Ухвала суду № 49011340, 25.08.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/10894/14 Головуючий у І інстанції Журавський В.В.Провадження № 22-ц/780/3281/15 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 25.08.2015

УХВАЛА

Іменем України

25 серпня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого: Сліпченка О.І.

суддів: Іванової І.В., Мережко М.В.,

при секретарі: Петленко І.О.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 квітня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів,-

встановила:

У жовтні 2014 року позивач ОСОБА_3 акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (надалі Банк) звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що 17 березня 2008 року між сторонами уклавдено кредитно-заставний договір. Відповідно до якого, КБ «Приватбанк» надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 71 525 гривень 70 копійок. В свою чергу, ОСОБА_2 зобовязався щомісячно до 16 березня 2015 року повертати кредит по частинам та сплачувати відсотки за користування ним у розмірі 9,60 % річних, щомісячну винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,50 % від суми виданого кредиту, а також сплатити винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 5 036 гривень 40 копійок, що сплачується в момент видачі кредиту.

Банк виконав свої зобовязання, а ОСОБА_2 належним чином не виконував умови кредитного договору. Тому у нього виник борг в загальному розмірі 288 962 гривні 42 копійки, які позивач просить стягнути в примусовому порядку, а також витрати на оплату судового збору у розмірі 2 889 гривень 62 копійки.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 квітня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 133729, 89 гр. та судовий збір в розмірі 1337,29 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків та про зменшення суми пені, позивач в своїй апеляційній скарзі просив його скасувати в цій частині з підстав неповного з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що відповідач не виконує взяті на себе договірні зобов'язання за кредитним договором щодо своєчасної та у повному обсязі сплати усіх платежів за вказаним договором, допустив заборгованість, але оскільки відповідача не було належним чином повідомлено про підвищення процентної ставки, вказане підвищення процентної ставки за кредитним договором є неправомірним, а тому підстав для стягнення з ОСОБА_2 заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 42713,94 грн. відсутні.

Суд першої інстанції також зменшив розмір нарахованої відповідачу пені за неналежне виконання зобовязань за кредитно-заставним договором в звязку з пропуском строку позовної давності, обмежившись сумою пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 24 вересня 2013 року по 04 вересня 2014 року в сумі 53 776 гривень 34 копійки,

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає справи в межах заявлених вимог на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно з ч.3 ст.10, ч.1 ст.60, ч.1 ст.61 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказуванню не підлягають.

Відповідно до ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054 ЦК України позичальник зобовязується повертати кредит та сплачувати проценти за користування ним у розмірах та на умовах, встановлених договором. Якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

У відповідності до ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.549 цього Кодексу у разі порушення зобовязання боржник зобовязаний сплатити неустойку (штраф, пеню).

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є правонаступником ЗАТ КБ «Приватбанк», що підтверджується копією статуту ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с.17).

17 березня 2008 року ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 уклали кредитно-заставний договір № DN81AR7000476, за умовами якого Банк зобовязався надати відповідачу кредит у розмірі 71525 гривень 70 копійок. В свою чергу, ОСОБА_2 зобовязався щомісячно до 16 березня 2015 року повертати кредит по частинам та сплачувати відсотки за користування ним у розмірі 9,60 % річних. Крім того, відповідно до даного договору ОСОБА_2 зобовязався сплачувати щомісячну винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,50 % від суми виданого кредиту, а також сплатити винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 5036 гривень 40 копійок, що сплачується в момент видачі кредиту. Кредитно-заставним договором № DN81AR7000476 від 17 березня 2008 року було також передбачено, що у випадку порушення ОСОБА_2 своїх зобовязань щодо сплати винагород та процентів він сплачує пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки. У випадку порушення зобовязання щодо повернення основної суми кредиту ОСОБА_2 зобовязався сплатити пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки (а.с.5-13).

Банк належним чином виконав свої зобовязання за кредитно-заставний договором та перерахував ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 71525 гривень 70 копійок.

Дана обставина визнана відповідачем, а тому за правилами ч.1 ст.61 ЦПК України є такою, що не підлягає доказуванню.

