Рішення № 49060733, 20.08.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №484/4238/14-ц 20.08.2015 20.08.2015

Провадження №22-ц/784/2016/15

Категорія 2 Єдиний унікальний номер 484/4238/14-ц

Номер провадження 22-ц/784/2016/15

Головуючий у І інстанції Максютенко О.А. Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р ВА Ї Н И

20 серпня 2015 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

Головуючого судді Прокопчук Л.М.,

Суддів: Колосовського С.Ю., Локтіонової О.В.

При секретарі судового засідання Гордійчук С.С.

За участю: відповідача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 ОСОБА_6 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2, Первомайської міської ради Миколаївської області про визнання розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А :

В жовтні 2014 року представник позивачів за дорученням ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та Первомайської міської ради Миколаївської області про визнання розпорядження органу приватизації №1431 від 24 травня 1996 року, виданого Первомайським міським комітетом житлово-комунального господарства Миколаївської області, і виданого тим же органом на його підставі свідоцтва про право власності на житло від 24 травня 1996 року на квартиру АДРЕСА_1, недійсними. Просили поновити право на приватизацію вказаної квартири та визнати за ними право власності на вище вказану квартиру.

Позивачі мотивували свої вимоги тим, що 24 травня 1996 року відповідач приватизував на себе квартиру АДРЕСА_2. На час приватизації в квартирі як одна сім'я постійно проживали: відповідач ОСОБА_2 та позивачі - ОСОБА_7, його дружина, і на той час неповнолітні діти - син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочка ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2. Зазначена квартира була надана у 1996 році на сімю, яка складалася із зазначених осіб. Квартира має дві окремі кімнати житловою площею 29,4 кв.м. та загальною площею 49,0 кв.м.. В ній всі проживали, а зареєстрованим був лише відповідач.

Заяву про приватизацію квартири до органу з приватизації надав ОСОБА_2 та завірив дружину ОСОБА_7 в тому, що квартира буде приватизована на всіх членів сім'ї.

Позивачі вважають, що в свідоцтві про право власності на житло від 24.05.1996 року міський комітет житлово-комунального господарства помилково не зазначив відповідачів як членів сім'ї відповідача. Про те, що ОСОБА_2 приватизував квартиру на себе, позивачі дізнались лише в 2013 році, коли в судовому порядку ставили питання про визнання його померлим (а.с. 2-4). В уточненій позовній заяві від 19.02.2015 року позивачі зазначили, що про порушення їхніх прав дізналися у 2014 році. Крім раніше заявлених вимог просили визнати причину пропуску звернення до суду за захистом прав поважною та поновити строк позовної давності (а.с.85-87).

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 квітня 2015 року в задоволені позову відмовлено (а.с. 110-111).

В апеляційній скарзі на вказане рішення суду представник позивачів в інтересах позивачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 порушує питання про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог. Посилається на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, недоведені обставини, що мають значення для справи. Зокрема, посилаються на те, що права дітей при приватизації квартири були порушені, оскільки вони проживали в квартирі, ходили до школи в м. Первомайську. Вони були неповнолітніми, про приватизацію квартири тільки відповідачем дізнались у 2014 році. (а.с. 137-138).

Позивачкою ОСОБА_7 рішення суду не оскаржено.

В судове засідання апеляційного суду позивачі не зявились. Про розгляд справи належним чином повідомлений їх представник.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Представник Первомайської міської ради Миколаївської області також в судове засідання не зявився. Про розгляд справи повідомлений належним чином.

Заслухавши доповідача, пояснення відповідача, його представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду змінити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_2 належить відповідачу ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Первомайським міським комітетом житлово-комунального господарства Миколаївської області від 24.05.1996 року. На момент приватизації в квартирі був зареєстрований відповідач, його колишня дружина позивачка ОСОБА_7Є на час приватизації була громадянкою ОСОБА_9. Оскільки відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизації державного житлового фонду» приватизація житлових приміщень була можлива тільки на користь громадян України, права позивачки ОСОБА_7 порушені не були.

Відмовляючи в задоволенні позову стосовно вимог позивачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суд виходив з того, що вони не надали доказів того, що на час приватизації постійно проживали в квартирі разом з наймачем, або того, що за ними зберігалося право на житло. Крім того, суд зазначив, що з часу приватизації спірної квартири минуло 19 років, поважності причин пропуску строку позовної давності позивачі не навели, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З висновками суду щодо того, що при приватизації спірної квартири права апелянтів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не були порушені, погодитись не можна.

Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі - Закон) наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Згідно із ч. 3 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, місцем проживання неповнолітніх, що не досягли 15 років, або громадян, які перебувають під опікою, визнається місце проживання їхніх батьків (усиновителів) або опікунів.

Виходячи з аналізу змісту Закону у поєднанні з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61 ЖК України, ч.2 ст.17 ЦК УРСР місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї.

Тобто приватизації підлягає квартира, мешканці якої є членами однієї сім'ї та обов'язково дали свою письмову згоду на її приватизацію. Згідно із вищезгаданим Законом до членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. При цьому відповідно до ст. 64 Житлового кодексу Української РСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки.

Як вбачається з рішення виконавчого комітету Первомайської міської ради від 22 червня 1993 року № 170, наданого апеляційному суду, спірна квартира за ордером була надана відповідачу ОСОБА_2 на склад сімї 1 особу в порядку обміну.

Згідно з розпорядженням міського комітету житлово-комунального господарства виконкому Первомайської міської ради Миколаївської області від 24 травня 1996 року № 1431 за заявою відповідача ОСОБА_2 спірна квартира була передана йому у приватну власність і в той же день тим же органом йому було видано свідоцтво на право власності на житло (а.с. 28, 29).

Відповідачем визнається та обставина, що на час приватизації квартири в ній з червня 1993 року в якості членів сімї проживали позивачі - ОСОБА_7, його дружина, і на той час неповнолітні діти - син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочка ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Позивачка ОСОБА_7 не була громадянкою України, тому, як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизації державного житлового фонду» не мала права на приватизацію квартири.

Позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як неповнолітні діти, члени сімї наймача, що проживали разом з ним, мали право на приватизацію квартири, незважаючи на те, що не були в ній зареєстровані, оскільки право осіб на приватизацію повязується не з фактом їх реєстрації у спірній квартирі, яка здійснюється на підставі Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", а з їх правом на житло та фактом проживання у квартирі (правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 січня 2013 року в справі N 6-125цс12).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що при здійсненні приватизації спірної квартири були порушені вимоги законодавства України та права позивачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо приватизації, тому розпорядження міського комітету житлово-комунального господарства виконкому Первомайської міської ради Миколаївської області від 24 травня 1996 року № 1431 та свідоцтво на право власності на житло видані з порушенням закону, підлягають визнанню недійсними.

Оскільки висновки суду першої інстанції в зазначеній частині не відповідають вимогам закону та обставинам справи їх слід виключити з мотивувальної частини рішення.

Разом з тим відповідно до ч.1 ст. 256 ЦК України про захист свого цивільного права або інтересу особа може звернутися до суду з вимогою в межах строку позовної давності.

Перебіг позовної давності обчислюється відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29.10.2014 року № 6-152цс14).

При зверненні до суду позивачі спершу стверджували, що про порушення прав дізнались у 2013 році, а потім у 2014 році, але такі твердження позивачів ніякими доказами не доведені.

У справі встановлено, що позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 після приватизації квартири залишились проживати в ній та були зареєстровані відповідно з 11.06.1999 року та з 11.12.2004 року (а.с. 17).

Доводи відповідача про те, що після того як він пішов з квартири у 2006 році, в ній залишились документи, що підтверджують право власності на квартиру, позивачами не спростовані.

Більше того, при зверненні до суду із заявою про визнання відповідача безвісно відсутнім у серпні 2009 року ОСОБА_7 надавала серед інших документів довідку про склад сімї та свідоцтво про право власності на спірну квартиру (а.с.80).

Позивач ОСОБА_4 та позивачка ОСОБА_5 отримували паспорта громадянина України та здійснювали реєстрацію свого місця проживання у спірній квартирі відповідно у 1999 (ОСОБА_4С.), 2004 та 2009 (ОСОБА_5, реєстрація нею у 2009 році проводилась повторно у звязку із зміною прізвища)) роках, для чого надавали будинкову книгу, яка ведеться тільки на власні будинки чи квартири, що належать на праві власності. Копія зазначеного документа та інших, що підтверджують право власності відповідача на квартиру, зокрема технічний паспорт, заява про приватизацію квартири, розпорядження від 24.05.1996 року, свідоцтво про право власності на житло - були надані ними при зверненні до суду (а.с. 9-10, 20-23, 24, 28, 29). Доказів того, що вказані документи були ними отримані шляхом витребування від до будь-якого органу, позивачами не надано.

Таким чином, слід прийти висновку, що позивачам було відомо про порушення їх прав у зазначені роки, тобто ОСОБА_4 у червні 1999 році, ОСОБА_5 у 2009 році.

Позивач ОСОБА_4 досяг повноліття 18.08.2000 року, а позивачка ОСОБА_5 08.03.2006 року. Відповідно до ч.4 ст.261 ЦК України позовна давність для ОСОБА_5 починається від дня досягнення нею повноліття. Відносно позивача ОСОБА_4 застосування позовної давності регулюється ст. 71, 76, 80 ЦК УРСР з урахуванням ст. 6 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що позивачами пропущено строк давності звернення до суду, передбачений ст.71 ЦК УРСР, ст. 257 ЦК України. Поважних причин для його поновлення позивачі не навели. Відповідач просив суд застосувати наслідки пропуску позовної давності (а.с. 76).

Тому відмова суду першої інстанції в задоволенні позову з підстав пропуску строку давності звернення до суду відповідає обставинам справи, вимогам норм матеріального та процесуального права.

З огляду на вищевикладене, відповідно до вимог п.3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції слід змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення висновок суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із-за недоведеності позовних вимог.

Керуючись ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу представника позивачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 квітня 2015 року змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення суду висновок про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 про недоведеність позовних вимог.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на нього може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий, суддя Судді