Постанова № 49081376, 17.08.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2015 року 810/458/15

Колегія суддів Київського окружного адміністративного суду у складі:

головуючого - Терлецька О.О., суддів Скрипка І.М., Щавінський В.Р.,

при секретарі судового засідання Бончева О.С.,

за участю:

позивача ОСОБА_1

відповідача 1 - не з?явився

представника відповідача 2 - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства Внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Київській області про визнання протиправним та скасування наказу,

в с т а н о в и л а:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 17.01.2015 №36 в частині накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ за п.64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі Наказ №36) та наказу відповідача від 20.01.2015 №73о/с про звільнення позивача за п.64 «є» вищезазначеного Положення (далі - Наказ №73о/с), поновлення позивача на посаді оперуповноваженого в ОВС УВБ в Київській області ДВБ МВС України з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення з відповідача 10 000 гривень завданої моральної шкоди.

В судовому засіданні позивач підтримав повністю позовні вимоги, просив позов задовольнити в повному обсязі. Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач безпідставно звільнив позивача, оскільки висновки відповідача про порушення дисципліни, що полягало у безпідставному невиході на роботу в період з 12.11.2014 по 22.01.2015 не відповідають дійсності. Так позивач стверджує, що в період з 12.01.2015 по 23.01.2015 перебував на лікарняному, що підтверджується лікарняним листом. Також за твердженням позивача у період 12.11.2014 по 6.01.2015 він виконував окремі доручення працівників Генеральної прокуратури України.

Відповідач проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Обгрунтовуючи заперечення, представники відповідача вказали на те, що позивачем не було надано належних документів як відповідачу, так і суду, які б давали підстави стверджувати про правомірність перебування на лікарняному та виконання окремих доручень працівників Генеральної прокуратури України. Так, відповідач наполягав на тому, що відповідач, як роботодавець по відношенню до позивача у спірних правовідносинах, не був поставлений до відома про виконання позивачем окремих доручень Генеральної прокуратури України, та відповідно, - не видав ніяких наказів про відрядження позивача у період з 12.11.2014 до Генеральної прокуратури України для виконання окремих доручень.

Дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення учасників справи та свідчення, суд встановив наступне.

Відповідно до листа Першого заступника начальника Головного слідчого управління Старшого радника юстиції ОСОБА_3 від 25.09.2014, - останній звертався до Начальника Департаменту внутрішньої безпеки МВС України полковнику міліції ОСОБА_4 з проханням відрядити позивача для роботи в складі слідчої групи у кримінальному провадженні №42014000000000310.

У відповідь на зазначений вище лист Міністром МВС ОСОБА_5 було видано наказ №1232 від 14.10.2014 «Про відрядження працівника УВБ у Київській області ДВБ МВС України», відповідно до якого позивача було відряджено з 13.10.2014 на 30 діб до Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.

Тобто строк відрядження позивача закінчувався 12.11.2014 року.

Відповідно до письмового рапорту позивача від 17.12.2014, в якому позивач пояснював причини своєї відсутності на роботі з 12.11.2014 до 17.12.2014, - позивач не заперечує свого обов?язку виходу на службу з 12.11.2014, однак вказує на те, що він не мав такої можливості через створення фізичних перешкод для доступу до робочого місця іншими працівниками відповідача ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Однак в судовому засіданні представник відповідача спростовував доводи позивача про вчинення перешкод останньому для здійснення службових обов?язків за основним місцем роботи, а позивачем не доведено створення таких перешкод можливими та допустимими в адміністративному судочинстві доказами.

24.12.2014 відповідно до Наказу МВС №1391 щодо позивача було порушено службове розслідування за фактом невиходу на службу.

26.12.2014 позивач звертається до Начальника Департамента внутрішньої безпеки МВС України, полковника міліції ОСОБА_8, з письмовим рапортом про надання чергової щорічної відпустки. З матеріалів справи слідує, що зазначений рапорт позивач надіслав поштою, а не подав особисто.

Листом від 12.01.2015 за №18/7ЦА-55 позивачу було відмовлено у наданні чергової щорічної відпустки у зв?язку з триваючим службовим розслідування щодо позивача щодо факту невиходу на роботу.

17.01.2015 відповідачем по справі було видано Наказ №36 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника УВБ у Київській області (підпорядкованого ДВБ МВС)». Зі змісту даного наказу слідує, що 10.12.2014 до ДВБ МВС України надійшов рапорт начальника УВБ в Київській області ДВБ МВС України полковника міліції ОСОБА_6 про невихід на службу оперуповноваженого в особливо важливих справах указаного управління майора міліції ОСОБА_1

Під час службового розслідування встановлено, що після закінчення терміну відрядження до Генеральної прокуратури України 12.11.2014 позивач повинен був прибути до УВБ у Київській області та приступити до виконання функціональних обов?язків, однак до місця дислокації підрозділу до 17.01.2015 не прибув, на телефонні дзвінки керівництва не відповідає, будь-яких підтверджуючих документів про свою відсутність з поважних причин за місцем дислокації управління керівництва не надав.

У зв?язку з зазначеним вище, за порушення вимог ст.7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України та внутрішнього розпорядку дня працівників структурних підрозділів апарату МВС затвердженого наказом МВС від 19.07.2011 №440, що виразилось у невиході на службу без поважних причин з 12.11.2014 до теперішнього часу за місцем розташування управління внутрішньої безпеки в Київській області, - на позивача було накладено стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ за п.64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

На підставі Наказу №36, відповідачем по справі було видано 20.01.2015 наказ по особовому складу №73 о/с, відповідно до якого позивача було звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил з 22.01.2015.

Досліджуючи обставини, щодо невиходу позивача на службу з 12.11.2014 по 23.01.2015 суд встановив наступне.

З пояснень позивача слідує, що в період з 12.11.2014 по 6.01.2015 він виконував окремі доручення слідчого Генеральної прокуратури у кримінальному провадженні №42014000000000310, що підтверджується листом Начальника Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України від 12.01.2015 № 17/3-1вих.15.

На пропозицію суду надати пояснення щодо обставин, зазначених в листі від 12.01.2015 № 17/3-1вих.15 та відповідні докази щодо дійсного виконання окремих доручень в період з 12.11.2014 по 6.01.2015, позивач вказав, що такі окремі доручення ним виконувались під керівництвом старшого слідчого в особливо важливих справах, ОСОБА_9.

Зважаючи на зазначене вище, та з метою забезпечення повноти дослідження всіх обставин справи, необхідних для вирішення адміністративної справи, суд викликав в судове засідання в якості свідка на стороні позивача ОСОБА_9

Однак в судовому засіданні, допитаний в якості свідка ОСОБА_9, відповідаючи на запитання суду, пояснив, що позивач виконував окремі доручення під його керівництвом лише до 12.11.2014 в межах місячного строку, визначеного наказом №1232 від 14.10.2014 «Про відрядження працівника УВБ у Київській області ДВБ МВС України». Щодо періоду з 12.11.2014 по 6.01.2015, свідок пояснив що в цей період бачив позивача в приміщенні Генеральної прокуратури України, однак йому не відомо, які саме дії позивач у цей період вчиняв та під чиїм керівництвом.

Таким чином, свідок на якого вказав сам позивач, як на особу, яка може підтвердити виконання позивачем окремих доручень в період з 12.11.2014 по 6.01.2015 цих обставин не підтвердив в судовому засіданні, та навіть спростував твердження позивача про керівництво діями позивача як підлеглого у зазначений період.

Суд звертає увагу на те, що позивачем не подано до суду жодного належного та допустимого доказу щодо того, що ним виконувались окремі доручення Генеральної прокуратури України у період з 12.11.2014 по 6.01.2015. Позивач навіть не вказував суду на такі докази в письмових чи усних поясненнях.

З пояснень представника відповідача слідує, що до відповідача після 12.11.2014 не надходило ніяких запитів з Генеральної прокуратури України про відрядження позивача для виконання окремих доручень, і, відповідно, - відповідач не видавав ніяких наказів на відрядження позивача для виконання окремих доручень після 12.11.2014.

На підтвердження даних обставин представник відповідача подав суду довідки Старшого інспектора з режиму секретності УВБ в Київській області ДВБ МВС України підполковника міліції ОСОБА_10 від 12.01.2015 «Про надходження документів з Генеральної прокуратури України», від 29.12.2014 «Про документи та заяви за 2014 рік» та «Про опрацювання МНСІ з грифом доступу за 2014 рік».

Відсутність наказів безпосереднього керівництва позивача при відбуванні служби в МВС на відрядження для виконання окремих доручень до Генеральної прокуратури України з 12.11.2014 не заперечував і сам позивач.

Таким чином суд не знайшов підтвердження під ставності невиходу позивача на службу у період з 12.11.2014 по 6.01.2015.

Щодо періоду невиходу на службу в період з 6.01.2015 по 23.01.2015 позивач пояснив, що перебував на лікарняному, що підтверджується лікарняним листом ЛЛ -733420, виданим Комунальною установою «Центральна міська лікарня №2» м. Житомира.

На виконання ухвали суду, Головним лікарем КУ ЦМЛ №2 було надіслано на адресу суду лист, від 01.07.2015, з якого слідує, що позивач звертався до установи і з 12.01.2015 по 23.01.2015 йому було видано лікарняний лист ЛЛ -733420, лікування проходив амбулаторно.

З усних пояснень представника відповідача та письмових заперечень слідує, що позивач не подавав до кадрової служби відповідача ніяких лікарняних листів, і зокрема і лікарняний лист ЛЛ -733420. Цю обставину не спростовує і позивач, вказав суду на те, що оригінал лікарняного листа знаходиться у нього, і до кадрової служби відповідача його не подавав, як і не надсилав рекомендованою поштою. Окрім того позивачем не доведено ніякими належними та допустимими доказами, що він повідомляв кадрову службу відповідача про перебування з 12.01.2015 по 23.01.2015 року на лікарняному.

За таких умов та зважаючи на те, що з наявних в матеріалах справи рапортах та атах про невихід позивача на службу зазначено, що позивач не відповідав на телефонні дзвінки, а його місцезнаходження невідоме, суд приходить до висновку, що відповідач не мав об?єктивної можливості знати проте, що позивач перебуває на лікарняному, а відтак правомірно вважав безпідставним невихід позивача на службу у період з 12.01.2015 по 22.01.2015.

Як наслідок, суд також не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку та стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено вчинення відповідачем протиправних дій та рішень, які могли б спричинити безпідставну невиплату заробітної плати та шкоду моральному здоров?ю позивача.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Порядок проходження служби позивача в складі органів внутрішніх справ регулюється Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22.06.2006 №3460 (далі Закон України №3460).

Відповідно до ст.7 Закону України №3460, - службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги ОСОБА_6 працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.

Відповідно до ст.2 Закону України №3460, - дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Відповідно до ст.5 Закону України №3460, - За вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Особи рядового і начальницького складу не несуть дисциплінарної відповідальності в разі, якщо шкода завдана правомірними діями внаслідок сумлінного виконання наказу начальника або виправданого за конкретних умов службового ризику.

Відповідно до ст.12 Закону України №3460, - На осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Відповідно до ст.14 Закону України №3460, - з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.

Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника.

Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

Оголошувати дисциплінарне стягнення особі начальницького складу в присутності його підлеглих заборонено.

Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.

За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення. У разі порушення службової дисципліни кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного окремо.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

У разі вчинення незначного порушення службової дисципліни начальник може обмежитись усним попередженням особи рядового або начальницького складу щодо необхідності суворого додержання службової дисципліни.

У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб рядового і начальницького складу, які мають дисциплінарне стягнення і знову допустили порушення службової дисципліни, дисциплінарне стягнення, що накладається, має бути більш суворим, ніж попереднє.

У разі повторного вчинення особою рядового або начальницького складу незначного проступку з урахуванням його нетяжкості, сумлінного ставлення цієї особи до виконання службових обов'язків, нетривалого перебування на посаді (до шести місяців) та з інших поважних причин начальник може обмежитися раніше накладеним на таку особу дисциплінарним стягненням.

Дисциплінарні стягнення у вигляді пониження в спеціальному званні на один ступінь на осіб, які мають перші спеціальні звання, і звільнення з посади на осіб, які обіймають посади найнижчого рівня, не накладаються.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Особа рядового або начальницького складу органу внутрішніх справ, яка повідомила про порушення вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" іншим працівником міліції, не може бути звільнена із служби чи змушена до звільнення або притягнута до дисциплінарної відповідальності у зв'язку з таким повідомленням.

Рішення про звільнення або притягнення до дисциплінарної відповідальності таких осіб оскаржується в установленому законом порядку.

З метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного правопорушення або невиконанню вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції за рішенням начальника органу, який має право приймати або звільняти із служби особу, яка вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування.

З матеріалів справи слідує, що позивачем було допущено безпідставний невихід на службу, що, на думку суду, є достатньою підставою для винесення відповідачем оскаржуваних наказів.

Відповідно до ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи.

Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Суд може збирати докази з власної ініціативи.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий - суддя Терлецька О.О.

Судді:Скрипка І.М.

ОСОБА_11

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 20 серпня 2015 р.