Ухвала суду № 48953518, 19.02.2015, Волинський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання

стосовно внесення до Конституційного Суду України

подання щодо конституційності закону

19 лютого 2015 року Справа № 803/2375/14

Волинський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Андрусенко О. О.

суддів Александрової М. А., Ковальчука В. Д.,

при секретарі судового засідання Веремчука В. В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Арендарчука О. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку клопотання ОСОБА_3 про звернення до Верховного Суду України в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства доходів і зборів України, Ягодинської митниці Міндоходів, Державної казначейської служби України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства доходів і зборів України, Ягодинської митниці Міндоходів, Державної казначейської служби України про визнання протиправними та скасування наказу Міністерства доходів і зборів України від 29 жовтня 2014 року № 2159-о «Про звільнення ОСОБА_3.» та наказу Ягодинської митниці Міндоходів від 29 жовтня 2014 року № 466-0 «Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 29 жовтня 2014 року № 2159-о», поновлення на публічній службі - в податковій міліції та на посаді заступника начальника оперативного управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Ягодинської митниці Міндоходів з 29 жовтня 2014 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у розмірі 250 000,00 грн.

Під час розгляду справи ОСОБА_3 звернувся із клопотанням про звернення суду до Верховного Суду України для вирішення питання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади», а саме щодо відповідності пункту 8 частини першої статті 3, частини третьої статті 1, пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» положенням статті 8, частини другої статті 19, статті 21, частин другої та третьої статті 22, частин першої та другої статті 24, частини другої статті 38, частини першої статті 43, статті 58, частини другої статті 61, частин першої, другої, третьої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України в їх системному взаємозв'язку.

Представник позивача в судовому засіданні подане клопотання підтримує, просить його задоволити.

У судовому засіданні представник відповідача при вирішенні клопотання покладається на думку суду.

Представник Державної казначейської служби України у судове засідання не прибув, хоча відповідач належним чином був повідомлений про розгляд справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до висновку про підставність клопотання щодо звернення до Верховного Суду України для вирішення питання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності вищезгаданих окремих положень Закону України «Про очищення влади» виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з 2003 року по січень 2014 року ОСОБА_3 перебував на публічній службі в структурних підрозділах податкової міліції. Зокрема, наказом Державної податкової служби України від 17 лютого 2012 року № 311-о майора податкової міліції ОСОБА_3 переведено на посаду заступника начальника управління податкової міліції Державної податкової служби у Волинській області (а.с. 21).

Відповідно до наказу Міністерства доходів і зборів України від 08 травня 2013 року № 276-о майора податкової міліції ОСОБА_3 призначено виконуючим обов'язки начальника оперативного управління Головного Міндоходів у Волинській області (а.с. 22).

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 28 січня 2014 року № 179-о майора податкової міліції ОСОБА_3 призначено на посаду заступника начальника оперативного управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Ягодинської митниці Міндоходів (а.с. 18).

16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України «Про очищення влади».

Згідно із наказом Міністерства доходів і зборів України від 29 жовтня 2014 року № 2159-о підполковника податкової міліції ОСОБА_3 звільнено ( з постановкою на військовий облік) з посади заступника начальника оперативного управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Ягодинської митниці Міндоходів та з податкової міліції відповідно до підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та пункту 62 підпункту «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України РСР від 29 липня 1991 року № 114. Підставою для звільнення позивача стала довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в його особовій справі (а.с. 20). На підставі вказаного наказу Ягодинською митницею Міндоходів видано наказ від 29 жовтня 2014 року № 466-о «Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 29 жовтня 2014 року № 2159-о «Про звільнення ОСОБА_3.» (а.с. 19).

З довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці, наявної в матеріалах справи (а.с. 93), вбачається, що за результатами проведеної перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці, встановлено, що до ОСОБА_3 застосовується заборона, визначена частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», оскільки в період з 17 лютого 2012 року по 07 травня 2013 року позивач перебував на посаді заступника начальника управління податкової міліції Державної податкової служби у Волинській області.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про очищення влади» визначено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема, керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: вільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом.

В Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», внесені відомості про позивача, як особу щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Позивач зазначає про порушення його конституційних прав і свобод у зв'язку з прийняттям оскаржуваного наказу.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Водночас, відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Посилаючись на наведені положення Конституції України, рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005 року, № 8-рп/2005 від 11.10.2005 року, позивач наголошує на тому, що не допускається звуження чи обмеження прав і свобод, інакше ніж у випадках, прямо передбачених Основним Законом України.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У зв'язку із вищезазначеним, позивач вважає, що наказ Міністерства доходів і зборів України від 29 жовтня 2014 року № 2159-о та наказ Ягодинської митниці Міндоходів від 29 жовтня 2014 року № 466-о є протиправними, оскільки в порушення вимог статті 19 Конституції України винесено у спосіб, який не передбачено в Основному Законі України шляхом обмеження численних прав позивача, а також суперечить певним свободам позивача, закріпленим в Конституції України.

Відповідно до частини другої статті 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Положення статей 38 та 43 Конституції України кореспондуються з нормами, закріпленими в міжнародних нормативних документах, які ратифіковані Україною і згідно статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, зокрема, в Загальній декларації прав людини від 10.12.1948 року, в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966 року, в Європейській соціальній хартії від 03.05.1996 року.

Таким чином, позивач наголошує на тому, що право на працю, доступ до державної служби з можливістю заробляти собі на життя є конституційними правами і свободами особи, які визнаються Україною на підставі чинних міжнародних договорів та Конституції України. Гарантією непорушності цих прав та свобод зі сторони держави є встановлена Конституцією України заборона їх обмеження та скасування.

У зв'язку з цим позивач звертає увагу на те, що Конституцією України одним із фундаментальних принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права, а також встановлено, що права та свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме у разі введення воєнного або надзвичайного стану.

Враховуючи те, що оскаржувані рішення відповідачів прийняті не в умовах воєнного чи надзвичайного стану, у зв'язку з їхнім прийняттям було допущено обмеження права позивача на працю та доступу до державної служби, а також позивач зазначає, що оскаржувані рішення прийняті у спосіб, що не передбачений Конституцією України, а саме шляхом обмеження прав позивача, тому вони є такими, що суперечать положенням Основного Закону України, тобто прийняті відповідачами із порушенням статті 19 Конституції України.

Крім того, позивач наголошує, що відповідно до частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно із частиною першою статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Враховуючи, що очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, тому у кожній окремій справі має бути доведена вина особи у вчиненні таких правопорушень.

На необхідності дотримання принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів наголошується і в документах органів Ради Європи. Так, у резолюції № 1096 «Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем», прийнятій у 1996 році Парламентською асамблеєю Ради Європи вказано, що люстраційні заходи можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка буде доведена в кожному конкретному випадку, а особі, яка піддається люстраційній процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право оскарження до суду (пункти 12, 13).

Установлені згаданою Резолюцією № 1096 підходи до проведення люстрації знайшли свій розвиток у практиці Європейського суду з прав людини, зокрема у справах: рішення від 17 липня 2007 року в справі «Бобек проти Польщі», рішення від 15 січня 2008 року в справі «Любох проти Польщі».

Так, у рішенні «Любох проти Польщі» Європейський суд з прав людини наголошує, що люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні. Люстраційні процедури мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, особі, які піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості.

Таким чином, позивач зазначає, що прийняття оскаржуваних наказів зумовлено виключно фактом перебування ОСОБА_3 в період з 17 лютого 2012 року по 07 травня 2013 року на посаді заступника начальника управління податкової міліції Державної податкової служби у Волинській області, оскільки відповідачами у встановленому законом порядку не доведено його вини у вчиненні правопорушень, що сприяли узурпації влади Віктором Януковичем, підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини.

Таким чином, порушуючи приписи статті 19 Конституції України, яка регламентує, що посадові особи органів державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, яка має найвищу юридичну силу, відповідачами були прийняті рішення про звільнення позивача з займаної посади, якими у спосіб, не передбачений Конституцією України, обмежено свободи позивача, визначені в статтях 61, 62 Основного Закону України, що свідчить про його протиправність та незаконність.

У взаємозв'язку з наведеним, суд зазначає, що відповідно до частини п'ятої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у пункті 2 постанови від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до статті 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

Таким чином, під час розгляду справи у суду виникли сумніви щодо відповідності окремих положень Закону України «Про очищення влади» Конституції України, тому виникає потреба у зверненні суду до Верховного Суду України для вирішення питання конституційності окремих положень вищевказаного Закону.

Враховуючи вищевикладене, з метою досягнення однозначної визначеності у питанні про те, чи відповідають в контексті доводів позивача окремі положення Закону України «Про очищення влади» наведеним вище положенням Конституції України та, відповідно, з метою з'ясування питання щодо їх конституційності, забезпечення застосування при вирішенні спору норм Закону на відповідність Конституції України, а також з метою забезпечення дотримання конституційних прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності вищевказаних окремих положень Закону України «Про очищення влади».

Керуючись частиною п'ятою статті 9, частиною третьою статті 160, статтею 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_3 щодо звернення до Верховного Суду України задовольнити.

Звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади», а саме:

- щодо відповідності пункту 8 частини першої статті 3, частини третьої статті 1, пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» положенням статті 8, частини другої статті 19, статті 21, частин другої та третьої статті 22, частин першої та другої статті 24, частини другої статті 38, частини першої статті 43, статті 58, частини другої статті 61, частин першої, другої, третьої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України в їх системному взаємозв'язку.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.

Повний текст ухвали складено 24 лютого 2015 року.

Головуючий-суддя О. О. Андрусенко

Судді М. А. Александрова

В. Д. Ковальчук