Рішення № 49051765, 19.08.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/826/2015(м)

263/1337/15-ц

Категорія 48 Головуючий у 1 інстанції Васильченко О.Г.

Доповідач Ткаченко Т.Б.

Р і ш е н н я

Іменем України

19 серпня 2015 року. м.Маріуполь

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

Головуючого - Ткаченко Т.Б.

Суддів - Пономарьової О.М., Лісового О.О.

При секретарі - Собецькій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради, про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 червня 2015 року,

В с т а н о в и л а:

В лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2, в якому просила визнати безпідставною відмову відповідача на виїзд за кордон дитини ОСОБА_3, надати дозвіл ОСОБА_3 без згоди батька ОСОБА_2 оформити документи для виїзду дитині за межі України до країн Євросоюзу та СНГ, США, Ізраїлю, Країн Близького Сходу, Австралії та Канади, а також надати дозвіл на виїзд за кордон (за межі України) дитини ОСОБА_3 без дозволу та супроводу батька ОСОБА_2, в супроводі матері дитини ОСОБА_1 на строк до досягнення дитиною повноліття.

Посилалась на те, що з 13 липня 2002 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який розірвано на підставі рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 02 грудня 2013 року. Від шлюбу 02 липня 2007 року народилась дитина ОСОБА_3, який проживає разом із позивачкою. Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 22 липня 2014 року визначено місце проживання сина ОСОБА_3 разом із матірю. У теперішній час позивачка проживає разом із сином за адресою: м.Маріуполь, бул.Б.Хмельницького, б.27 кв.17, матеріально його утримує та піклується про здоровя, фізичний, духовний та моральний розвиток дитини.

Враховуючи обставини, що склалися у місці їх проживання та воєнні дії, їх запросили на постійне проживання в іншу країну, де буде більш безпечно.

В ході розгляду справи позивачка зменшила свої вимоги в частині строку виїзду дитини за кордон та країн виїзду дитини, а саме просила дозволити виїзд дитини ОСОБА_3 , без дозволу та супроводу батька, в супроводі матері строком на три роки з дня прийняття рішення та надати дозвіл на оформлення документів для виїзду дитини до країн Євросоюзу, країни Ізраїлю, Країн Близького Сходу, Австралії, Канади.

Посилалась на те, що 24 березня 2015 року позивачкою укладено шлюб з ОСОБА_4, від якого отримано запрошення на проживання в Ізраїлі, а також отримано запрошення на роботу в м.Єрусалім в цій країні за контрактом строком на 3 роки. Її чоловік ОСОБА_4 в м.Єрусалим має житло з необхідними умовами для проживання та високооплатну роботу. Знаходячись в м.Єрусалимі позивачка з дитиною під час відпустки, канікул, у святкові чи вихідні дні може виїхати на відпочинок до інших країни країн Євросоюзу, Близького Сходу, Канади та Австралії. Вказує, що станом на 15 квітня 2015 року на території Донецької та Луганської областей проводиться антитерористична операція, мають місце численні правопорушення, які вчиняються озброєними організованими злочинними угрупованнями та окремими фізичними особами, що виступає підвищеною небезпекою для життя та здоровя дитини.

На неодноразові прохання надати дозвіл на виїзд дитини за кордон відповідач відмовляється, тому для захисту інтересів дитини позивачка вимушена звернутись до суду з позовом про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 червня 2015 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради про дозвіл на виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька задоволено.

Дозволено ОСОБА_1 оформити документи для виїзду неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди батька ОСОБА_2, за межі України до країн Євросоюзу, країни Ізраїлю, Країн Близького Сходу, Канади, Австралії.

Дозволено виїзд за кордон (за межі України) до країн Євросоюзу, країни Ізраїлю, Країн Близького Сходу, Канади, Австралії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 в супроводі матері дитини ОСОБА_1 строком на три роки з дня вступу рішення у законну силу.

