Ухвала суду № 48964861, 20.08.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №478/777/15-ц 20.08.2015 20.08.2015 20.08.2015

Провадження № 22ц/784/2002/15 Суддя першої інстанції Сябренко І.П.

Категорія 54 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

20 серпня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Царюк Л.М,

суддів: Козаченко В.І., Мурлигіної О.Я.,

при секретарі Гордійчук С.С.,

за участю позивачки - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відділу освіти Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 2 липня 2015 року за позовом ОСОБА_2 до відділу освіти Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

25 травня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, який уточнила в подальшому, до відділу освіти Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що 31 березня 2015 року наказом начальника відділу освіти Казанківської райдержадміністрації Миколаївської області № 32к її звільнено з роботи з посади методиста по кадрам відділу освіти на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Як на її думку, таке звільнення є незаконним, оскільки вона була звільнена з роботи без попередньої згоди профкому та їй не було запропоновано роботу на інші вільні посади.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ № 32-к від 31 березня 2015 року «Про звільнення ОСОБА_2.»; поновити її на посаді методиста районного методичного кабінету відділу освіти Казанківської райдержадміністрації; стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення до дня ухвалення рішення та стягнути моральну шкоду у розмірі 10 000 грн., як компенсацію моральних страждань від протиправних дій відповідача.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 2 липня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ по відділу освіти Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області № 32к від 31 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_2 Поновлено останню на роботі у відділі освіти Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області на посаді методиста по кадрам з 31 березня 2015 року. Стягнуто з відповідача на користь позивачки 9743 грн. 30 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу без врахування податків та інших обов'язкових платежів та 500 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. Також розподілено судові витрати.

В апеляційній скарзі відділ освіти Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_2, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, розглянувши спір в межах заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази й дійшов вірного висновку, що у районному методичному кабінеті відділу освіти Казанківської райдержадміністрації були проведені зміни в організації праці, які полягали в оптимізації чисельності і штату працівників та їх звільненні, зокрема, ОСОБА_2, без дотримання усіх вимог трудового законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 22 серпня 1989 року ОСОБА_2 згідно наказу № 241к від 22 серпня 1989 року призначена на посаду методиста по кадрам відділу освіти Казанківської районної державної адміністрації (а.с. 9-12).

На виконання п. 12 розділу 3 Прикінцевих положень Закону України ВРУ №76-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», рішення Казанківської районної ради від 17 січня 2015 року №266/28 «Про районний бюджет Казанківського району на 2015 рік», у зв'язку із внесенням змін щодо зменшення обсягів фінансування на утримання районного методичного кабінету відділу освіти Казанківської райдержадміністрації на 8 штатних одиниць та встановлено граничну чисельність районного методичного кабінету в кількості 3 штатних одиниць (а.с.14).

29 січня 2015 року в.о. начальника відділу освіти Казанківської райдержадміністрації було видано наказ № 7 про попередження про наступне звільнення працівників районного методичного кабінету по п.1 ст. 40 КЗпП України з 1 квітня 2015 року у тому числі і ОСОБА_2, яка з наказом була ознайомлена (а.с.15).

В.о. начальника відділу освіти Казанківської районної державної адміністрації ОСОБА_4 звернулась до профспілкового комітету відділу освіти Казанківської районної державної адміністрації з поданням про надання згоди на розірвання трудового договору з методистом районного методичного кабінету ОСОБА_2 за п.1 ч.1. ст. 40 КЗпП України (а.с.16).

Згідно протоколу засідання профкому відділу освіти Казанківської районної державної адміністрації від 30 січня 2015 року до порядку денного членами профкому включено питання про надання згоди на попередження щодо скорочення штатних одиниць методичного кабінету, але прийнято рішення про надання згоди на розірвання трудового договору з методистами районного методичного кабінету, в тому числі і ОСОБА_2 без будь-яких обґрунтувань (а.с. 47).

Проте відповідно до протоколу засідання профспілкового комітету відділу освіти Казанківської районної державної адміністрації від 27 травня 2015 року членами профспілкового комітету прийнято рішення про визнання недостовірним та скасування протоколу засідання профспілкового комітету від 30 січня 2015 року (а.с. 45-46).

Наказом № 32 від 31 березня 2015 року ОСОБА_2 звільнено з займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України з 31 березня 2015 року у зв'язку зі скороченням штатів по районному методичному кабінету (а.с.17).

