Постанова № 49047497, 20.08.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2015 р. Справа № 916/1080/15-гКолегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

головуючого судді: В.В. Лашина

суддів: Т.А. Величко,

Л.В. Поліщук

При секретарі Р.О.Кияшко

За участю представників учасників провадження:

Від ТОВ "Базіс - Авто" - Цвігун В.В.

Від ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" - Яковлев О.С.

Інші представники учасників процесу в судове засідання не з'явилися. Про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"

на ухвалу господарського суду Одеської області

від 18 червня 2015р.

справа № 916/1080/15-г

за заявою кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю „Автоцентр КІА"

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю „Базіс Авто"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19 березня 2015 року прийнята до розгляду заява товариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр КІА» про порушення провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Базіс-Авто» (далі - ТОВ «Базіс Авто») на загальних підставах, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (надалі - Закон про банкрутство).

14 квітня 2015 року господарським судом Одеської області ухвалено порушити провадження у справі про банкрутство ТОВ «Базіс Авто»; визнані грошові вимоги ТОВ «Автоцентр КІА»; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника; розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Пшеничного С.М. (свідоцтво № 707 від 29.03.2013 р.).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.06.2015 р. (суддя Зеленов Г.М.) затверджений реєстр вимог кредиторів. У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») про майнові вимоги до боржника в сумі 13 754 161,18 грн. та включення до складу кредиторів було відмовлено.

Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в апеляційній скарзі просить її скасувати в частині відмови у задоволенні заяви ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про майнові вимоги до боржника в сумі 113 754 161,18 грн., посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, оскільки рішення апеляційного суду Одеської області від 30.04.2015 р., яким було звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за скаржником права власності та визначено оціночну вартість майна в сумі 15 542 000 грн., оскаржується в касаційному порядку. Також скаржник вказує на те, що будь-яких реєстраційних дій з приводу оформлення права власності на іпотечне майно ним не вчинено до розгляду в касаційному порядку цивільної справи № 22-ц/785/3730/15. При цьому, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» зазначає, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України. Окрім цього, скаржник стверджує про неправильне застосування господарським судом норм матеріального права щодо строків позовної давності в частині стягнення пені, зазначаючи те, що оскільки грошове зобов'язання боржником не виконано, тому ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» мало право на нарахування пені за період з 24.04.2014 р. по 24.04.2015 р. в сумі 2 991 034,62 грн.

В відзиві на апеляційну скаргу Арбітражний керуючий Пшеничний С.М. просить розглянути апеляційну скаргу без його участі та просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу господарського суду без змін, з мотивів викладених у відзиві.

Також з апеляційною скаргою не апогоджується ТОВ "БАЗІС-АВТО", вважаючи її необгрунтованою та такою що не підлягає задоволенню.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін , дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає апеляційну скаргу підлягаючою частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відповідно до ст. 210 Господарського кодексу України кредиторами неплатоспроможних боржників є суб'єкти, зазначені в частині першій статті 209 цього Кодексу, які мають підтверджені відповідно до законодавства вимоги до боржника щодо грошових зобов'язань, включаючи кредиторів, вимоги яких повністю або частково забезпечені заставою. Правами кредиторів щодо неплатоспроможних боржників користуються також визначені законом органи справляння податків, зборів (обов'язкових платежів).

Згідно з ч. 1, 6, 8 ст. 23 Закону про банкрутство конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. За наслідками розгляду зазначених заяв господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Вимоги конкурсних кредиторів, визнані боржником або господарським судом, вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

Тобто виходячи зі змісту згаданих положень законодавства кредитор, подаючи до господарського суду відповідну заяву, самостійно визначає розмір таких вимог, підтверджує їх відповідними документами, а до обов'язків суду при розгляді відповідних заяв входить саме перевірка їх обґрунтованості та наявності документів, що підтверджують відповідні вимоги.

Частиною 2 статті 25 Закону про банкрутство визначено, що у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження. За результатами розгляду вимог кредиторів господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначаються, зокрема, розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, які вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів; розмір та перелік не визнаних судом вимог кредиторів.

Протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «Базіс Авто» до господарського суду надійшли заяви з грошовими вимогами до боржника, зокрема й від ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», яка не була визнана розпорядником майна боржника.

Так, вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ТОВ «Базіс Авто», що заявлені на суму 13 754 161,18 грн., складаються із: основної заборгованості по кредиту за договором про відновлювальну кредитну лінію № 18-01-08 від 01.04.2008 р. - 6830560 грн., заборгованості по відсоткам - 3 932 566,56 грн., пені за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсоткам - 2 991 034,62 грн.

Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, 01.04.2008 р. між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ТОВ «Базіс Авто» укладено договір про відновлювальну кредитну лінію № 18-01-08 з наступними змінами та доповненнями, відповідно до яких ТОВ «Базіс Авто» було надано на умовах поворотності, строковості і платності кредит в межах відновлювальної кредитної лінії з встановленим лімітом заборгованості у сумі 7 480 560 грн., з кінцевим строком повернення кредиту до 27.09.2013 р.

У забезпечення виконання умов зазначеного кредитного договору, 10.04.2008 р. між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та гр. Колотовим М.В. укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, за умовами якого (з урахуванням змін й доповнень) гр. Колотовим М.В. надав в іпотеку нерухоме майно - земельну ділянку, площею 4000 га, що знаходиться за адресою: Одеська область, Біляївський район, с. Нерубайське, пров. Хуторський, 12.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 30.04.2015 р. у справі № 22-ц/785/3730/15 частково задоволено позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

В рахунок погашення заборгованості за договором про відновлювальну кредитну лінію № 18-01-08 від 01.04.2008 р. у сумі 8 959 131,63 грн., що складається з простроченої заборгованості по основному боргу кредиту у сумі 6 830 560 грн., строкової заборгованості по відсоткам у сумі 109 335,74 грн., простроченої заборгованості по відсоткам у сумі 1 515 671,17 грн., пені за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсоткам у сумі 503 564,72 грн. судом вирішено звернути стягнення на земельну ділянку загальною площею 4000 га, що знаходиться за адресою: Одеська область, Біляївський район, с. Нерубайське, пров. Хуторський, 12, яка належить гр. Колотову М.В. - шляхом визнання за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» права власності на згадану земельну ділянку за вартістю у сумі 15 542 000 грн.

Виносячи оскаржувану ухвалу щодо кредиторських вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в розмірі 13 754 161,18 грн., місцевий господарський суд виходив з того, що заявлені банком вимоги повністю погашені за рахунок предмета іпотеки вартістю 15 542 000 грн.

Аналізуючи надані матеріали оскарження ухвали, судова колегія вважає, що судом першої інстанції зроблені помилкові висновки щодо відмови у задоволені заяви ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

За змістом ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно зі ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом вказаної норми звернення стягнення на предмет іпотеки повинно привести сторони до задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання як такого, що вважається виконаним згідно зі ст. 599 ЦК України. При цьому, звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не може мати наслідком подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня. Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 09.09.2014 р. у справі № 922/3658/13.

Окрім цього, виходячи з положень ч. 1 ст. 182, ч. 4 ст. 334 ЦК України, право власності на нерухоме майно виникає в особи з моменту його державної реєстрації.

Господарським судом не встановлено, та навпаки, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» спростовується здійснення реєстрації права власності на земельну ділянку площею 4000 га, яка є предметом іпотеки.

Відтак, за відсутності реєстрації права власності за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не можна говорити про погашення його вимог за рахунок предмету іпотеки та про припинення зобов'язань ТОВ «Бізнес Авто» за договором про відновлювальну кредитну лінію № 18-01-08 від 01.04.2008 р.

Також, відмовляючи ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в частині вимог до ТОВ «Базіс Авто» про сплату пені у сумі 2 074 431,71 грн. за прострочення виконання основної заборгованості по кредиту згідно з умовами Кредитного договору № 18-01-08 від 01.04.2008 р. за період з 24.04.2014 р. по 04.03.2015 р., господарський суд зазначив про сплив строку позовної давності, застосовуючи до спірних правовідносин норми ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, на підставі заяви боржника. Так, суд виходив з того, що пунктом 7.1. договору про відновлювальну кредитну лінію № 18-01-08 від 01.04.2008 р. передбачено, що за прострочення повернення кредитних коштів і/або сплати процентів ТОВ «Базіс Авто» сплачує ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» пеню із рахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення. При цьому, строк повернення грошових коштів визначений до 27 вересня 2013 р., а тому строк нарахування пені за невиконання основного зобов'язання по кредитному договору № 18-01-08 від 01.04.2008 р. (повернення кредитних коштів) припинився 27.03.2014 р.

Ці висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає також помилковими.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 551 ЦК України та умов договору № 18-01-08 від 01.04.2008 р. розмір пені за прострочення виконання грошового зобов'язання визначений у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у відповідний період від суми прострочених виконанням зобов'язань за кожний день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Враховуючи невиконання ТОВ «Бізнес Авто» своїх зобов'язань за кредитним договором № 18-01-08 від 01.04.2008 р., ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» мало право на стягнення пені за період з 24.04.2014 р. по 24.04.2015 р.

Разом з тим, судова колегія відмічає, що ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було розраховано суму пені саме за вказаний вище період в один рік, що не відповідає приписам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Тобто, Господарським кодексом України обмежується термін стягнення пені у господарських правовідносинах строком у шість місяців.

Таким чином, пеня за прострочення погашення основної заборгованості по кредиту становить 757 162,89 грн., а за прострочення сплати відсотків за користування кредитом складає 270 955,5 грн., а всього: 1 028 118,39 грн.

Загальна сума вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», які підлягають визнанню, становить 11 791 244,95 грн. та 1218 грн виплати по сплаті судового збору.

За таких обставин, судова колегія вважає, що оскаржувана ухвала господарського суду Одеської області в частині відмови у задоволені заяви ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» підлягає частковому скасуванню.

Керуючись статтями 101-106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково , а ухвалу господарського суду Одеської області від 18.06.2015 р. по справі № 916/1080/15-г скасувати частково, а саме в частині відмови у задоволенні заяви ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит" про визнання вимог до боржника та включення до складу кредиторів в сумі 11 791 244,95 грн.

Визнати грошові вимоги публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на суму 11 791 244,95 грн.

Включити грошові вимоги публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до реєстру вимог кредиторів з наступною черговістю: 1218 грн. - перша згідно із п.1 ч1 ст.45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; 10 763 126,56 грн. - четверта згідно із п.4 ч.1 ст.45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; 1 028 118,39 грн. - шоста черга згідно із п.6 ч.1 ст.45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Головуючий суддя В.В. Лашин

Суддя Т.А. Величко

Суддя Л.В. Поліщук