Ухвала суду № 49097649, 27.08.2015, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2015 р. м. Чернівці

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Чернівецької області у складі:

Головуючого Потоцького В.П.

суддів Колотила О.О., Станковської Г.А.

при секретарі Сташевському М.Р.

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора Романюка П.І., Кирницької І.Г.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника ОСОБА_2

потерпілого ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12015260140000162 від 11.04.2015 року відносно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, українця, ІНФОРМАЦІЯ_3, не працюючого, одруженого, судимого: 17 грудня 2014 року Новодністровським міським судом Чернівецької області за ч.1 ст. 186, ст.128 КК України до 3-х років позбавлення волі, якого на підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строк на 1 рік,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України,-

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Сокирянського районного суду Чернівецької області від 18 червня 2015 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України та за його вчинення призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

На підставі ч.1 ст.71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за даним вироком частково приєднано невідбуту частину призначеного покарання за вироком Новодністровського міського суду Чернівецької області від 17 грудня 2014 року і остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 1 (один) місяць.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 обрано у вигляді тримання під вартою, взято його під варту в залі суду, а строк відбуття покарання - обраховано з 18 червня 2015 року.

Провадження №11-кп/794/276/15 Головуючий в І інстанції: Унгурян С.В.

Категорія:ч.2 ст. 185 КК України Суддя - доповідач: Потоцький В.П.

На вказаний вирок суду першої інстанції потерпілий ОСОБА_3, захисники ОСОБА_4 та ОСОБА_2, які діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, кожен окремо, подали апеляційні скарги.

В своїй апеляційній скарзі потерпілий, не оспорюючи правильність кваліфікації доведеності вини обвинуваченого, просив вирок районного суду змінити та призначити ОСОБА_1 покарання, не повязане з позбавленням волі.

Апеляційні вимоги обґрунтував тим, що призначене ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі за своєю суворістю не відповідає тяжкості злочину та особі обвинуваченого, виправлення і перевиховання якого можливе без ізоляції від суспільства. Районним судом, на думку апелянта, не враховано те, що обвинувачений протягом тривалого часу турбувався про нього, допомагав по господарству, купував необхідні продукти. Крім того, не враховано те, що він, як потерпілий у даному кримінальному провадженні, не має жодних претензій та просив не притягувати ОСОБА_1

Захисник ОСОБА_4 у своїй апеляційній скарзі просив змінити вирок Сокирянського районного суду Чернівецької області від 18.06.2015 року та призначити ОСОБА_1 покарання не повязане з позбавленням волі.

Вважав, що судом не взято до уваги думку потерпілого, який неодноразово просив суд не карати суворо обвинуваченого, а також дані, які характеризують його особу, зокрема, поведінку в суді першої інстанції, наявність постійного місця проживання, перебування на обліку у лікарів психіатра та нарколога.

Крім того, вказав, що суд першої інстанції при обранні запобіжного заходу вийшов за межі своїх повноважень, адже є певна процедура щодо застосування запобіжних заходів.

У своїй апеляційній скарзі захисник ОСОБА_2, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, порушував такі ж самі питання, що й потерпілий ОСОБА_3 та захисник ОСОБА_4, при цьому також просив призначити його підзахисному покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу. Одночасно, просив вирок Новодністровського міського суду Чернівецької області від 17.12.2014 року відносно ОСОБА_1 виконувати самостійно.

Як зазначив суд у своєму вироку, ОСОБА_1 09.04.2015 року, близько 19 год. 00 хв., перебуваючи в стані алкогольного спяніння та знаходячись по місцю проживання ОСОБА_3 в приміщенні житлового будинку, який розташований на території господарства за адресою: с. Коболчин Сокирянського району Чернівецької області, скориставшись тим, що ОСОБА_3 є особою похилого віку та має поганий зір, діючи повторно, з метою таємного викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу, знаходячись в приміщенні однієї із кімнат вказаного будинку, із шухляди тумбочки умисно таємно викрав належні ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 404 грн., після чого з місця вчинення злочину зник та розпорядився викраденим майном на власний розсуд, завдавши тим самим ОСОБА_3 на вказану вище суму матеріальної шкоди.

Заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст оскаржуваного вироку суду, обвинуваченого ОСОБА_1 та діючого в його інтересах захисника ОСОБА_2, які підтримали подані апеляційні скарги та просили їх задовольнити, потерпілого ОСОБА_3, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, посилаючись на обставини, в ній зазначені, думку прокурора, який вважав, що вирок суду, як законний, слід залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення, дослідивши матеріали кримінального провадження, надавши усім учасникам процесу слово в судових дебатах, а також обвинуваченому останнє слово, обговоривши наведені в апеляційних скаргах доводи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню на підставі наступного.

Апеляційним судом встановлено, що згідно обвинувального акту (а.к.п. 4-5) органом досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що він 09.04.2015 року, близько 19 год. 00 хв., перебуваючи в стані алкогольного спяніння та знаходячись в гостях у будинку за місцем проживання ОСОБА_3 в с. Коболчин Сокирянського району Чернівецької області, переслідуючи корисливий умисел, з метою таємного викрадення грошових коштів, скориставшись неуважністю власника будинку ОСОБА_3, який є особою похилого віку, діючи повторно, шляхом вільного доступу увійшов до кімнати, в якій у шухляді тумбочки зберігались грошові кошти, де продовжуючи виконувати свій злочинний умисел таємно, протиправно, викрав грошові кошти в розмірі 404 грн., після чого з місця вчинення злочину зник та розпорядився викраденим майном на власний розсуд, завдавши тим самим ОСОБА_3 на вказану вище суму матеріальної шкоди

З даними висновками обвинувачення погодився суд першої інстанції й обвинувальним вироком визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України, та за цим законом засудив його до 1 року позбавлення волі та на підставі ст. 71 КК України до 3 років 1 місяця.

Однак колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з таким рішенням суду першої інстанції, на підставі наступного.

Відповідно до статті 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Тобто воно повинно бути ухвалене компетентним судом на підставі обєктивно зясованих обставин, які підтвердженні доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України, та в якому наведені належні та достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно до п.2 ч.3 ст.374 КПК України у мотивувальний частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначаються докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Колегією суддів встановлено, що вказаних вимог Закону районним судом не дотримано.

Висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.

Так, суд при постановленні вироку щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, послався на показання обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_3 та на письмові матеріали кримінального провадження, зокрема, на протокол прийняття заяви ОСОБА_3 про вчинене кримінальне правопорушення, протокол огляду місця події від 11.04.2015 року та фототаблиці до нього, протокол проведення слідчого експерименту, висновок судово-дактилоскопічної експертизи.

Із показань обвинуваченого ОСОБА_1, даних ним в суді апеляційної інстанції, встановлено, що він 11.04.2015 року їхав на ринок, де йому потрібно було придбати певні речі, але його батьків вдома не було, щоб взяти у них гроші, а оскільки він запізнювався на автобус, вирішив взяти в ОСОБА_3 400 грн., маючи на меті повернути вказані кошти після того, як повернеться з ринку. Зазначив, що так як дуже поспішав, а ОСОБА_3 був в цей час на городі, взяв кошти без його відома.

Потерпілий ОСОБА_3 в суді в апеляційної інстанції показав, що 11.04.2015 року у нього ніхто гроші не крав, заяву про вчинення злочину він не писав та не підписував. Гроші, які взяв ОСОБА_1, були оплатою за те, що він іноді допомагає йому по господарству.

Такі ж показання надав потерпілий і суду першої інстанції.

Підстав сумніватись у показаннях потерпілого у колегії суддів немає, оскільки вони є послідовними та узгоджуються із наступним.