Профспілковий комітет відділу освіти Казанківської районної державної адміністрації 19 червня 2015 року згоди на звільнення ОСОБА_2 не надав (а.с.109).

Згідно інформації відділу освіти про вакантні посади від 5 червня 2015 року № 01-18/485 з 1 лютого 2015 року існувала вакантна посада керівника гуртка та з 1 січня 2015 року посада директора оздоровчого табору «Орлятко» (а.с.49-50).

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, а саме: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених в цьому пункті цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).

Відповідно до роз'яснень, що надані в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 р. з наступними змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судом вірно встановлено, що відбулося скорочення штату працівників методичного кабінету відділу освіти Казанківської райдержадміністрайції, рішення про це прийнято керівництвом відділу відповідно до його компетенції, у встановленому порядку також відповідно до ч.1 ст.49-2 КЗпП України ОСОБА_2 попереджено про наступне звільнення.

Проте, відповідно до ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівника при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник є таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

За такого, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при звільненні ОСОБА_2 відповідач не виконав обов'язок по працевлаштуванню останньої, передбачений ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, оскільки позивачці не були запропоновані всі вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Вищевикладене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 1 квітня 2015 року у справі № 6цс14, яка відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів.

Крім того, нормами ст. 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5,7 ст. 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

З огляду на встановлені судом обставини, колегія суддів погоджується з твердженнями районного суду, що на час звільнення позивачки попередня згода профспілкової організації була відсутня, а відтак відповідачем при звільнені позивачки порушені вимоги тс. 43 КЗпП України.

При цьому судом першої інстанції вірно не взято до уваги протокол засідання профкому відділу освіти Казанківської районної державної адміністрації від 30 січня 2015 року, оскільки в самому тексті протоколу виявилося протиріччя між питанням порядку денного та прийнятим рішенням. Крім того, особи, які були присутні на зазначених зборах підтвердили, що згода профспілки була надана тільки на попередження щодо скорочення штатних одиниць, а в подальшому цей протокол визнано таким, що не відповідає дійсному перебігу проведення засідання.

Під час розгляді справи в суді профком відділу освіти Казанківської районної державної адміністрації у дозволі на звільнення ОСОБА_2 відмовив.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положенням ст. 43 Конституції України дає підстави для висновку про те, що працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року при розгляді справи № 6-33цс 14.

Визнавши, що позивачка звільнена з роботи з порушенням порядку, установленого законом, і підлягає поновленню на колишній роботі, суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, сума якого не оспорюється відповідачем, та відшкодування моральної шкоди.

Незаконне звільнення з роботи є порушенням законних прав позивачки на роботу, що призвело до моральних страждань, а тому на підставі ст. 237-1 КЗпП України позивачка має право на відшкодування моральної шкоди.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про пропуск позивачкою строку, передбаченого ч. 1 ст. 233 КЗпП України, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права, в визнані районним судом причини пропуску такого строку не є поважними.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі пропуску з поважних причин цього строку суд може поновити цей строк.

В позовній заяві позивачка просила суд поновити строк на звернення до суду, посилаючись на те, що намагалася захисти свої трудові права через профспілку працівників освіти, органів прокуратури, яка звернулася до інспекції з питань праці, від якої тільки 20 травня 2015 року була отримана відповідь про неможливість поновлення порушеного права. 25 травня 2015 року ОСОБА_2 звернулася з зазначеним позовом до суду.

За такого, колегія суддів погоджується з районним судом, що позивачка пропустила встановлений законом місячний строк з поважних причин.

Твердження заявника про те, що суд не врахував тих обставин, що поновити позивачку не можливо поновити на попередній посаді методиста по кадрам, оскільки така посада на теперішній час не передбачена штатним розкладом, не є правовою підставою для відмови у поновленні порушеного права ОСОБА_2 на роботу.

Доводи, наведені в скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоді заявника з висновком суду.

На підставі викладеного, твердження скаржника про те, що судове рішення є необґрунтованим та ухвалено без дослідження всіх обставин справи,є непереконливими, доводи останнього зводяться до тлумачення як обставин, так і норм права на свою користь та не спростовують вмотивованих висновків суду, а тому підстави, передбачені ст. 309 ЦПК України, для скасування правильного по суті судового рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 310, 315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відділу освіти Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області відхилити, а рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 2 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: