Рішення № 49051896, 25.08.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 235/2099/14-ц Номер провадження 22-ц/775/155/2015

Головуючий у 1 інстанції Токарєва А.Г.

Доповідач Осипчук О.В.

Категорія 31

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„ 25 серпня 2015 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Осипчук О.В.,

суддів: Біляєвої О.М., Папоян В.В.,

при секретарі: Бондарчук І.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Артемівську цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, приватного підприємця ОСОБА_3, ОСОБА_4, Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального злочину, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 травня 2015 року, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідачів 25824,25 грн., майнової шкоди та 100000 грн. у відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 21.09.2010 року з вини ОСОБА_2, який знаходився у трудових відносинах з приватним підприємцем ОСОБА_3 і керував автобусом «IKARUS 255.72» державний номер НОМЕР_1, були травмовані і померли його донька ОСОБА_5 та зять ОСОБА_6

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 травня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 16379 грн. 25 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 50000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В решті позову відмовлено.

З вказаним рішенням суду не погодився відповідач ОСОБА_2 та через свого представника ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до нього і стягнути відшкодування шкоди з ПП ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів скарги представник апелянта посилається на те, що суд не застосував норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, а саме статтю 1172 ЦК України, оскільки на час дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 знаходився у трудових відносинах з ОСОБА_3, у якого працював водієм, тому відшкодовувати майнову та немайнову шкоду повинен роботодавець, а ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у справі.

В апеляційному суді представник позивача ОСОБА_8 заперечував проти скарги. У судове засідання 25 серпня 2015 року позивач та його представник не зявилися, надали заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник до апеляційного суду не зявилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та телефонограма, яка зареєстрована в Журналі телефонограм № 1 за номером 382 (а.с.160).

Від ОСОБА_9 «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» надійшли письмові пояснення, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом направлення судової повістки та відправлення телефонограми, яка зареєстрована в Журналі телефонограм № 1 за номером 383 (а.с.161).

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до суду не зявилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Відправлені за останньою відомою адресою відповідача ОСОБА_3 судові повістки повернулися до апеляційного суду з відміткою пошти про не проживання адресата за зазначеною адресою.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобовязані повідомити суд про зміну місця свого проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відповідно до ч.2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справи, належним чином повідомлених про час ы місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Судом першої інстанції визнано встановленим, що 21 вересня 2010 року, приблизно о 16 годині на автодорозі «Красноармійськ-Артемівськ-Михайлівка» сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автобусу «IKARUS 255.72» реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2, який знаходився у трудових відносинах з приватним підприємцем ОСОБА_3, і мопедом ACTIVE ZS60 під керуванням ОСОБА_6 Внаслідок ДТП зять позивача ОСОБА_6 помер в цей же день, а донька ОСОБА_5 померла 24.09.2010 року в Димитровській ЦМЛ. Вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05.02.2014 року ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України, вирок набув законної сили 21.02.2014 року.

Задовольняючи частково позов суд керувався вимогами ст.ст. 1166,1167 ЦК України і виходив з того, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 позивачу було завдано майнової шкоди у вигляді витрат на лікарські препарати та поховання його доньки, що частково підтверджується відповідними чеками. Протиправні дії ОСОБА_2 знаходяться в причинному звязку із заподіянням доньці та зятю позивача тілесних ушкоджень, які призвели до їх смерті, що спричинило позивачеві моральну шкоду.

Визначаючись з розміром грошової компенсації у відшкодування моральної шкоди у сумі 50000 грн. суд врахував глибину душевних страждань позивача внаслідок втрати доньки, ступінь вини ОСОБА_2, який вчинив необережний злочин, вимоги розумності і справедливості.

Стягуючи грошові суми на відшкодування майнової та немайнової шкоди тільки з ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з уточнених вимог позивача ОСОБА_1 щодо стягнення шкоди тільки з винної особи ОСОБА_2, які в судовому засіданні підтримав його представник ОСОБА_10, про що зазначив в тексті судового рішення.

Проте апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 61 ЦПК України окреслює підстави звільнення від доказування.

