Ухвала суду № 49096291, 18.08.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/4797/15 Головуючий 1 інстанції Короткий І.П.

Справа № 643/12157/13-ц ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого : Пономаренко Ю.А.,

суддів колегії : ОСОБА_2

ОСОБА_3

за участю секретаря Соколовій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 травня 2014 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2013 року ПАТ АБ Укргазбанк звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування своїх позовних посилалося на те, що відповідач є власником квартири № 48 в будинку №31 по Тимурівців в м. Харкові, яка до переходу права власності до відповідача перебувала під іпотекою за договором №16/08-Б від 09.06.2008 р., укладеного між банком та ОСОБА_5, ОСОБА_6, на виконання умов договору кредиту від 26.12.2007 р., укладеного між банком та ОСОБА_5 У звязку з переходом права власності до відповідача від попередніх іпотекодавців, банк посилаючись на положення ст.23 ЗУ Про іпотеку» вважає, що іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, і відповідач став іпотекодавцем вищевказаної квартири, в звязку з чим, банк має право звернути стягнення на цю квартиру в рахунок погашення заборгованості позичальника ОСОБА_5 по кредитному договору від 26.12.2007 р.

За таких обставин, банк просив в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору № 20 від 26.12.2007 р. позичальника ОСОБА_5 звернути стягнення на квартиру № 48, що розташована у літ. В-5 будинку №31 по вул.Тимурівців в м.Харкові, яка належить на праві власності відповідачу на підставі договору купівлі-продажу, з початковою ціною продажу предмету іпотеки з прилюдних торгів у розмірі 90% від вартості предмету іпотеки, визначеної субєктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 травня 2014 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» задоволено. В рахунок погашення заборгованості по кредитному договору № 20 від 26.12.2007 року позивальника ОСОБА_5 у загальному розмірі 3664801,99 доларів США та 23800945,13грн. звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру № 48, що розташована у літ. В-5 будинку № 31 по вул.. Тимурівців в м. Харкові, яка належить на праві власності ОСОБА_4, з початковою ціною продажу предмету іпотеки з прилюдних торгів у розмірі 90% від вартості предмета іпотеки, визначеної субєктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 114,70грн. судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням суду 1 інстанції, ОСОБА_4 звернулася з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. В своїй апеляційній скарзі просила скасувати рішення суду інстанції та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 19.11.2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення суду 1 інстанції залишено без змін.

12.12.2014 року ОСОБА_4 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.04.2015 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 19.11.2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що зявилися, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ч.1 ст.303 ЦПК України).

Відповідно до вимогст.213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно зіст.214 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5)чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6)як розподілити між сторонами судові витрати; 7)чи є негайні підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8)чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Приймаючи рішення про звернення стягнення на спірну квартиру, суд першої інстанції виходив із того, що на зазначені правовідносини розповсюджуються положенняст. 23 Закону України «Про іпотеку», оскільки у звязку з переходом права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до відповідача, останній набув статус іпотекодавця, а відтак має всі його права та несе всі його обовязки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки та іпотекодержатель має право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченоїЗаконом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону тастатті 39Закону України «Про іпотеку», за ціною, встановленою на підставі оцінки субєктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Судова колегія погоджується з такими висновками районного суду, оскільки вони відповідають обставинам справи і вимогам ст.1,3, 5,23 Закону України «Про іпотеку».

Так, судовим розглядом встановлено, що між позивачем та ОСОБА_5 26.12.2007року був укладений Кредитний договір № 20, за умовами якого банк надав ОСОБА_5 кредит у сумі 2644000,00 дол. США на строк з 26.12.2007 року по 25.12.2012року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами, виходячи із 12,5% річних.

ОСОБА_5 взяті зобовязання не виконував з грудня 2008 року. Тому рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13.05.2010 р. по справі № 2-1404/10 та рішенням Апеляційного суду Харківської області від 07.07.2010 р. по справі № 22-ц-10856/2010 на користь банку стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 1664543,02грн., 2 630 252,33 дол. США, а також судові витрати у сумі 1700,00 грн. та 120,00 грн.

Постановою ВП № 31363558 від 22.02.2012р. відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження щодо ОСОБА_5 на суму 1664543,02 грн. та 2630252,33 дол. США.

Постановою ВП №29965421 від 11.11.2011 відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження щодо ОСОБА_6 на суму 1664543,02 грн. та 2630252,33 дол. США.

Рішення суду на даний час не виконане.

Проценти за користування кредитними коштами та пеня продовжують нараховуватись, тому заборгованість ОСОБА_5 по кредитному договору станом на 01.06.13р. становить 3664801,99 дол. США та 23800945,13грн. пені.

У забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між банком та іпотекодавцями ОСОБА_5, ОСОБА_6 був укладений договір іпотеки № 16/08-Б від 09.06.2008.

Відповідно до п. 2.1.1. Договору предметом іпотеки є нерухоме майно - житловий будинок літ. В-5, загальною площею 6 422,9 кв. м, житловою площею 2 285,6 кв. м, (в житловому будинку розташовано 123 квартири), що находиться за адресою: м. Харкові, зул. Тимурівців, буд. № 31.

Відомості про іпотеку внесені до Державного реєстру іпотек, реєстраційний № 7356523, що підтверджено Витягом з Державного реєстру іпотек № 19045058 від 09.06.2008р. На відчуження предмету іпотеки накладено заборону, реєстраційний № 7356237, що підтверджено Витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна № 19044890 від 09.06.2008р.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11.09.2009 р. договір іпотеки №16/9-Б було визнано недійсним, запис про іпотеку виключений з реєстру іпотек.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 17.03.2012 року квартира АДРЕСА_1 в літ. В-5 у м. Харкові належить на праві власності відповідачу.

У подальшому, 04.04.2012 судовою колегією судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області рішення Московського районного суду м. Харкова від 11.09.2009р. по справі № 2-9061 скасоване. В задоволенні позову ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до банку про визнання договору іпотеки недійсним відмовлено.

Відомості у Державному реєстрі іпотек щодо предмету іпотеки поновлено, реєстраційний номер 12489264, що підтверджено Витягом з Державного реєстру іпотек № 36009183 від 14.05.2012. Відомості у Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна також поновлено, реєстраційний номер 12488862, що підтверджено витягом від 14.05.2012р. № 36008860.

Відповідно достатті 1 Закону України «Про іпотеку»іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобовязання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобовязанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобовязання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобовязань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобовязання (взаємні права та обовязки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобовязанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобовязанням).

Виконання забезпечувального зобовязання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобовязання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Частиною пятоюстатті 3 Закону України «Про іпотеку»передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобовязання і є дійсною до припинення основного зобовязання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Як убачається з кредитного договору строк його діїдо 25 грудня 2012 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четвертастатті 631 ЦК України).

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку»визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обовязки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття права власності на предмет іпотеки.

Встановивши у справі факт переходу до ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на цю квартиру, суд дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносинстатті 23 Закону України «Про іпотеку»та поширення її дії на відповідача з огляду на таке.

Згідно із частиною першоюстатті 4 Закону України «Про іпотеку»(у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки) обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»визначені правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень.

Відповідно до частини третьоїстатті 3 цього Законуправа на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цьогоЗакону, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться й у частині другійстатті 3 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої взаємні права й обовязки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Крім того, порядок державної реєстрації іпотек під час виникнення спірних правовідносин регулювався Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410(втратив чинність 1 січня 2013 року) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Пунктами 74, 75 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, яке набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, який виключено на підставі незаконного рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису.

Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положеннямстатті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обовязки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору (а у випадку, що переглядається, у звязку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обовязки підлягають виконанню.

Відтак, ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обовязки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про збереження обтяження майна іпотекою внаслідок скасування рішення суду про виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження цього майна іпотекою та про поширення на відповідача відповідно достатті 23 Закону України «Про іпотеку»статусу іпотекодавця за іпотечним договором, враховуючи, що до нього перейшло право власності на квартиру, яка є складовою частиною будинкупредмета іпотеки.

За таких обставин, з огляду на тлумачення сутності іпотеки та змісту правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин, слід дійти висновку про те, що ефективним відновленням прав кредитора у звязку зі скасуванням незаконного рішення є застосування процедури звернення стягнення на іпотечне майно, передбаченої угодою сторін, як однієї з умов надання (отримання) кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 13 травня 2015 року в справі № 663-цс-15, яка згідно зіст. 360 - 7 ЦПК Україниє обовязковою для судів України, які зобовязані привести свою судову практику у відповідність до його рішення.

Матеріали справи свідчать про те, що судом першої інстанції звернуто стягнення на окрему квартиру як на предмет іпотеки, в той час як предметом іпотеки за договором іпотеки від 9 червня 2008 року визначено будинок в цілому (який складається зі 123 квартир).

Судова колегія приходить до висновку, що спірна квартира співвідноситься з предметом іпотеки - житловим будинком.

Згідно ч. ч. 3, 4ст. 5 Закону «Про іпотеку», частина обєкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий обєкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його при належностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

На момент укладання іпотечного договору банк та іпотекодавець не могли визначити окремі квартири в якості предмета договору, оскільки квартири не були виділені в натурі, не було оформлено майнові права на них. Тобто в іпотеку передавався весь житловий будинок (включаючи усі 123 квартири, з яких він складався) та приналежності.

В договорі іпотеки предмет іпотеки був описаний, як житловий будинок літ. В5, м. Харків, вул. Тимурівців, 31 (в будинку розташовано 123 квартири), без деталізації та опису кожної окремої квартири.

Пізніше квартира № 48, що належить ОСОБА_4, стала самостійним обєктом нерухомого майна, не змінивши при цьому статусу за договором іпотеки.

В розумінніст. 5 Закону України «Про іпотеку»на момент укладання договору іпотеки спірна квартира була складовою частиною предмета іпотеки, а після її виділення в натурі стала самостійним предметом іпотеки, що підтверджується технічним паспортом на житловий будинок та договором купівлі - продажу квартири.

Викладене свідчить про тотожність складової частини житлового будинку, що існувала до виділення квартири в натурі та спірної квартири № 48, як окремого обєкту цивільних прав, оскільки співпадають адреси нерухомого майна, а саме: м. Харків, вул. Тимурівців, 31, літ. В- 5, площа квартири, що зазначена в технічному плані та в договорі купівліпродажу, кількість квартир, що значаться в технічному паспорті та в договорі іпотеки.

З витягу з Державного реєстру іпотек від 14. 05. 2012 року та витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна від 14. 05. 2012 року вбачається, що обєктом обтяження є квартири, розташовані в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців, 31, літ. В5, в тому числі і спірна квартира № 48.

Таким чином вказана квартира є складовою частиною предмета іпотеки, визначеного умовами договору.

Суд першої інстанції з дотриманням вимогстатті 39 Закону України «Про іпотеку»та розяснень, які містяться у п. 42постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зі змінами від 07.02.2014 року, зазначив у рішенні всі необхідні складові, передбачені цією нормою, зокрема загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, спосіб реалізації предмета іпотекишляхом проведення прилюдних торгів, початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, при цьому суд зазначив, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Згідно ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені надані сторонами докази, їм дана належна правова оцінка, правильно визначено природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює та на підставі встановленого ухвалене рішення, яке відповідає вимогам ст.ст. 10, 60, 213, 214, 215 ЦПК України.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суттєвими не являються, тому колегія суддів не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення, яке ухвалено з дотриманням вимог закону.

Керуючись ст.ст. 307ч.1п.1, 308, 313, 314ч.1п.1, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 травня 2014 року залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді