Ухвала суду № 48951971, 09.12.2013, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 12/6/13-29/20/13-29/48/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

УХВАЛА

про визнання кредиторських вимог ОСОБА_1

09.12.2013 Справа № 908/340/13-г-908/3920/13

м. Запоріжжя

Заявник ОСОБА_1, м. Мелітополь Запорізької області, ІПН НОМЕР_1

Банкрут Товариство з обмеженою відповідальністю "Литво", м.Мелітополь Запорізької області, код з ЄДР 25482075

Суддя Кричмаржевський В.А.

За участю ліквідатора арбітражного керуючого ОСОБА_2 та заявника ОСОБА_1 (особисто)

До господарського суду 02.12.2013 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ "Литво" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі - 59.369,96грн.

Ухвалою господарського суду від 02.12.2013 року порушено провадження у справі № 908/3920/13, судове засідання призначене на 09.02.2013р. о 10-30 год.

Відповідно до статті 58 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом ГПК України) суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

З огляду на те, що в провадженні господарського суду Запорізької області перебуває справа № 908/340/13-г про банкрутство ТОВ "Литво" та те, що розгляд вимог заявника безпосередньо пов'язанний із вказаною справою, господарський суд вважає за необхідне об'єднати розгляд справи №908/3920/13 зі справою № 908/340/13-г.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення учасників судового засідання, суд

Установив:

Постановою господарського суду Запорізької області від 24 вересня 2013р. ТОВ "Литво" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого ОСОБА_2

В газеті "Голос України" № 182 (5682) від 02.10.2013 року оприлюднене повідомлення про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Заявник ОСОБА_1 30 грудня 2008 року був звільнений з Товариства з обмеженою відповідальністю "Литво" на підставі пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі за текстом КЗпП), про що зроблено відповідний запис в трудовій книжці, копія витягу з якої долучена до матеріалів справи.

При звільненні з роботи ТОВ. "Литво" не розрахувалось з ним в порядку та строки, передбачені приписами статті 116 КЗпП.

Судовим наказом від 29.08.2013 року у справі № 320/8736/13-ц заяву ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Литво», код ЄДРПОУ 25482075, нарахованої, але не виплаченої заробітної плати задоволено в повному обсязі, з ТОВ «Литво» стягнуто 2.550,73 грн. та видано судовий наказ, який заявник предявив для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції, де на його підставі було відкрито виконавче провадження - ВП № 40037684.

Відділом державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції 15.10.2013 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 40037684 на підставі частини 1 пункту 7 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» у звязку з визнанням боржника банкрутом.

Після цього заявник відповідно до статті 12 ГПК України звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, з січня 2009 року по жовтень 2013 року (58 місяців) у розмірі - 59.369,96грн., розрахованого на підставі визначеного розміру середньомісячної заробітної плати - 1.023,62 грн.

Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пунктом 21 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999 року № 13 передбачено, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (з наступними змінами і доповненнями).

Згідно з пунктом 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (далі - Порядок), цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках:

а) надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки;

б) надання працівникам творчої відпустки;

в) виконання працівниками державних і громадських обов'язків у робочий час;

г) переведення працівників на іншу легшу нижчеоплачувану роботу за станом здоров'я;

д) переведення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, на іншу легшу роботу;

е) надання жінкам додаткових перерв для годування дитини;

є) виплати вихідної допомоги;

ж) службових відряджень;

з) вимушеного прогулу;

и) направлення працівників на обстеження до медичних закладів;

і) звільнення працівників-донорів від роботи;

ї) залучення працівників до виконання військових обов'язків;

й) тимчасового переведення працівника у разі виробничої потреби на іншу нижчеоплачувану роботу;

л) інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Отже, для обчислення розміру середньої заробітної плати заявника у даному випадку слід виходити з розміру заробітної плати за останні 2 календарних місяці до дати його звільнення з ТОВ "Литво".

Відповідно до довідки ТОВ «Литво» від 21.03.2009 року № 3279 заробітна плата за останні два місяці, які передували звільненню, складала -701,76грн. за жовтень 2008 року та 664,61грн. за листопад 2008 року. Відтак середня заробітна плата заявник становить - 683,19грн. = (701,76+ 664,61 : 2).

Таким чином, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні за період з січня 2009 року по жовтень 2013 року, який підлягає стягненню, становить - 39.625,02грн. (683,19 х 58 місяців).

Господарський суд також зазначає про те, що статтею 1 Закону України "Про оплату праці", який є спеціальним для даного виду правовідносин, визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про оплату праці" до структури заробітної плати входять основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати та не є заробітною платою в розумінні спеціального Закону, а є специфічною мірою відповідальності, встановленою законодавцем для підтримання дисципліни у сфері здійснення розрахунків між роботодавцем та робітником. Тобто, вказана сума не підлягає включенню до першої черги задоволення вимог, оскільки не є заробітною платою та не входить до її структури.

Крім того, статтею 11128 ГПК України визначено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішеннями Верховного Суду України.

Постановою Верховного Суду України від 21.11.2012р. № 6-143цс12 встановлено, що відносини стосовно виплати заробітної плати, у тому числі щодо виплати суми середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, за своєю правовою природою є трудовими, а не цивільними чи господарськими.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Отже, оскільки сума середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку відноситься до трудових правовідносин, але не є заробітною платою або її складовою частиною, і не є цивільним чи господарським зобов'язанням, її слід включити до шостої черги задоволення вимог.

Керуючись статтями 2, 40, 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статтями 58, 86 ГПК України, суд

Ухвалив:

Об'єднати розгляд справ № 908/3920/13 та № 908/340/13-г в одне провадження та розглядати в межах справи № 908/340/13-г.

Задовольнити заяву ОСОБА_1, м. Мелітополь Запорізької області, ІПН НОМЕР_1, частково.

Визнати вимоги по стягненню суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1, м. Мелітополь Запорізької області, ІПН НОМЕР_1, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Литво", м. Мелітополь Запорізької області, код з ЄДР 25482075, у розмірі - 39.625,02грн. із шостою чергою задоволення.

Зобов'язати ліквідатора ТОВ "Литво" ОСОБА_2 привести реєстр вимог кредиторів у відповідність до цієї ухвали.

Суддя В.А. Кричмаржевський