В наданих суду апеляційної інстанції матеріалах кримінального провадження містяться заяви потерпілого ОСОБА_3 та заявника ОСОБА_5, в яких вони просили закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, оскільки він узяв гроші за свої послуги (а.п.27, 42).

Із наданої апеляційному суду заяви потерпілого ОСОБА_3 встановлено, що він з письмової заявою про вчинення крадіжки ОСОБА_1 не звертався та просив закрити кримінальне провадження.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що протокол огляду місця події та протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення не можуть бути належними доказами, які прямо чи непрямо підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Не може бути належним та достатнім доказом висновок судово-дактилоскопічної експертизи №25 від 24.04.2015 року, оскільки із показань обвинуваченого ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_3 встановлено, що ОСОБА_1 часто допомагав по господарству потерпілому, бував у нього вдома, що свідчить про те, що ОСОБА_1 міг і в інший час залишити відбитки своїх пальців, що підтвердив і потерпілий.

Крім того, із акту фактичного обстеження умов проживання жителя ІНФОРМАЦІЯ_4 І.Ф., встановлено, що ОСОБА_1 дійсно надавав посильну допомогу ОСОБА_3 у ведені домашнього господарства, а саме: купував продукти харчування, ліки та інші речі, допомагав обробляти землю.

Зважаючи на викладене вище, тільки визнання ОСОБА_1 своє вини і протокол проведення слідчого експерименту від 22.04.2015 року та фото таблиця до нього, не можуть бути достатніми доказами винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину середньої тяжкості, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України.

За таких обставин, належних доказів, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження районним судом не встановлено.

З урахуванням усього викладеного вище, а також матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, проаналізувавши усі докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозвязку, приходить до висновку, що ні органом досудового слідства ні судом першої інстанції не встановлені достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України.

Колегія суддів вважає, що районний суд порушив вимоги ч.3 ст.62 Конституції України та ч.3 ст.373 КПК України, відповідно до яких, обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У відповідності до п.2 ч.1 ст.409 КПК України, вирок районного суду підлягає скасуванню, з закриттям кримінального провадження на підставі ст. 417 КПК України, оскільки в ході перегляду судового рішення суду першої інстанції, апеляційним судом не встановлені достатні докази для доведеності винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому йому злочині, та вичерпані можливості їх отримання судом.

Закриваючи кримінальне провадження з реабілітуючих підстав, враховуючи при цьому положення ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, колегія суддів вважає за необхідне скасувати ОСОБА_1 міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Також апеляційний суд приходить до висновку, що процесуальні витрати, повязані з проведенням експертизи, наявної в матеріалах кримінального провадження, слід компенсувати за рахунок Державного бюджету України.

За таких підстав, апеляційні скарги апелянтів підлягають частковому задоволенню, а обвинувальний вирок Сокирянського районного суду Чернівецької області від 18 червня 2015 року щодо ОСОБА_1, засудженого за ч.2 ст.185 КК України, скасуванню із закриттям кримінального провадження.

Керуючись ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року ст.ст.100, 284,404, 405, 407, 409,417, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернівецької області,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_3, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_1, а також апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2, діючого в інтересах обвинуваченого, - задовольнити частково.

На підставі п.3 ст.284, ст. 417 КПК України обвинувальний вирок Сокирянського районного суду Чернівецької області від 18 червня 2015 року щодо ОСОБА_1 за ч.2 ст. 185 КК України скасувати, і кримінальне провадження закрити у звязку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 в суді, і вичерпані можливості їх отримання.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою скасувати, звільнивши його з-під варти з зали суду негайно.

Витрати, повязані з проведенням судово-дактилоскопічної експертизи №25 від 24.04.2015 року, у розмірі 306 грн. (триста шість) 90 коп. компенсувати за рахунок Державного бюджету України.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з моменту її проголошення.

Головуючий В.П. Потоцький

Судді О.О. Колотило

ОСОБА_6