Постанова № 49081775, 20.08.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.08.2015 р. Справа № 814/1482/15

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Середи О.Ф., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовом: Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Миколаїв

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант Агро, Веселинівський район, Миколаївська область

Головуючий суддя Середа О. Ф.,

секретар судового засідання Жигадло Ю.З.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача: ОСОБА_1;

Від відповідача: ОСОБА_2

Cуть спору: стягнення заборгованості в сумі 37 819, 51 грн.,

в с т а н о в и в:

Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі позивач) звернувся до суду із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант Агро (надалі відповідач) адміністративно-господарських санкцій в сумі 37 818, 51 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що незважаючи на потребу у інвалідах для працевлаштування в рахунок виконання нормативу, згідно звіту за 2014 рік, відповідач про вакантні робочі місця для інвалідів органи зайнятості не інформував. За невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів товариство повинно було сплатити 37 819, 51 грн. з яких: адміністративно-господарська санкція в сумі 37041, 67 грн. та пеня в сумі 777, 84 грн.

Відповідач адміністративний позов не визнав, надав письмові заперечення, в яких, зазначає що відповідачем самостійно вжито заходів для пошуку та працевлаштуванню інвалідів. Обовязок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обовязком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Відсутність саме інвалідів на робочих місцях не може розцінюватись як відсутність робочого місця для працевлаштування. На підприємство не може бути покладена відповідальність за відсутність саме людини-інвалідів, яка б бажала працювати.

Заслухавши представників сторін, дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні № 875-XII від 21.03.1991 року (далі - Закон № 875) та п. п. 3, 5, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі в 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, в тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України Про зайнятість населення, підприємства, установи і організації незалежно від форми власності мають щомісяця подавати центрам зайнятості за місцем їх реєстрації адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів. Формою подання зазначених адміністративних даних є форма звіту № 3-ПН Звіт про наявність вакансій, затверджена Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 420 від 19.12.2005 року.

Постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 року затверджений Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування. Згідно з вказаним Порядком інформація про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач подав звіт про працевлаштування інвалідів за 2014 рік, в якому на думку позивача не правильно нараховано суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Так, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, відповідач повинен був до 16.04.2015 року самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 37 041, 67 грн.

Відповідно до ст. 20 ч. 2 Закону № 875, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 % річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

За несплату адміністративно-господарських санкцій позивач нарахував пеню в сумі 777, 84 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості складає 37 819, 51 грн., що підтверджується розрахунком.

Відповідач адміністративно-господарські санкції у встановлені строки добровільно не сплатив.

Відповідачем надано суду заперечення разом із звітами за кожен місяць 2014 року, з яких вбачається, що відповідач протягом 2014 року щомісячно надавав Веселинівського районному центру зайнятості форми № 3-ПН з інформацією, необхідною для організації працевлаштування інвалідів, про що свідчать звіти про наявність вільних робочих місць та потребував в працівниках .

На думку позивача, подання звітів за формою № 3-ПН до районного центру зайнятості з вакансіями для інвалідів не слід вважати тотожнім виконанню нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки ч. 5 ст. 19 Закону України № 875 прямо вказує, що виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Тобто, якщо на підприємстві з будь-яких причин не було працевлаштовано необхідної кількості інвалідів дане підприємство є таким, що не виконало норматив.

У абзаці 6 п. 4.2. Рекомендацій Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування від 14.04.2008 року № 07.2-10/2 Вищий адміністративний суд України звернув увагу адміністративних судів на те, що обовязок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Однак в справі відсутні докази того, що Товариство з обмеженою відповідальністю Гарант Агро перешкоджало працевлаштуванню інвалідів, які виявили бажання працювати на підприємстві. Жодної відмови особі в працевлаштуванні на створені для інвалідів робочі місця з боку Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант Агро не було.

Як вказано у постанові Верховного Суду України від 26.06.2012 у справі № 21-105а12, обовязок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується обовязком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Підприємство вживало заходів, спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання. У звязку з цим покладання на підприємство відповідальності за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись, має узгоджуватися з підставами, передбаченими частиною другою статті 218 Господарського кодексу України.

Аналогічну позицію Верховний Суд України вислови у постанові від 02.04.2013 у справі № 21-95а13.

Відповідно до частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обовязковими для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Згідно до положень статті 11, частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

За таких підстав суд вважає, що позивачем не надано доказів якими встановлені будь-яких порушення чинного законодавства з боку відповідача щодо виконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, тобто позивачем не доведено суду обставин, на яких ґрунтується позовна заява, тому на відповідача не може бути покладена відповідальність по сплаті фінансових санкцій та пені.

Виходячи з вищевикладеного суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 122, 158, 160-163, 167, 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку/

Головуючий суддя О. Ф. Середа