Згідно ч.ч.3,4 цієї статті обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обовязкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Вина ОСОБА_2 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди підтверджено вироком суду про притягнення останнього до кримінальної відповідальності та не оспорюється жодною із сторін.

Апеляційний суд вважає, що довід скарги про незастосування судом вимог статті 1172 ЦК України і безпідставне стягнення спричиненої шкоди з ОСОБА_2, а не з приватного підприємця ОСОБА_3 є обґрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обовязків.

Критерієм для розмежування випадків, коли відповідальність за дії працівника несе роботодавець, від випадків, коли така відповідальність покладається безпосередньо на працівника, є виконання працівником трудових обовязків в момент правопорушення.

Згідно розяснень, викладених в п.6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у звязку з виконанням своїх трудових (службових) обовязків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду,оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.

На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоровю у звязку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно(частини третя і четверта статті 1187 ЦК

Фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обовязків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника фактичного завдавача шкоди у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

З матеріалів справи вбачається, що згідно вироку Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05.02.2014 року підсудний ОСОБА_2 пояснив, що він дійсно знаходився у трудових відносинах з ПП «ОСОБА_3І.» і за ним був закріплений автобус «IKARUS 255.72» державний номер НОМЕР_1, на якому він перевозив робочих з шахти ім. Стаханова. 21.09.2010 року він керував вказаним автобусом на підставі довіреності та подорожнього листа.

Згідно копії довіреності від 02.04.2010 року ОСОБА_4 надав право ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_11 експлуатувати та користуватися (керувати) належним йому на підставі Свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії ЯНВ № 258786, виданого МРЕВ-2 м. Донецька 02.04.2004 року автобусом марки«IKARUS 255.72» реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.43).

Відповідно до подорожнього листа № 000719 за вересень 2010 року, засвідченого печаткою фізичної особи підприємця ОСОБА_3, 21 вересня 2010 року водій ОСОБА_2 виїздив з АТП на автобусі ІК 255 505-77 ЕВ (а.с.40).

Між тим суд першої інстанції на вказані норми права уваги не звернув і безпідставно стягнув майнову та немайнову шкоду з винної особи ОСОБА_2, не зваживши на те, що на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди він знаходився у трудових відносинах з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, виконував на автобусі рейс згідно подорожнього листа.

Також є необґрунтованими висновки суду про зміну позивачем своїх вимог щодо стягнення шкоди тільки з винної особи.

Так, в тексті рішення суд посилається на те, що позивач змінив свої вимоги і просив стягнути спричинену шкоду тільки з винної особи ОСОБА_2, проте матеріали справи не містять змінених позовних вимог з дотриманням норм ст. 31 ЦПК України у письмовому вигляді, а також відсутня ухвала суду про прийняття відмови від позовних вимог до інших відповідачів і закриття провадження у справі в цій частині.

Крім того, в заявах до апеляційного суду про розгляд справи у їх відсутність позивач та його представник просять стягнути спричинену шкоду з усіх відповідачів, хоча позивач з рішенням суду погодився і скаргу не подавав.

З огляду на наведене апеляційний суд вважає, що рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 грошових сум на відшкодування майнової та моральної шкоди підлягає скасуванню, оскільки суд дійшов цього висновку з порушенням норм матеріального права.

Згідно розяснень, викладених у п. 16 постанови від 01 березня 2013 року № 4 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» відповідно до статті 21 Закону N 1961-IV на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів. У зв'язку із цим при пред'явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування; у разі відсутності такої згоди за її заявою до субсидіарної відповідальності залучається страховик.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 року № 1961-IV при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Потерпілому відшкодовується також моральна шкода, передбачена пунктами 1, 2 частини другої статті 23 ЦК України. Така шкода відшкодовується у встановленому судом розмірі відповідно до вимог статті 23 ЦК України. При цьому страховик відшкодовує не більше ніж 5 відсотків ліміту, визначеного у пункті 9.3 статті 9 цього Закону. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Судом першої інстанції було залучено до розгляду справи страхову компанію «АСКА», про що свідчить ухвала суду від 30 травня 2014 року (а.с.48).

