Ухвала суду № 48960812, 18.08.2015, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Кониченко О.М.

Суддя-доповідач - Гаврищук Т.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2015 року справа №805/1769/15-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Гаврищук Т.Г.

суддів: Компанієць І.Д.

Сухарька М.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України - Центральний офіс з обслуговування великих платників на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 червня 2015 року у справі № 805/1769/15-а (головуючий І інстанції Кониченко О.М..) за позовом Публічного акціонерного товариства "Новокраматорський машинобудівний завод" до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України - Центральний офіс з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 21.01.2015 року №0000053720 про зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ в сумі 18 323 грн. і застосування штрафних санкцій у розмірі 9 161,50 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України - Центральний офіс з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000053720 від 21.01.2015 року про зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ в сумі 18 323 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 9 161, 50 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного від 19 червня 2015 року позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України - Центральний офіс з обслуговування великих платників№0000053720 від 21.01.2015 року про зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ в сумі 18 323 грн. і застосування штрафних санкцій у розмірі 9 161,50 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач зазначив, що ним правомірно було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, оскільки при здійсненні перевірки було встановлено порушення позивачем п.п.14.1.18 п.14.1 ст.14, п.198.6 ст.198, п.200.1,200.3, 200.4 ст.200 Податкового кодексу України. Відповідач також зазначив, що виходячи з приписів п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Тобто, у разі не відображення даних податкової накладної в податкових зобов'язаннях продавця, така податкова накладна не є податковим документом та не дає покупцю права на податковий кредит.

Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомленні належним чином, а тому згідно до вимог п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 197 КАС України справу було розглянуто в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що відповідачем проведено камеральну перевірку позивача щодо правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за жовтень 2014 року за результатами якої складено акт від 19.11.2014 року №1563/28-10-37-10/05763599 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.01.2015 року №0000053720, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за жовтень 2014 року на суму 18323 грн. і застосовано штрафні санкції у розмірі 9161,50 грн.

Підставою для прийняття спірного рішення послужив висновок податкового органу про порушення позивачем вимог: - п.198.6 ст. 198, п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого завищено податковий кредит та від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за вересень 2014 року на суму ПДВ 18323 грн.; - п.п.14.1.18 п.14.1 ст.14, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення бюджетного відшкодування ПДВ за жовтень 2014 року у розмірі 18323 грн., яке підлягає зменшенню.

За результатами розгляду скарги позивача, відповідачем прийнято рішення від 17.04.2015 року №8363/6/99-99-10-01-04-25, яким податкове повідомлення-рішення від 29.01.2015 року №0000053720 залишено без змін, а скаргу без задоволення.

При здійсненні перевірки встановлено, що згідно додатку №5 та реєстру отриманих податкових накладних до податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2014 року позивачем включено до складу податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 13171,23 грн. по податковим накладним отриманим від ПП «Профлайн», в розмірі 3304,49 грн. по податковим накладним отриманим від ТОВ «Вікон», в розмірі 1728,56 грн. по податковим накладним отриманим від ПАТ «Донецькоблгаз» та в розмірі 118,46 грн. по податковим накладним отриманим від ТОВ «Буденергосервіс-2008». Однак згідно податкової інформації сума податкових зобов'язань Донецької залізниці, ПП «Профлайн», ТОВ «Вікон», ТОВ «Контракт КС Плюс», ПП «Компанія» «Стандарт» за вересень 2014 року становить 0 грн., оскільки ними не надано податкові декларації з ПДВ за вересень 2014 року та не задекларовано свої податкові зобов'язання. Таким чином контрагентами позивача не надано до контролюючого органу декларації з ПДВ та не задекларовано податкові зобов'язання, та як наслідок податковий кредит позивачем сформовано за рахунок підприємств ризикової категорії, що задіяні у формуванні схемного податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України бюджетним відшкодуванням є відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно п.п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 цього Кодексу).

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У п.198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За приписами п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно абз.9 п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає право покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Разом з тим, п.11. підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України визначено, що реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень - з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень - з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року.

Виходячи з приписів наведеної норми, податкова накладна, в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень у спірний період, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних. Податкова накладна, виписана при здійсненні операцій з постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, з 1 січня 2012 року підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних не залежно від розміру податку на додану вартість в одній податковій накладній.

До платників податку, для яких на дату виписки накладної цим підрозділом не запроваджено обов'язковість реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, не застосовуються норми абзаців восьмого і дев'ятого пункту 201.10 статті 201цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем включено до складу податкового кредиту суми ПДВ за жовтень 2014 року по податковим накладним отриманим від: ПП «Профлайн» №1 від 15.09.2014 року на суму ПДВ 8204,20 грн., №2 від 15.09.2014 року на суму ПДВ 800,33 грн., №3 від 18.09.2014 року на суму ПДВ 4166,70 грн.; ТОВ «Вікон» №1 від 01.09.2014 року на суму ПДВ 1433,32 грн., №2 від 01.09.2014 року на суму ПДВ 296,17 грн. №3 від 30.09.2014 року на суму ПДВ 1575 грн.; ПАТ «Донецькоблгаз» №33/11 від 18.08.2014 року на суму ПДВ 856,80 грн., №64/11 від 19.09.2014 року на суму ПДВ 856,80 грн., №68/11 від 22.09.2014 року на суму ПДВ 14,96 грн. та ТОВ «Буденергосервіс-2008» №4 від 12.09.2014 року на суму ПДВ 118,46 грн., які відповідно до пункту 11 підрозділу 2 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України не підлягають обов'язковій реєстрації в ЄРПН.

На підтвердження здійснення господарських операцій з ПП «Профлайн», ТОВ «Вікон», ПАТ «Донецькоблгаз» та ТОВ «Буденергосервіс-2008» позивачем надано відповідні документи первинного бухгалтерського обліку, а саме податкові накладні, видаткові накладні, договори, договірні листі, платіжні доручення, накладною на вантаж, актом виконаних робіт, прибутковими ордерами, накладними вимогами та реєстрами виданих МШП, що знаходяться в матеріалах справи.

Суми податку на додану вартість по вищезазначених податкових накладних було включено до складу податкового кредиту у жовтні 2014 року та відображено у реєстрі отриманих податкових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не оспорюється факт отримання позивачем наведених податкових накладних чи порушення порядку їх заповнення. Висновки акту перевірки ґрунтуються виключно на даних податкової інформації про те, що сума податкових зобов'язань контрагентів позивача становить 0 грн. оскільки податкові декларації останніми не надані.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від факту декларування та сплати контрагентом його зобов'язань. Податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, виписані контрагентом, який на момент спірних правовідносин був зареєстрований платником ПДВ, що не спростовано відповідачем.

Колегія суддів зазначає, що порушення норм податкового законодавства контрагентами позивача породжує негативні наслідки саме для цих підприємств і не може впливати на право позивача на податковий кредит. Податковий кодекс України не містить у собі норми, яка б покладала відповідальність на платника податку - покупця товару (послуг) за правильність визначення платником податку - продавцем об'єктів оподаткування, правильність відображення їх у податковому обліку та інше.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про недоведеність відповідачем порушення позивачем вимог п.п.14.1.18 п.14.1 ст.14,п.198.6 ст.198, п.200.1, 200.3, 200.4 ст.200 Податкового кодексу України, а тому правомірно скасовано спірне податкове повідомлення-рішення.

Частиною 2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного платника податків, у випадку за неправомірні дії іншого платника податків підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в п. 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: «Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Європейський суд з прав людини визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

У п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України (чинної до 01.01.2015р.), на яку посилається відповідач, встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Наведена норма не містила в собі заборони на формування платником податків податкового кредиту у разі недекларування контрагентом податкових зобов'язань, а тому доводи апеляційної скарги колегією суддів не прийняті до уваги.

Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

Керуючись статтями 24, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України - Центральний офіс з обслуговування великих платників на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 червня 2015 року у справі №805/1769/15-а - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 червня 2015 року у справі № 805/1769/15-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Гаврищук Т.Г.

Судді: Компанієць І.Д.

Сухарьок М.Г.