Ухвала суду № 49096650, 18.08.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження: 22-ц/790/6051/15 Справа: № 636/3779/14-ц Головуючий 1 інстанції: Ковригін О.С. Доповідач: Пономаренко Ю.А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого : Пономаренко Ю.А.,

суддів колегії : ОСОБА_1

ОСОБА_2

за участю секретаря Соколовій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 10 липня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариств комерційного банку «Приватбанк» про стягнення вкладів та заборгованості за депозитними договорами, -

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2014 році ОСОБА_3 звернувся до суду з названим позовом, в обгрунтування якого зазначав, що 20 листопада 2013 року між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» був укладений договір банківського вкладу № SАMDNWFD0070019050400, відповідно до умов якого 20.11.2013 року позивачем було внесено на відповідний рахунок банку вклад у розмірі 5316,0 доларів США на термін по 20.05.2014року включно, з нарахуванням відсотків в розмірі 7,5 % річних.

20 грудня 2013 року між позивачем та відповідачем був укладений договір банківського вкладу № SАMDNWFD0070041097400, відповідно до умов якого 20.12.2013 року позивачем було внесено на відповідний рахунок банку вклад у розмірі 16700 гривень на термін по 20.03.2014 року включно, з нарахуванням 18 % річних.

18 січня 2014 року між позивачем та відповідачем був укладений договір банківського вкладу № SАMDNWFD0070061615100, відповідно до умов якого 18.01.2014 року позивачем було внесено на відповідний рахунок банку вклад у розмірі 38900 доларів США на термін по 18.07.2014 року включно, з нарахуванням 9 % річних.

13.03.2014 року позивач на адресу відповідача надіслав відповідні заяви про дострокове розірвання вказаних договорів, повернення вкладів та нарахованих відсотків, на які будь-якої відповіді з банку позивачу не було надано та при безпосередньому зверненні до відділення банку працівниками банку позивачу було відмовлено у поверненні вкладу.

Заборгованість відповідача за договором банківського вкладу № SАMDNWFD0070019050400 від 20.11.2013 року з урахуванням встановлених договором відсотків та 3% річних станом на 11.02.2015 року становить 5922,02 доларів США; за договором № SАMDNWFD0070041097400 від 20.12.2013 року заборгованість відповідача з урахуванням встановлених договором відсотків, 3% річних та інфляційного збільшення суми боргу станом на 11.02.2015 року становить 24767,69 гривень, за договором № SАMDNWFD0070061615100 від 18.01.2014 року заборгованість відповідача з урахуванням встановлених договором відсотків та 3% річних станом на 11.02.2015 року становить 43296,23 доларів США. Позивач просив стягнути з відповідача вищезазначені суми заборгованості по вказаним договорам банківських вкладів.

У звязку з цим, позивач просив стягнути з відповідача його вклади за депозитними договорами та відсотки по ним, а також стягнути з відповідача 3% з неповернутих сум, а також інфляційне збільшення заборгованості за час прострочення виконання зобовязань.

Позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», в якому просить суд стягнути з відповідача його вклади за депозитними договорами та відсотки по ним, а також стягнути з відповідача 3% з неповернутих сум, а також інфляційне збільшення заборгованості за час прострочення виконання зобовязань.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 10 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь позивача суму банківського вкладу за договором банківського вкладу № SАMDNWFD0070019050400 від 20.11.2013 року в розмірі 5316 доларів США з нарахованими відсотками за користування коштами в розмірі 489,36 доларів США, 3% річних в розмірі 116,66 доларів США, а разом 5922 США, за договором банківського вкладу № SАMDNWFD0070041097400 від 20.12.2013 року на користь позивача з ПАТ КБ «Приватбанк» стягнуто суму в розмірі 16700,00 гривень з нарахованими відсотками за користування коштами в розмірі 3442,48 гривень, 3% річних у розмірі 450,21 гривень, 4175 гривень індексу інфляції, а разом 24767,69грн., а також стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 суму вкладу за договором № SАMDNWFD0070061615100 від 18.01.2014 року в розмірі 38900 доларів США з нарахованими за користування коштами в розмірі 3731,20 доларів США та 3% річних у розмірі 665,03 доларів США, а разом 43296,23 доларів США. Вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись із вказаним рішенням суду 1 інстанції ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що оскаржуване рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. В своїй апеляційній скарзі просило рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що зявилися, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ч.1 ст.303 ЦПК України).

Відповідно до вимогст.213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно зіст.214 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5)чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6)як розподілити між сторонами судові витрати; 7)чи є негайні підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8)чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та стягуючи з ПАТ КБ «ПриватБанк» суми банківського вкладу за вищевказаними договорами, інфляційні витрати та 3% річних суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведені позовні вимоги в повному обсязі.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Так, відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Судовим розглядом встановлено, що 20.11.2013 року між позивачем та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір банківського вкладу №SАMDNWFD0070019050400, увідповідності до якого вкладник передав банку грошові кошти для розміщення на депозитний вклад строком на 6 місяців (по 20.05.2014 року включно) у розмірі 5316,00 доларів США, з нарахуванням відсотків у розмірі 7,5 % річних, що підтверджується копією договору наявного в матеріалах справи (а.с.20). 20.12.2013 року між позивачем та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір банківського вкладу № SАMDNWFD0070041097400, у відповідності до якого вкладник передав банку грошові кошти для розміщення на депозитний вклад строком на 3 місяці (по 20.03.2014 року включно) в розмірі 16700,00 гривень, з нарахуванням відсотків у розмірі 18 % річних, що підтверджується копією договору наявною в матеріалах справи (а.с.22). 18.01.2014 року між позивачем та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір банківського вкладу № SАMDNWFD0070061615100 у відповідності до якого вкладник передав банку грошові кошти для розміщення на депозитний вклад строком на 6 місяців (по 18.07.2014 року включно) в розмірі 38900 доларів США на термін по 18.07.2014р. включно, з нарахуванням 9 % річних, що підтверджується копією договору наявною в матеріалах справи (а.с.24). Згідно умов цих договорів банк відкриває вкладникові депозитні рахунки, на яких обліковується суми вкладів. 20.11.2013 року, 20.12.2013 року та 18.01.2014 року позивачем було внесено на відповідні особові рахунки грошові кошти, що підтверджується відповідними квитанціями банку від 20.11.2013 року, 20.12.2013 року та 18.01.2014 року, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с.21, 23, 25).

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається із ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Частиною 1 ст. 1058 ЦК України визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Статтею 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність"визначено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (ст.633 цього Кодексу).

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті договору банківського вкладу.

З огляду на закріплене вЦК Українита інших нормативно-правових актах визначення договору банківського вкладу, - банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

За змістомст.1059 ЦК Українидоговір банківського вкладу укладається у письмовій формі.

Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Згідно ч.1ст.1066 ЦК Україниза договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженоїпостановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №492та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за №1172/8493, банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (п.1.8. Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати клієнту під підпис (п.1.9. Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (п.1.10. Інструкції).

Пункт 10.1. Інструкції передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Згідно квитанцій долучених до позовної заяви від 20.11.2013року на суму 5316 доларів США, від 20.12.2013року на суму 16700 грн., та від 18.01.2014року на суму 38900 доларів США позивачем банком були зараховані вищевказані кошти на депозитний рахунок позивача.

Згідно положень ч. 2 ст. 1060 ЦК за договором банківського вкладу на вимогу банк зобовязаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

Відповідно до п.п. 5 та 6 договорів банківського вкладу вкладник та банк мають право достроково розірвати дійсні договори, повідомивши про це один одного за два банківських дні до дати розірвання договорів. Якщо вкладник вимагає розірвати договір, а строк вкладу ще не сплив, вкладнику повертається сума вкладу, а відсотки сплачуються за заниженою відсотковою ставкою.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад) (ч.1 ст. 1060 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 13.03.2014 року позивач на адресу відповідача надіслав заяви про дострокове розірвання вищевказаних договорів банківського вкладу, повернення коштів, а також нарахованих на них відсотків. Вказані заяви були отримані відповідачем 19.03.2014 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, на які будь-якої відповіді з банку позивачу не було надано та вклади не було повернено. Терміни повернення вкладів, які були зазначені в договорах сплили 20.05.2014 року, 20.03.2014 року та 18.07.2014 року відповідно, але до цього часу кошти позивачу не повернуті в повному обсязі та відсотки по ним також не сплачені.

Статтею 526 ЦК Українивизначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до вимогст.629 ЦК Українидоговір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 ЦК Українивизначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Розглядаючи справу "Золотас проти Греції", Європейський суд чітко вказав, що особа, яка розмістила грошову суму в банку, передала йому право використання цієї суми, банк був зобов'язаний зберігати її, й у разі використання з метою одержання прибутку мав повернути еквівалентну суму вкладникові після припинення дії угоди. Отже, власник рахунку міг уважати, що його вклад у банку в безпеці, особливо при отриманні відсотків. Власник рахунку правомірно вваж аж, що буде повідомлений про ситуацію, яка загрожує суті угоди з банком і його фінансовим інтересам, щоб він міг завчасно зробити дії відповідно до закону та зберегти право на захист свого майна. Подібні довірчі відносини характерні для банківських операцій та банківської справи.

Відмовляючись повернути кошти, що належать клієнтові, банк порушує також і положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також Першого протоколу, ратифікованих Україною. В абз.1 ст.1 протоколу вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ч.1ст.1075 ЦК Українидоговір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Статтею 525 ЦК Українипередбачено недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання на підтвердження того факту, що 20 листопада 2013 року, 20 грудня 2013 року та 18.01.2014року між сторонами були укладені вищевказані договори банківського вкладу позивачем було долучено до позовної заяви копії цих договорів, а також копії квитанцій про внесення на депозитний рахунок позивача грошових коштів від 20.11.2013року, 20.12.2013року та від 18.01.2014року, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог.

Зазначені документи, на думку колегії суддів, є належними доказами, в розумінні ч.2ст.59 ЦПК України, а відтак банк зобов'язаний виплатити вкладнику депозит на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу.

Посилання представника відповідача на те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не є належним відповідачем по справі, з тих підстав, що територія Автономної Республіки Крим визначена як тимчасово окупована територія України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації, а тому відповідно до ч.6 ст.5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію, що є підставою для застосування положень Федерального Закону Російської Федерації «Про захист інтересів фізичних осіб, що мають вклади в банках та відокремлених структурних підрозділах банків, зареєстрованих та (чи) діючих на території Республіки Крим та на території міста федерального значення Севастополя», колегією суддів не приймаються виходячи з наступного.

Відповідно дост. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків. Згідно змістуст. 47 цього Законувстановлено, що банк має право здійснювати банківську діяльність шляхом надання банківських послуг.

До банківських послуг належать, зокрема, і розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Надавати послуги з розміщення банківського вкладу дозволяється лише юридичним особам. Зважаючи на це, надання послуг з розміщення депозиту здійснює саме банк як юридична особа, а не його структурні одиниці ( відділення, філії ). Проте, якщо структурній одиниці надано відповідні повноваження (згідно із положенням, статутом, довіреністю ), то вона має право укладати договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. Відтак, саме банк, а не його структурна одиниця, має відповідати за зобов'язаннями, взятими на себе укладеним договором.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення суми банківського вкладу за вищевказаним договорами.

Разом з тим, що ж стосується стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3% річних, колегія суддів не може погодитись, оскільки судом першої інстанції дійшов до цього висновку без повного врахування обставин справи.

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулася до відповідача з вимогою дострокового повернення вкладу 13.03.2014 року. Відповіді на вказану заяву відповідачем надано не було, кошти не повернуто, а тому позивач 24.09.2014року, коли строк дії договорів вже збігав, звернувся з даним позовом. Протягом строку розгляду справи відповідач достроково не повернув суму вкладу та належних відсотків.

Оскільки строк дії договорів закінчувався 21.05.2014року, 21.03.2014року, 19.07.2014року, на час звернення позивача з вимогою до банку не мало місце прострочення виконання грошового зобовязання, а на час терміну дії договору було встановлено відсоткову ставку 7,5 %, 18 % та 9 % річних. Нарахування інфляційних витрат на час дії договору також не було передбачено умовами договору. Тому підстав для нарахування додатково 3 % річних на строк дії договору та інфляційних втрат у суду не було.

Згідно п.4) ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інтонації підлягає зміні.

З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 307ч.1п.2, 309ч.1п.4, 313, 314ч.2, 316, 317, 319, 324 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариств комерційного банку «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 10 липня 2015 року скасувати в частині стягнення інфляційних витрат та 3 % річних та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних вимог відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий -

Судді