Між тим апеляційний суд не може застосувати до цих правовідносин положення Закону України «Про обовязкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що цивільна відповідальність водія автобуса на момент ДТП була застрахована відповідно до поліса обовязкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в ОСОБА_9 «УАСК АСКА».

На аркуші справи 41 знаходиться належним чином не завірена копія полісу обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 5261300, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 «УАСК АСКА» на один рік з 20.03.2010 року по 19.03.2011 року на автобус Ікарус 255 реєстраційний номер НОМЕР_1 1974 року випуску, без обмежень щодо осіб, цивільна-правова відповідальність яких застрахована.

З наданих до апеляційного суду пояснень відповідача ОСОБА_9 «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» та доданої до пояснень інформації із Централізованої бази даних МТСБУ та бази обліку бланків полісів ОСОБА_9 «УАСК АСКА» бланк полісу № ВС/5261300 був втрачений страховим агентом та оплата по даному договору не надходила. Згідно пояснень відповідача страхової компанії договір обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який би посвідчувався полісом № ВС/5261300 ніколи між страховою компанією та будь-яким страхувальником взагалі не укладався.

Враховуючи, що матеріали справи не містять достатніх та беззаперечних доказів укладання договору обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності між власником автобусу, яким керував ОСОБА_2 та ОСОБА_9 «УАСК АСКА» та відомостей щодо сплати страхового платежу за цим полісом, тому вимоги позивача про стягнення компенсації майнової та немайнової шкоди зі страхової компанії задоволенню не підлягають внаслідок їх недоведеності.

Апеляційний суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню і стягнення сум необхідно провести з ПП ОСОБА_3

З наданих позивачем фіскальних чеків вбачається, що в період з 21.09.2010 року по 24.09.2010 року в аптеці було придбано ліків на загальну суму 885 грн. 50 коп.

Чек на суму 211 грн. (а.с.7) апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки з наданої копії не вбачається які ліки придбавалися та в яку дату. Позивач до апеляційного суду не зявився, тому у суду була відсутня можливість оглянути оригінал фіскального чеку.

Згідно квитанцій про оплату поминальних обідів(а.с.8) позивачем було оплачено 4431 грн., та 4609 грн. 50 коп. по факту присутності 80 та 90 осіб, тому квитанції до прибуткових касових ордерів від 22 вересня 2010 року та 25 вересня 2010 року про попередню оплату 4800 грн. та 4200 грн. (а.с.8) до уваги не приймаються, а враховуються фактично сплачені суми.

Також апеляційний суд вважає, що з відповідача необхідно стягнути витрати на поховання у загальній сумі 2125 грн., оскільки ці витрати підтверджуються квитанціями (а.с. 11-12).

Таким чином розмір майнової шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача складає 12051 грн.

Також підлягають частковому задоволенню вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, оскільки внаслідок смерті єдиної доньки позивач, який є людиною похилого віку, переніс душевні страждання, втратив душевну рівновагу та сенс життя, відчув невпевненість у майбутньому.

Обгрунтовуючи суму моральної шкоди у розмірі 50 000 грн. суд враховує характер, тривалість та обсяг спричинених моральних страждань внаслідок смерті рідної людини доньки, ступінь вини ОСОБА_2, який вчинив необережний злочин, вимоги розумності і справедливості.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції невірно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, надав їм неналежну оцінку, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є хибними та не відповідають дійсності, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення сум у відшкодування шкоди з приватного підприємця ОСОБА_3.

Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 307,309,314,316 ЦПК України, апеляційний суд -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_12 задовольнити.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 травня 2015 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування майнової шкоди 12 051 (дванадцять тисяч пятдесят одна) грн. та у відшкодування моральної шкоди 50 000 (пятдесят тисяч) грн., а всього 62 051 (шістдесят дві тисячі пятдесят одна) грн.

Стягнути з ОСОБА_3 судовий збір на користь держави у сумі 487 грн. 20 коп.

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_9 «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» та ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди відмовити.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: