Ухвала суду № 48961815, 18.08.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2015 р. № 876/6457/14 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Качмара В.Я., Мікули О.І.

за участю секретаря судових засідань: Волошин М.М.

представника позивача - Станкевича А.О.

представника відповідача - Петришина Р.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 2 червня 2014 року у справі за адміністративними позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді.Ві.Ес.» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

30.04.2014 ТОВ «Ді.Ві.Ес.» звернулося в суд із адміністративним позовом до ДПІ у Галицькому районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.04.2014 № 0001252210.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що податковий орган за наслідками камеральної перевірки, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення про визнання грошового зобов'язання, не врахував того, що позивачем самостійно виявлено помилку допущену у декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік від 27.02.2014 та 04.04.2014 подано уточнюючу декларацію.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.06.2014 позов задоволено повністю.

Із постановою суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт посилається на те, що 01.04.2014 за результатами камеральної перевірки податкової звітності ТОВ «Ді.Ві.Ес.» з податку на прибуток за 2013 рік відповідачем було встановлено арифметично-логічні помилки у відповідній річній декларації. Такі помилки полягали в тому, що позивачем було невірно заповнено рядок 13 декларації та відображено зменшення нарахованої суми податку на 32000 грн. Зазначені суми були розшифровані як авансові внески з податку на прибуток. Однак, як зазначає відповідач, позивач у 2013 році не був платником авансових внесків у відповідності до вимог Податкового кодексу України, оскільки його доходи за 2012 рік не перевищували 10 мільйонів гривень. Таким чином, віднесення сплачуваних у 2013 році платежів за податком на прибуток підприємств до авансових внесків є неправомірним. Відповідно, неправомірним є й зазначення таких сплачених сум як суми зменшення нарахованої суми податку за 2013 рік, що в результаті призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 32000 грн, згідно із задекларованими позивачем даними.

Представник апелянта у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив та просить залишити її без задоволення.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 27.02.2014 ТОВ «Ді.Ві.Ес.» було подано до податкового органу звітну податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 2013 рік з додатками (в електронному вигляді), яка цього ж дня прийнята податковим органом (реєстраційний номер 9090781880) (а.с. 7-11).

У вказаній декларації позивачем, зокрема, задекларовано податок на прибуток від діяльності в розмірі 32000 грн (рядок 11 декларації) та зменшення нарахованої суми податку на 32000 грн (рядок 13 ЗП декларації). У зв'язку з чим, податок на прибуток за звітний період (тобто 2013 рік) було визначено платником податку в розмірі 0 грн (рядок 14 декларації).

У додатку ЗП до рядка 13 податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік зазначена вище сума зменшення нарахованої суми податку (32000 грн) була відображена в рядку 13.7 додатку - як сума сплаченого авансового внеску з податку на прибуток, відповідно до п. 57.1 ст. 57 гл. 4 розд. ІІ та абз. 2 п. 2 підр. 4 розд .ХХ Податкового кодексу України.

01 квітня 2014 року відповідачем проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на прибуток ТОВ «Ді.Ві.Ес.» (податкова декларація з податку на прибуток №9090781880 від 27.02.2014), результати якої оформлені актом № 183/37/2210/34260197 від 01.04.2014 (а.с. 23-25).

Згідно висновків цього акта, під час перевірки встановлено порушення позивачем пп. 54.3.2, 57.1, 152.1, ст.ст. 46, 48 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податкове зобов'язання по карточці особового рахунку платника податку по платежу з податку на прибуток приватних підприємств, яка підлягає донарахуванню в сумі 32000 грн.

До таких висновків податковий орган дійшов з огляду на те, що ТОВ «Ді.Ві.Ес.» у 2013 році не було платником авансових внесків, оскільки його доходи за 2012 рік становили 7953599,00 грн, що не перевищує 10 мільйонів грн. Тому, позивачем було невірно заповнено рядок 13 декларації податку на прибуток за 2013 рік та безпідставно вказано 32000 грн як суми сплачених авансових внесків.

На підставі вказаного акта перевірки, ДПІ у Галицькому районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області було винесено податкове повідомлення-рішення № 0001252210 від 15.04.2014 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 48000 грн, у т.ч.: 32000 грн - основний платіж, 16000 грн штрафні (фінансові) санкції (а.с. 21).

Суд першої інстанції задовольняючи адміністративний позов погодився з висновками податкового органу про допущення помилки у декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік від 27.02.2014, однак вказав на те, що відповідач безпідставно під час винесення податкового повідомлення-рішення від 15.04.2014 № 0001252210 не врахував подану позивачем 04.04.2014 уточнюючу декларацію, якою усунуто допущену помилку.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Судом встановлено, що упродовж 2013 року позивачем було сплачено до державного бюджету 32000 грн податку на прибуток за цей же рік (2013 рік), що підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями (а.с. 27-32).

Як вказує позивач, подаючи 27.02.2014 податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 2013 рік, він вважав, що такі кошти є авансовими внесками з податку на прибуток, у зв'язку із чим він відобразив їх у рядку 13 ЗП податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік та в рядку 13.7 додатку ЗП до рядка 13 податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік. У результаті цього, позивач, визначаючи свої податкові зобов'язання з податку на прибуток за 2013 рік, зменшив їх на 32000 грн.

У той же час, відповідач вважає, що такі кошти (сплачені впродовж 2013 року 32000 грн) не можна відносити до авансових внесків та, відповідно, декларувати їх у зменшення нарахованої суми податку, що й було ним викладено в акті № 183/37/2210/34260197.

Абзацом 4 п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України визначено, що платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

Згідно із абз. 8 п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, платники податку, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний (податковий) період не перевищують 10 мільйонів гривень, та неприбуткові установи (організації) сплачують податок на прибуток на підставі податкової декларації, яку подають до контролюючих органів за звітний (податковий) рік і не сплачують авансових внесків.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, для виникнення обов'язку зі сплати авансових внесків з податку на прибуток за поточний рік платник податків повинен отримати за попередній звітний рік дохід, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування, в розмірі, що перевищує 10 мільйонів гривень.

Проте дохід ТОВ «Ді.Ві.Ес.», що враховується при визначенні об'єкта оподаткування, за 2012 рік становив 7953599,00 грн, що підтверджується податковою декларацією з податку на прибуток підприємств за 2012 рік від 05.02.2013 (а.с. 81).

Окрім того, в силу абз. 11 п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України у складі річної податкової декларації платником податку подається розрахунок щомісячних авансових внесків, які мають сплачуватися у наступні дванадцять місяців. Визначена в розрахунку сума авансових внесків вважається узгодженою сумою грошових зобов'язань.

Як вбачається з податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2012 рік від 05.02.2013, у ній позивачем не визначався розрахунок щомісячних авансових внесків, які мають сплачуватися у наступні дванадцять місяців (а саме, у рядках 33, 34 декларації).

Відповідно до абз. 4, абз. 12 п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, авансові внески з податку на прибуток сплачуються щомісячно протягом 12 місяців починаючи з березня поточного звітного (податкового) року по лютий наступного звітного (податкового) року включно. У той же час, позивач сплатив 32000 грн протягом вересня-грудня 2013 року.

Таким чином, суд першої інстанції вірно погодився з доводами податкового органу, що позивач у 2013 році не був платником авансових внесків з податку на прибуток підприємств, а отже не мав права відображати кошти, які ним сплачувалися на виконання майбутнього грошового зобов'язання з податку на прибуток, як суми сплачених авансових внесків у рядку 13 річної декларації з податку на прибуток та рядку 13.7 додатку ЗП до неї. Відповідно, декларація з податку на прибуток підприємства за 2013 рік з додатками, подана 27.02.2014 ТОВ «Ді.Ві.Ес.» до органу доходів і зборів, була заповнена з помилками, які призводили до заниження податкового зобов'язання.

Отже висновки податкового органу викладені у акті перевірки №183/37/2210/34260197 від 01.04.2014, відповідають дійсним обставинам справи, позаяк на той час дійсно існували порушення, допущені позивачем.

Однак, податковий орган під час винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не врахував того, що позивач взявши до уваги помилковість своєї попередньої позиції щодо віднесення 32000,00 грн до авансових внесків, 04.04.2014 подав до органу доходів і зборів в електронному вигляді уточнюючу податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 2013 рік, яка відповідачем прийнята (а.с. 12-15).

У цій уточнюючій декларації позивач виправив помилки у звітній декларації, а саме виправив значення рядка 13, проставивши прочерк та у рядку 14 (податок на прибуток за звітний період) проставив 32000,00 грн (тобто, самостійно збільшив податкове зобов'язання з податку на прибуток у порівнянні з даними звітної декларації на 32000,00 грн).

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивач мав право на подання такої уточнюючої декларації і на той час були відсутні обставини, які виключають можливість подання уточнюючих розрахунків до поданих раніше податкових декларацій.

Відповідно до п. 50.1 ст. 50 ПК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) у разі, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

За правилами пункту 50.2 ст. 50 ПК України платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Отже, законом обмежено право платника податків подавати уточнюючі декларації за попередні періоди тільки під час проведення документальних планових і позапланових перевірок.

Згідно з п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Підпункт 75.1.1 пункту 75.1 ст.75 Податкового кодексу України визначає, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків. У відповідності до п.76.1 ст.76 Податкового кодексу України, камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Пунктом 86.2 статті 86 Податкового кодексу України передбачено, що за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків.

Як встановлено із матеріалів справи, відносно позивача проводилась камеральна перевірка, що не обмежувало за її результатами подати до податкової служби відповідну уточнюючу декларацію в тому числі і за період, який перевірявся.

Таким чином, станом на 04.04.2014 позивачем виправлено помилки, допущені в декларації з податку на прибуток за 2013 рік, сума податкового зобов'язання з податку на прибуток за 2013 рік була визначена без врахування зменшення за рахунок авансових внесків.

При цьому, суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що виходячи з положень пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган при визначенні суми грошових зобов'язань зобов'язаний враховувати уточнюючі розрахунки.

Оскільки станом на дату винесення оспорюваного податкового повідомлення-рішення (15.04.2014) позивачем уже було подано уточнюючу декларацію з податку на прибуток за 2013 рік, яка прийнята податковим органом (04.04.2014) та усунуто порушення, які зафіксовані в акті камеральної перевірки, відповідач протиправно не врахував ці обставини під час винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

У результаті визначення суми грошових зобов'язань контролюючим органом і прийняття відповідного податкового повідомлення-рішення № 0001252210 від 15.04.2014 на платника податку (позивача) було покладено надлишковий податковий тягар. Так, як зазначено вище, 04.04.2014 позивачем уже було узгоджене податкове зобов'язання з податку на прибуток за 2013 рік в розмірі 32000,00 грн. У той же час, податковим повідомленням-рішенням № 0001252210 податкове зобов'язання з податку на прибуток за 2013 рік було збільшене ще на 32000,00 грн. Тобто, враховуючи грошове зобов'язання, визначене самостійно, та грошове зобов'язання, визначене контролюючим органом, грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств сумарно становить 64000 грн, що не відповідає оподатковуваному доходу позивача. Фактично така ситуація свідчить про визначення для позивача обов'язку зі сплати податків у розмірі, який не відповідає приписам закону, та порушує встановлену ст. 67 Конституції України норму щодо обов'язку зі сплати податків і зборів виключно в порядку і розмірах, встановлених законом.

Суд першої інстанції вірно застосував положення пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4, п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України, що встановлюють принцип правомірності рішень платника податку, який, зокрема, при суперечностях нормативно-правових актів або їх неоднозначному (множинному) трактуванні прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів передбачає необхідність прийняття рішення саме на користь платника податків.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а отже таке підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 2 червня 2014 року у справі № 813/3238/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів, з дня складення її у повному обсязі, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.Я. Качмар

О.І. Мікула

Ухвала у повному обсязі складена та підписана 21.08.2015.