Ухвала суду № 49090402, 26.08.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 214/9455/13-ц Головуючий в суді першої

Провадження № 22-ц/774/873/К/15 інстанції - Ан О.В.

Категорія 27 (1) Доповідач - Савіна Г.О.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2015 року м. Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого - судді Савіної Г.О.,

суддів - Грищенко Н.М., Чорнобука В.І.,

при секретарі - Петренко К.І.,

за участю - представника позивача Горбань Володимира Миколайовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4 на заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 28 січня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «РайффайзенБанк Аваль» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2013 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 12 липня 2007 року між ним та ОСОБА_4 було укладено Генеральну кредитну угоду №014/03-03/14/566, та Додаткові угоди до неї від 29.03.2010 року та 25.06.2011 року з загальним розміром позичкової заборгованості в розмірі еквівалентному 500000,00 дол. США.

В межах вищевказаної генеральної кредитної угоди між ними укладено два кредитних договори: №014/42-0-1/11 від 25.06.2011 року, відповідно до якого ОСОБА_4 отримав кредитні кошти у сумі 2981100,02 грн., строком до 12.07.2017 року під 18,0% річних та №014/42-0-1/12 від 25.06.2011 року, відповідно до якого ОСОБА_4 отримав кредитні кошти у сумі 644733,59 грн., строком до 12.07.2017 року під 18,0% річних.

В забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором між ним та ОСОБА_4 було укладено договір наступної іпотеки №014/03-03/14/566/1 від 12.07.2007року (з додатковими угодами від 04.11.2010року та від 25.06.2011року), відповідно до якого відповідач передав в іпотеку нежитлове приміщення вбудоване в перший та другий поверх нежитлової будівлі літ. А-2, загальною площею 1452,9 кв.м., в тому числі площа загального користування 25,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань станом на 13 лютого 2013 року утворилась заборгованість, загальний розмір якої по Генеральній кредитній угоді, кредитним договорам № 014/42-0/1/11 від 25.06.2011року та №014/42-0/1/12 від 25.06.2011р. становить 4070743,91 грн., в рахунок якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлове приміщення вбудоване в перший та другий поверх нежитлової будівлі літ. А-2, загальною площею 1452,9 кв.м., в тому числі площа загального користування 25,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке належить на праві власності ОСОБА_4, способом реалізації шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною на рівні не нижче за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, а також стягнути з відповідача судовий збір в сумі 3441 грн.

Повторним заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 28 січня 2015 року, з урахуванням ухвали того ж суду від 10 квітня 2015 року про виправлення описки позовні вимоги Банку задоволені в повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, суд неправомірно задовольнив позовні вимоги, не врахував відсутність у банку індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти, як засобу платежу при виконанні кредитного договору, а також залишив поза увагою, що під час укладення кредитних договорів банк не ознайомив позичальника з сукупною вартістю кредиту, що є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

В своїх запереченнях Банк просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до кредитного договору 12.07.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_4 було укладено Генеральну кредитну угоду №014/03-03/14/566, та Додаткові угоди до неї 29.03.2010 року та 25.06.2011 року з загальним розміром позичкової заборгованості в розмірі еквівалентному 500 000,00 доларів США.

В межах генеральної кредитної угоди між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 укладено два кредитних договори: кредитний договір №014/42-0-1/11 від 25.06.2011 року, відповідно до якого ОСОБА_4 отримав кредитні кошти у сумі 2981100,02 грн., строком до 12.07.2017 року під 18,0% річних та кредитний договір №014/42-0-1/12 від 25.06.2011 року, відповідно до якого ОСОБА_4 отримав кредитні кошти у сумі 644733,59 грн., строком до 12.07.2017 року під 18,0% річних.

В забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором між сторонами було укладено договір наступної іпотеки №014/03-03/14/566/1 від 12.07.2007 року (з додатковими угодами від 04.11.2010 року та 25.06.2011року), відповідно до якого відповідач передав в іпотеку нежитлове приміщення вбудоване в перший та другий поверх нежитлової будівлі літ. А-2, загальною площею 1452,9кв.м., в тому числі площа загального користування 25,8кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань станом на 13.02.2013 року заборгованість за кредитним договором №014/42-0-1/11 від 25.06.2011 року складає 3373237,9 грн., з яких заборгованість за кредитом - 2 932183,57 грн., заборгованість по процентам - 406671,61 грн., пеня за порушення строків сплати кредиту та процентів - 34382,72 грн.

Згідно розрахунку станом на 13.02.2013 року заборгованість за кредитним договором №014/42-0-1/12 від 25.06.2011 року складає 697506,01 грн., у тому числі заборгованість за кредитом - 629 519,43 грн., заборгованість по процентам - 62 453,56 грн., пеня за порушення строків сплати кредиту та процентів - 5533,02 грн.

Всього заборгованість по Генеральній кредитній угоді, кредитним договорам №014/42-0/1/11 від 25.06.2011 року та №014/42-0/1/12 від 25.06.2011 року складає : 3373 237,9 + 697506,01= 4070743,91 грн.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про неналежне виконання боржником ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань відповідно до умов укладених договорів, що є підставою для дострокового повернення кредиту, та ухвалив у справі заочне рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки - належне відповідачу майно - нежитлове приміщення вбудоване в перший та другий поверх нежитлової будівлі літ. А-2, загальною площею 1452,9кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості за Генеральною кредитною угодою № 014/03-03/14/566 від 12.07.2007 року, кредитним договором № 014/42-0-1/11 від 25.06.2011 року та кредитним договором №014/42-0-1/12 від 25.06.2011 року у розмірі 4070743,91 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає наданим позивачем письмовим доказам, підтверджений відповідними розрахунками та не суперечить нормам діючого законодавства.

Так, відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 590 ЦК України передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) у разі коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не передбачено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 35 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Як убачається з матеріалів справи, позивач на виконання зазначених вимог Закону України "Про іпотеку" 19 листопада 2012 року направив на адресу відповідача вимогу про усунення порушення умов кредитних договорів з попередженням, що у разі невиконання вимоги він буде ставити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с. 40).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки ОСОБА_4 своїх зобов'язань за договорами не виконує, а відтак у позивача виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання, а також право на відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону, а також початкова ціна предмету іпотеки для його подальшої реалізації.

Згідно ст. 5 ЗУ "Про іпотеку" вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором.

Крім того, за правилами ч. 2 ст. 43 Закону України У "Про іпотеку", початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не містять підстав для скасування рішення суду.

Так, посилання представника відповідача на неврахування судом відсутності у банку індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти, як засобу платежу при виконанні кредитного договору, на увагу не заслуговують з наступних підстав.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

Згідно ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною 2 ст. 524 ЦК України встановлено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Як убачається з матеріалів справи позичальник звернувся до банку за отриманням кредиту саме у доларах США та кредит був наданий згідно кредитної заявки позичальника.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет).

Відповідно до ст.5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ.

Згідно ч. 2 ст. 5 Декрету операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями.

Статті 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління НБУ від 17.07.2001р. №275, у п. 5.3. якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій.

Із матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Райффайзен банк Аваль» має банківську ліцензію та письмовий дозвіл НБУ на здійснення валютних операцій, на підставі яких з урахуванням вищезазначеного банк має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Безпідставними є і доводи апеляційної скарги про те, що під час укладення кредитних договорів банк не ознайомив позичальника з сукупною вартістю кредиту, що є підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки кредитні договори мають графіки погашення заборгованості та розрахунок сукупної вартості кредитів.

Зміст кредитних договорів не суперечить Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, волевиявлення учасника правочину відповідача було вільним і відповідало його внутрішній волі, правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а зміна курсу гривні до долара США та виниклі для позивача об'єктивні утруднення щодо повернення наданого кредиту не можуть свідчити про суперечливість правочину моральним засадам суспільства та підставою недійсності правочину (ст. 215 ЦК України), на яку посилається відповідач, оскільки він, маючи необхідний обсяг цивільної дієздатності, не міг не усвідомлювати, що курс національної валюти України - гривні до долара США не є незмінним, так як стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, а тому міг і повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цими договорами.

Інші доводи представника відповідача колегія суддів до уваги не сприймає, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду по їх оцінці і відповідно до ч.1 ст.57 ЦПК України юридичного значення для вирішення справи не мають.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4 відхилити.

Заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 28 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий : Г.О.Савіна

Судді: Н.М.Грищенко

В.І.Чорнобук