Ухвала суду № 49083334, 26.08.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/8461/15 Головуючий у 1-й інстанції: Нагорнянський С.І. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

26 серпня 2015 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Межевича М.В., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Скалецької І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Хрещатик" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Хрещатик" про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернулось до суду з позовом до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Хрещатик" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 176894,00 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 3714,69 грн., нарахованих за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2014 р.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Хрещатик" на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 176894 грн. 00 коп., а також пеню у розмірі 3714 грн. 69 коп.

Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Хрещатик" подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що у березні 2015 року Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Хрещатик" подало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів» за 2014 рік по формі 10-ПІ.

Згідно зазначеного звіту, середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2014 році становила 217 особи, відповідно до 4-х відсоткового нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштовано 9 осіб з інвалідністю, однак відповідач працевлаштував лише 5 осіб.

Оскільки відповідачем не виконано 4-х відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування інвалідів, позивач прийшов до висновку про наявність підстав щодо сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій у розмірі 176894,00 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 3714,69 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, прийшов до висновку, що відповідач не довів і належними доказами не підтвердив вжиття всіх залежних від нього заходів для виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а подані письмові докази підтверджують невиконання відповідачем покладених на нього Законом обов'язків щодо повідомлення державної служби зайнятості для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-XII від 21 березня 1991 року (далі по тексту Закон № 875-XII) визначені основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, гарантії їм рівних з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Згідно ст. 18 Закону № 875-XII, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 19 Закону № 875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Тобто, на законодавчому рівні закріплено обов'язок підприємств, установ, організацій, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно звіту № 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік протягом спірного періоду відповідач, враховуючи чисельність штатних працівників, зобов'язаний був створити 9 робочих місць для працевлаштування інвалідів, однак працевлаштував лише 5 осіб.

При цьому, як вбачається з листа Печерського районного центру зайнятості від 19 травня 2015 року №03-28/1486, протягом 2014 року Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Хрещатик" звітність по формі 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу» (вакансії) до центру зайнятості не надавались, безробітні з числа інвалідів для подальшого працевлаштування не направлялись. (а.с. 24-25).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не виконав у повному обсязі обов'язок з інформування щодо утворення (пристосування) робочих місць та наявності вакансій для працевлаштування інвалідів. Тобто відповідач не вжив необхідних заходів, передбачених чинним законодавством щодо недопущення правопорушення у сфері господарювання.

Вказані вище обставини спростовують доводи апелянта, що ним було вчинено всі можливі дії з працевлаштування інвалідів, так як останнім не подавались звіти до центру зайнятості по формі 3-ПН у 2014 році.

Згідно ст. 20 Закону № 875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Згідно з поданим ТОВ "Навігатор" звітом з праці за січень-грудень 2012р. фонд оплати праці штатних працівників - 9596,5 тис. грн.; середньооблікова кількість штатних працівників - 217 осіб, звідси середня річна заробітна плата штатного працівника - 44223,50 грн., а відтак сума адміністративно-господарських санкцій складає 176894,00 грн. (44223,50 грн.*4).

Вказана сума адміністративно-господарських санкцій відповідачем сплачена не була, кількість днів прострочення за період з 16.04.2015 року по 06.05.2015 року склав 21 днів, у зв'язку з чим позивачем була нарахована пеня в сумі 3714,69 грн.

Письмовий розрахунок адміністративно-господарських санкцій та пені додано до позовної заяви і відповідачем не заперечувався. Таким чином, сума штрафних санкцій та пеня нараховані вірно.

Доказів сплати адміністративно-господарських санкцій і пені відповідач суду не надав. Разом з тим, як вбачається з наявної у справі копії листа Печерського районного центру зайнятості від 19.05.2015 року №07-2252, відповідач протягом 2014р. не подавав до служби зайнятості звітів за формою №3-ПН "Звіт про наявність вакансій".

Згідно п. 5 Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості. Місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Пунктом 10 Положення передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я Інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Тобто, чинним законодавством передбачений обов'язок повідомлення підприємствами, установами та організаціями уповноважених органів про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів (форма 3-ПН), за наслідками розгляду яких компетентні органи направляють на підприємство для працевлаштування інвалідів, чого не було зроблено відповідачем.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не виконав вимоги закону. Оскільки, обов'язок з виявляння інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізовувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації покладено на місцеві органи соціального захисту населення (п. 11 Положення), а державна служба зайнятості відповідно до п. 12 Положення сприяє працевлаштуванню інвалідів. Обов'язок такого працевлаштування виникає у вказаних органів лише після виконання підприємствами вимог п. 14 Положення, а саме, поінформування державної служби зайнятості та місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Тобто, обов'язок підприємства щодо інформування органів, зазначених в ст. 18 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів, передує обов'язку зазначених органів стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів.

Крім того, статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відноси відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не було вжито необхідних заходів, спрямованих на виконання покладеного на нього обов'язку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, а також під час апеляційного перегляду даної справи, відповідачем в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не надано жодних доказів, які б підтверджували, що ним подавалась статистична звітність форми № 3-ПН із зазначенням вакантних посад для осіб, яким встановлено інвалідність.

Навпаки, матеріали справи свідчать, що відповідач за період, що перевірявся до центру зайнятості звітність не подавав та вакансії для працевлаштування інвалідів не замовляв.

Посилання апелянта на ту обставину, що останнім у 2012 та 2013 році подавалися відповідні довідки форми № 3-ПН, що, на думку останнього, свідчить про вжиття заходів, спрямованих на виконання покладеного на нього обов'язку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів колегія суддів не приймає до уваги, оскільки суб'єкт господарювання повинен систематично інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів шляхом подачі довідки форми № 3-ПН, чого відповідачем у 2014 році зроблено не було.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи встановлений і беззаперечний факт невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2014р. у кількості 4 осіб, беручи до уваги неналежне виконання відповідачем встановлено ч. 3 ст. 18, ч. 1 ст. 19 Закону №875 обов'язку в частині фактичного створення 1 робочого місця, можливість чого відповідачем не спростована, а також з огляду на не сплату відповідачем санкцій та пені, то позов про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій і пені в судовому порядку обґрунтований та підлягає задоволенню.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Хрещатик" - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: М.В. Межевич

Є.О. Сорочко

Повний текст виготовлено 26 серпня 2015 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Межевич М.В.

Сорочко Є.О.