Судом першої інстанції також встановлено, що ОСОБА_2 неналежним чином виконував свої грошові зобовязання. Тому станом на 04 вересня 2014 року у нього виник борг по поверненню кредиту у розмірі 47358 гривень 49 копійок, заборгованість по сплаті відсотків у розмірі 42713 гривень 94 копійки, заборгованість по комісії у розмірі 18596 гривень 76 копійок, пеня за несвоєчасне виконання зобовязань за договором 166295 гривень 02 копійки, штраф (фіксована частина) 250,0 гривень, а також штраф (процента складова) 13748 гривень 21 копійка, що у загальному розмірі становить 288962 гривні 42 копійки. Це підтверджується письмовим розрахунком боргу (а.с.3-4).

10 січня 2009 року набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року № 661-VI, яким ЦК України доповнено ст.1056-1, згідно з якою встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

Відповідно до ч.2 та ч.3 ст.1056-1 ЦК України, яка набрала чинності 10 січня 2009 року, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

З матеріалів справи, а саме з письмового розрахунку заборгованості за кредитно-заставним договором № DN81AR7000476 від 17 березня 2008 року, вбачається, що починаючи з 01 лютого 2009 року розмір процентної ставки за договором було встановлено на рівні 21 % річних (а.с.3).

Відповідно до п.28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року, зокрема при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі ст.1056-1 ЦК у зв'язку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року.

Виходячи із закріпленого Конституцією України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58), всі рішення банку в будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними з 10 січня 2009 року (Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів). При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Пунктом 6.3 кредитно-заставного договору № DN81AR7000476 від 17 березня 2008 року передбачено, що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні конюнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (за статистикою НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищевказаному порядку можливо в границях кількості пунктів, на які збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно до збільшення курсу долара США.

За правилами ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Всупереч цьому в матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_2 у відповідності до умов кредитно-заставного договору № DN81AR7000476 від 17 березня 2008 року направлялося повідомлення про зміну процентної ставки.

Представником позивача в судовому засіданні визнана та обставина, що у ПАТ КБ «Приватбанк» відсутні докази, зокрема копії листів та копії поштових реєстрів про направлення відповідачу відповідного повідомлення про збільшення розміру процентної ставки за кредитним договором з 9,6 % на 21 % річних.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції обґрунтовано вважав доведеним, що відповідача не було належним чином повідомлено про підвищення процентної ставки, а тому вказане підвищення процентної ставки за кредитним договором є неправомірним, а підстави для стягнення з ОСОБА_2 заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 42713 гривень 94 копійок - відсутні.

Колегія суддів також погоджується з таким висновком суду.

За правилами ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, і, згідно ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Згідно ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Так п.14.2 та п.14.3 кредитно-заставного договору № DN81AR7000476 від 17 березня 2008 року передбачено, що у випадку порушення ОСОБА_2 зобовязань, передбачених статтями 6.2.2 та 6.2.3 договору, щодо сплати винагород та процентів, він сплачує пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки. У випадку порушення ОСОБА_2 зобовязання щодо повернення основної суми кредиту, він сплачує пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки.

Разом з тим, як зазначено в положеннях ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік, що вбачається з п.1 ч.2 ст.258 ЦК України.

Отже, розмір неустойки значно перевищує розмір заборгованості за кредитом, а саме майже в 3,5 рази (сума заборгованості за кредитом 47359 гривень 49 копійок - сума пені 166295 гривень 02 копійки), відповідачем ОСОБА_2 останнє погашення заборгованості по кредиту та погашення нарахованих процентів за кредитом здійснене 25 червня 2013 року, що вбачається з виписки про погашення кредиту за період з 17 березня 2008 року по 08 січня 215 року (а.с.33).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені за період з 18 березня 2008 року по 17 вересня 2013 року та відповідно про зменшення розміру нарахованої відповідачу пені за неналежне виконання зобовязань за кредитно-заставним договором, обмежившись сумою пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 24 вересня 2013 року по 04 вересня 2014 року в сумі 53776 гривень 34 копійки.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судом надана відповідна оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу скарги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - відхилити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: