Рішення № 49010108, 20.08.2015, Васильківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 362/179/15-ц

Провадження № 2/362/701/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2015 року

Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Марчука О.Л.,

при секретарі Лущик Т.М.,

за участю представників позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_3, третя особа: Васильківська районна державна адміністрація про виселення, визнання особи такою, що втратила права користування житлом та зняття з реєстрації,

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулися до суду із позовною заявою у якій просять виселити відповідача з житлового будинку № 44 по вулиці Жовтневій в селі Кодаки Васильківського району Київської області, визнати відповідача такою, що втратила право користування вказаним житлом та зняти останню з реєстрації за даною адресою.

В обґрунтування своїх вимог позивачі зазначили, що на підставі рішення суду вони є власниками вказаного домоволодіння за адресою: Київська обл., Васильківський р-н., с. Кодаки, вул. Жовтнева, 44 та набули на нього право власності в порядку спадкування за законом після свого померлого батька. Проте, за час спільного проживання із їх батьком у вказаному житловому будинку відповідач зареєструвалася за даною адресою та постійно там проживає.

Також, зазначили що відповідач не надає їм як власникам будинку можливості користуватись і розпоряджатись ним, чим порушує їх права. Відповідач не укладала із ними договору найму вказаного житлового приміщення та не бажає добровільно виселитися і знятись з реєстрації.

Представники позивачів в судовому засіданні підтримали вимоги заяви та просили задовольнити позов з викладених у ньому підстав. Пояснили, що своїми діями відповідач чинить позивачам перешкоди у користуванні їх власністю.

Відповідач в судовому засіданні пояснила, що їй відомо про право власності позивачів на будинок у якому вона проживає і зареєстрована. Однак відповідач не бажає виселятися з нього, оскільки внаслідок спільного проживання із спадкодавцем позивачів вважає правомірним своє право користування даним домоволодінням. Позов не визнала. Зазначила, що вона не чинила позивачам перешкод у користуванні вказаним житловим будинком та просила відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову з підстав його необґрунтованості та недоведеності обставин на які посилаються позивачі як на підставу своїх вимог.

Представник третьої особи просила проводити розгляд справи у її відсутності.

Вислухавши пояснення відповідача і представників сторін та дослідивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.10.2014 року вбачається, що на праві приватної спільної часткової власності, у рівних частках по 1/2, позивачам належить житловий будинок «А» з господарськими та побутовими надвірними будівлями та спорудами за адресою: Київська обл., Васильківський р-н., с. Кодаки, вул. Жовтнева, 44, яке вони набули в порядку спадкування за законом після свого померлого батька ОСОБА_7 на підставі рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11.06.2014 року (а.с. 9, 10 11).

З 05 березня 2009 року місце проживання відповідача у встановленому законом порядку зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1., с. Кодаки, вул. Жовтнева, 44, що підтверджується довідкою адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС України УДМС України в Київській області від 23.01.2015 року, довідкою Кодаківської сільської ради № 85 від 20.03.2015 року та відбитком штампу в її паспорті серії НЕ № 186794 (а.с. 18, 54, 87).

Дані обставини особи, які беруть участь у справі в судовому засіданні не заперечили.

Згідно із наданих позивачами на підтвердження своїх вимог письмових доказів, а саме: висновків дільничного Васильківського МВ ГУ МВС України в Київській області по матеріалам перевірки від 24 січня, 24 березня і 03 травня 2015 року, ОСОБА_1 і ОСОБА_6 зверталися до органів внутрішніх справ щодо неправомірних дій громадянки ОСОБА_3, яка проживає у належному позивачам будинку № 44 по вулиці Жовтневій в селі Кодаки Васильківського району Київської області та без погодження із власниками користується даним будинком, пошкоджує його та не допускає власників до нього (а.с. 55, 57, 106).

Висновком від 24.01.2015 року встановлено, що опитана громадянка ОСОБА_3 вважає, що має право на проживання у вказаному житловому будинку оскільки у ньому зареєстрована (а.с. 55).

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_9 пояснили, що вони бачили як ОСОБА_3 не допускала позивачів у належний останнім будинок та перешкоджає їм у користуванні ним через утримання у себе ключів від дверей даного житлового будинку. Зазначили, що домоволодіння перебуває у занедбаному стані, на подвірї брудно, розкидано сміття.

Допитані в якості свідків ОСОБА_10П і ОСОБА_11 підтвердили, що ОСОБА_3 проживає у будинку за адресою: Київська обл., Васильківський р-н., с. Кодаки, вул. Жовтнева, 44 та утримує його. Свідок ОСОБА_11 пояснила, що ОСОБА_3 говорила їй, що не впустить позивачів у хату.

Серед іншого, обґрунтовуючи свої вимоги, позивачі посилаються на статтю 391 ЦК України та зазначають, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Так, під час розгляду справи судом встановлено, що дійсно внаслідок неправомірних дій відповідача, які полягають у не допуску позивачів до належного їм житлового будинку та перешкоджанні останнім у користуванні ним, відповідачем порушено права позивачів по належному володінню і користуванню нерухомим майном, що належить їм на праві приватної власності.

Разом з цим, у своїй заяві позивачі не заявляють вимог про усунення перешкод у користуванні власністю, а саме: належним їм житловим будинком у якому проживає і зареєстрована відповідач.

Одночасно, суд враховує встановлені нормою статті 1 ЦПК України завдання цивільного судочинства, яким є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України, яка передбачає диспозитивність цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частина друга статті 11 ЦПК України передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із статтею 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Перелік способів захисту цивільних прав і інтересів міститься в статті 16 ЦК України та він не є вичерпним, і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений законом або договором.

Натомість, позивачі не вказують будь-який із визначених законом (у тому числі, передбачений ст. 391 ЦК України) способів захисту, у який вони бажають захистити свої права та інтереси, а посилаючись на норми житлового законодавства, просять виселити відповідача з належного їм житлового будинку, визнати відповідача такою, що втратила право користування вказаним житлом та зняти останню з реєстрації за даною адресою.

Тобто, позивачами невірно обраний спосіб захистуцивільного права.

Вирішуючи питання про обґрунтованість позову та існування підстав для задоволення позовних вимог у заявлений позивачами спосіб, суд виходить з правових висновків Верховного Суду України, що містяться у постанові № 6-57цс11 від 16 січня 2012 року, які полягають у наступному.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та озпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Водночас нормами статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено конкретні підстави зняття з реєстрації місця проживання особи.

Зважаючи на те, що Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, повязані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких повязані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, предявивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Тобто, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України, ст. 405 ЦК України).

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів (ч. 2 ст. 360-7 ЦПК України).

Із змісту і характеру правовідносин, які виникли між сторонами вбачається, що передбачені житловим та цивільним законодавством (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України, ст. 405 ЦК України) підстави для виселення відповідача з належного позивачам житлового будинку, визнання відповідача таким, що втратила право користування вказаним житлом та зняття її з реєстрації за даною адресою, відсутні.

Зокрема, між сторонами не укладено договору найму житла.

При цьому, посилання представника позивача ОСОБА_6 ОСОБА_1 на те, що про укладення відповідачем договору найму житла свідчить реєстрація останньої у даному будинку, є помилковим, оскільки відповідно до частини першої статті 811 ЦК України, договір найму житла укладається у письмовій формі.

Визнати відповідача такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок її відсутності понад встановлені строки, неможливо, оскільки остання постійно проживає за місцем реєстрації.

Виселення відповідача в порядку статті 116 ЖК Української РСР, суперечить встановленим в судовому засіданні обставинам справи.

Під час розгляду справи не встановлено, що відповідач систематично руйнує чи псує жиле приміщення, або використовує його не за призначенням; зафіксовані письмовими доказами і визнані учасниками процесу руйнування господарських і побутових надвірних будівель, а саме: теплиці, суд не приймає до уваги, оскільки вони не є жилими приміщеннями.

Також, відсутні прями, фактичні і беззаперечні докази того, що систематичним порушенням правил співжиття відповідач робить неможливим для інших проживання з нею в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.

Проте, як встановлено судом, відповідач взагалі перешкоджає позивачам у користуванні належним їм житловим будинком, чим виключає їх спільне проживання.

Підстав зняття з реєстрації місця проживання відповідача, що передбачені статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не існує.

Таким чином, позивачами не доведено наявність передбачених житловим і цивільним законодавством підстав для виселення відповідача з належного їм житлового будинку, визнання відповідача такою, що втратила право користування вказаним житлом та зняття останньої з реєстрації за даною адресою, а також, ними невірно обраний спосіб захистуцивільного права.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись постановою Верховного Суду України № 6-57цс11 від 16 січня 2012 року, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України, ст. ст. 16, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 1 11, 57 64, 88, 169, 208, 209, 212 215 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_3, третя особа: Васильківська районна державна адміністрація про виселення, визнання особи такою, що втратила права користування житлом та зняття з реєстрації відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Васильківський міськрайонний суд Київської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Головуючий