по 28.11.2014 року у розмірі 3414,70 гривень.

Як вже зазначалося, відповідно до ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики.

Отже нарахування пені за несвоєчасне повернення процентів, що не є основною сумою заборгованості за кредитним договором, вбачається судом правомірним.

Водночас за змістом частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України і статті 233 Господарського кодексу України суд має можливість зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), врахувавши ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 83 господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймаючи рішення може зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу,пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року № 18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зясувавши усі обставини справи, судом встановлено, що відповідач здебільшого своєчасно виконував свої грошові зобовязання та основна сума заборгованості (за тілом кредиту) відповідачем погашена, а прострочення зі сплати відсотків є незначним.

З аргументації рішення в частині часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту, вбачається, що відповідач зареєстрований в зоні АТО та основна сума прострочення за процентами виникла після початку активної фази бойових дій на території м. Макіївка, що є загальновідомими обставинами, та не потребують доказуванню в силу ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України. Та саме ці обставини, на думку суду, не можуть бути не враховані під час вирішення справи в частині стягнення пені за несвоєчасне повернення процентів, адже є винятковими.

Суд вважає несправедливим, що Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» передбачає звільнення від штрафних санкції лише щодо основної суми заборгованості, до якої нараховані проценти не входять, адже сума нарахованих процентів, також є базою для нарахування штрафних санкцій та за духом та метою закону законодавець напевно виходив із того, що штрафні санкції не повинні нараховуватися у період проведення АТО на всю суму заборгованості за кредитними договорами (за тілом кредиту та нахованими відсотками), що є базою для нарахування штрафних санкцій але суд має виходити із положень такого Закону не дивлячись на прогалини в його формулюваннях.

Наведені обставини дають суду підстави дійти висновку про можливість з ініціативи суду зменшення розміру пені нарахованої на суму несвоєчасно повернутих відсотків за період з 11.03.2014 року по 28.11.2014 року у розмірі 3414,70 гривень до 1 гривні.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних від простроченої суми повернення кредиту та процентів за період з 11.03.2014 року по 30.06.2014 року та 28.11.2014 року відповідно згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, здійснивши перерахунок стягуваної суми, суд приходить до висновку про правомірне нарахування 3% річних у стягуваному розмірі, що зумовлює висновки суду про задоволення позову в частині стягнення 3% річних на суму несвоєчасно повернутого кредиту у розмірі 4,61 гривень та 3% річних на суму несвоєчасно повернутих процентів у розмірі 9,36 гривень.

За змістом п. 4.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору, у разі задоволення позову повністю або частково судовий збір стягується з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам) в доход Державного бюджету України, якщо відповідач не звільнений від сплати цього збору.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, отже сума судового збору, що, пропорційно від суми задоволених позовних вимог, становить 248,06 гривень підлягає стягненню з відповідача на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 4, 4-2, 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (86126, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (01113, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б, МФО 380236, р/р 373980009, код 34047020) заборгованість за кредитним договором в розмірі 800,17 гривень, з яких: 4,95 гривень - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 780, 25 гривень сума заборгованості по процентам, 1 гривня пеня за несвоєчасне повернення процентів, 4,61 гривень сума трьох процентів річних від суми простроченого кредиту, 9,36 гривень сума трьох процентів річних від суми прострочених процентів.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (86126, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) на користь державного бюджету України судовий збір у розмірі 248,06 гривень.

В решті позову відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 04.08.2015р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 06.08.2015р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.М. Колесник