Рішення в частині надання дозволу на оформлення проїзних документів для виїзду за межі України неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди батька ОСОБА_2, допущено до негайного виконання.

З рішенням суду не згодний відповідач ОСОБА_2, посилаючись в апеляційній скарзі на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Зокрема вказує, що позивач не надала доказів про звернення до нього, як до відповідача, з проханням оформити проїзні документи та дозволити тимчасовий виїзд сина за кордон з посиланням на конкретну країну прямування, а тільки перелічила країни, в яких планує проживати.

Судом не взято до уваги те, що надання за рішенням суду дозволу на виїзд дитини за кордон строком на три роки без згоди батька суперечить Конвенції «Про права дитини» та нормам СК України, які визначають рівність прав та обовязків батьків відносно виховання дітей, і фактично позбавляє його, як батька, можливості брати учать у вихованні сина та можливості спілкування з ним.

Зазначає, що діючим законодавством передбачено можливість ухвалення судом рішення на конкретний виїзд без згоди батька, не позбавленого батьківських прав, такі поїздки можуть мати одноразовий характер з певним часовим проміжком перебування у відповідній країні, з визначенням його початку та закінчення.

Судом не звернуто увагу на те, що позивачка намагається незаконно вивезти дитину за кордон на постійне місце проживання без згоди батька. Оскаржуване рішення може привести до реальної загрози життю дитини, оскільки позивачка може вивезти дитину за кордон у будь-який час, наприклад, в неблагонадійні країни, в країни, де відбуваються воєнні дії, існує дискримінація дітей і відсутні нормальні умови для розвитку дитини та ін.

Крім того, рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 22 липня 2014 року визначено порядок побачень батька ОСОБА_2 із дитиною ОСОБА_3 та встановлено наступний графік: у будній день з 18.00 до 21.00, у вихідний день суботу з 09.00 до 20.00, у святкові дні та дні відпустки батька, але не більше 5 діб поспіль, за погодженням із матірю та за умови, що дитина здорова.

Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності представника третьої особи, яка належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду справи.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_5, які підтримали апеляційну скаргу, просили рішення суду скасувати, у задоволенні позову відмовити, заперечення позивачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_6, які просили апеляційну скаргу відхилити, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими ґрунтувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні данні (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно відмовляється від нотаріального посвідчення оформлення проїзного документу, що з огляду на виниклі між сторонами правовідносини порушує права дитини, тому прийшов до висновку, що виїзд дитини за кордон відповідає інтересам та бажанням неповнолітньої дитини.

Врахувавши рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 22 липня 2014 року, суд прийшов до висновку, що тимчасове вивезення дитини за кордон України з матірю, яка бажає привозити дитину в м.Маріуполь, не порушуватиме права батька дитини.

Судом враховано, що на день винесення рішення відсутні обставини, що виникли після реєстрації шлюбу ОСОБА_1, а саме необхідність виїзду за місцем проживання чоловіка, надання їй роботи за межами України.

Судом також враховано, що на день ухвалення рішення на території Донецької області проводиться антитерористична операція, діючи в інтересах дитини, суд прийшов до висновку про необхідність допущення негайного виконання рішення суду в частині надання дозволу на оформлення проїзних документів для виїзду дитини за кордон.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися, оскільки він не відповідає обставинам справи, наданим доказам і нормам матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені.

Відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, встановлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими договорами України, згода на обовязковість яких надана Верховною ОСОБА_4 України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» предметом основної турботи та основним обовязком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до положень ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обовязки, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обовязків щодо дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 150, ч. 1 ст. 155 СК України батьки зобовязані піклуватися про здоровя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обовязків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 доводяться батьками неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.4).

Шлюб між сторонами розірвано, дитина проживає з матірю.

Відповідно до свідоцтва про шлюб 24 березня 2015 року ОСОБА_7 зареєструвала шлюб з громадянином України ОСОБА_4А.Ф., актовий запис № 115 (а.с.179).

Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 22 липня 2014 року визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 із матірю ОСОБА_7 за адресою: м.Маріуполь, бул.Б.Хмельницького, б.27 кв.17.

Визначено порядок побачень батька ОСОБА_2 із дитиною ОСОБА_3 за графіком: у будній день з 18.00 до 21.00, у вихідний день суботу з 09.00 до 20.00, у святкові дні та дні відпустки батька, але не більше 5-ти діб поспіль, за погодженням із матірю за умови, що дитина здорова, не находиться на оздоровленні за межами міста Маріуполя та завчасним повідомленням батьком про неможливість зустрічей (а.с.5-6).

Відповідно до запрошення від 05 травня 2015 року ОСОБА_1 запрошено на роботу в м.Єрусалим Ізраїль на посаду фінансового аналітика (а.с.166).

ОСОБА_4А.Ф. за контрактом працевлаштований на посаду головного терапевта з 12 лютого 2014 року по 11 лютого 2019 року у м.Єрусалимі, Ізраїль (а.с.171-172, 174).

Згідно з сертифікатом Управління земельними ресурсами Ізраїлю ОСОБА_4А.Ф. має у власності житлову будівлю загальною площею 88,14 кв.м в м.Єрусалим (а.с.177,178).

Згідно з Конвенцією про права дітей від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Верховною ОСОБА_4 України за № 789 від 27 лютого 1991 року, в усіх діях, щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини. Держави учасниці зобовязуються поважати права дитини на сімейні звязки, щоб дитина не розлучалась з батьками всупереч їх бажанню.

Отже, задовольняючи позовні вимоги, суд не звернув уваги на те, що позивачка фактично намагається вивезти дитину на постійне місце проживання без згоди батька, у порушення прав дитини та відповідача, який має право та зобовязаний приймати участь у вихованні дитини.

На підставі вищезазначеного рішення суду відповідачу визначено час і місце побачень з дитиною, яке у разі задоволення позову ОСОБА_1 не буде підлягати виконанню.

Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно із ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріального засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років). За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Згідно із підпунктом 1 пункту 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

У відповідності до ст.ст. 7, 155 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Таким чином, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.

Враховуючи наведене, у разі відсутності згоди одного з батьків питання про виїзд неповнолітнього за кордон вирішується судом за позовом іншого з батьків зі з'ясуванням питання про державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування дитини у цій державі, строку та мети виїзду, що не було дотримано позивачем.

Суд першої інстанції задовольняючи вимоги позивача та надаючи дозвіл на багаторазові виїзди неповнолітньої дитини без дозволу та згоди батька строком на три роки до великого кола країн, навіть не визначив до яких саме країн Євросоюзу та Близького Сходу та не зясував при цьому питання чи існують між Україною і останніми міжнародні договори про надання правової допомоги, не врахував, що багаторазове вивезення дитини за кордон без надання згоди батька, та надання дозволу на майбутнє на виїзд дитини за кордон без згоди одного з батьків, без визначення при цьому конкретного часу та місця перебування - суперечить положенням чинного законодавства та чинним законодавством не передбачено.

Згідно ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд першої інстанції, надаючи дозвіл на багаторазові виїзди неповнолітньої дитини без дозволу та згоди батька, в рішенні доказів, що відповідач невмотивовано відмовляє у наданні згоди на строковий виїзд дитини, не навів.

Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька, в якому вона просить визнати відмову ОСОБА_3 на виїзд дитини за кордон безпідставною, дозволити їй без згоди батька, ОСОБА_2, оформити документи для виїзду дитині за межі України до країн Євросоюзу, Ізраїлю, Країн Близького Сходу, Австралії та Канади, а також надати дозвіл на виїзд за кордон (за межі України) дитини ОСОБА_3 без дозволу та супроводу батька ОСОБА_2, в супроводі матері дитини ОСОБА_1 строком на три роки.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 червня 2015 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Т.Б.Ткаченко

Судді О.М.Пономарьова

ОСОБА_8