Рішення № 48950787, 27.01.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2014 р.Справа № 922/5307/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Васильєва Л.О.

розглянувши справу

за позовом ТОВ "Веста" м. Харків до Публічне АТ "АТ "Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань" м. Харків про стягнення коштів за участю представників сторін :

позивача - ОСОБА_1Є

відповідача - ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2103 року до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕСТА" ( надалі - позивач) та просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "АТ Науково - дослідного інституту радіотехнічних вимірювань" ( надалі - відповідач) та просить суд стягнути суму основного боргу 739 913,57 грн., пеню - 86 565,76 грн., 3 % річних - 10 836,10 грн., а всього 837315,43 грн. та судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору № 24/12 на постачання природного газу від 31.08.2012 року та лист за № 18/1292 від 18.07.2013 року про визнання суми боргу.

Відповідач надав клопотання щодо відкладення розгляду справи після 20 січня 2014 року, оскільки Публічне акціонерне товариство "АТ Науково - дослідного інституту радіотехнічних вимірювань" на підставі наказу директора не працює.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 грудня 2013 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав, просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у письмових запереченнях суму основного боргу у розмірі 739913,57 грн. та суму 3% річних у розмірі 10836,10 грн. визнав, а також позивачем частково визнано пеню у розмірі 56686,39 грн. в іншій частині стягнення пені заперечував та просив суд відмовити у стягненні цих сум або зменшити їх розмір, посилаючись на скрутне фінансове становище підприємства.

Крім того, відповідач звертав увагу суду, що на підприємстві склалась дуже складна економічна ситуація, яка виникла у звязку з тривалим не затвердженням Верховною радою України "Загальної цільової науково - технічної космічної програми України на 2013-2017 роки" та регламентованістю проведення процедур закупівлі. Крім того у підприємства станом на 01.01.2014 року існує прострочена заборгованість із виплати заробітної плати у розмірі 4487,4 тис. грн.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши матеріали справи в їх сукупності, надаючи правову оцінку позовним вимогам, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Так, 31.08.2012 року між ТОВ "Веста" (продавець) та ПАТ "АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань" укладено договір №24/12 на постачання природного газу (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язується передати споживачу природний газ,, у замовлених споживачем обсягах, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Відповідно до п.6.1 Договору, розрахунки вартості газу визначаються згідно п.4.1. даного договору, а оплата за газ здійснюється споживачем грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок постачальника.

Звірка розрахунків здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості спожитого газу споживачем та акту приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за звітним(п.6.2. Договору).

Пунктом 7.1. Договору передбачена відповідальність за несвоєчасну оплату спожитого газу та тарифу на постачання у вигляді пені в розмірі 0,75 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, за який сплачується пеня.

ТОВ "Веста" свої зобов'язання виконав у повному обсязі, однак відповідач свої зобов'язання не виконав в частині сплати вартості суми газу, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 739913,57 грн.

Крім того, позивачем відповідно до умов Договору нараховано : пеню у розмірі 86565,76 грн., 3% річних у розмірі 10836,10 грн., Загальна сума, предявлена позивачем до стягнення, становить 837315,43 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Наведені норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи, що сума боргу за постачання природного газу в розмірі 739913,57 грн. відповідачем не погашена, суд вважає що позовні вимоги в частині стягнення основної заборговані є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення з відповідача 86565,76 грн. пені , суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст.610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Водночас частиною шостою статті 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд, перевіривши правильність нарахування пені, дійшов висновку, що Позивачем наданий обґрунтовано розрахунок пені за весь період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, а згідно зі ст. 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право господарського суду у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання передбачено п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України.

Згідно з п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 № 01-06/1623/2011 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм процесуального права" відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У наведеній нормі йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені).

Крім того, зазначена норма ГПК України може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою матеріального права, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме ч. 3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав, їх розмір не може бути зменшено судом.

З наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд приймає до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про надання відстрочки.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), суд, об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання, суд враховує той факт, що заборгованість відповідача об'єктивно виникла не з його вини, зменшує розмір пені до 56686,39грн.

Дана правова позиція з вищевикладених питань узгоджується з практикою Вищого господарського суду України по аналогічним справам, зокрема, у постановах: від 23.05.2012 р. №5023/128/12, від 13.08.2012 р. №5023/1324/12, від 13.08.2012 р. у справі №5023/1235/12, від 13.08.2012 р. у справі №5023/1231/12, від 22.08.2012 р. у справі №5023/579/12, від 27.09.2012 р. у справі №16/4/5022-107/2012, від 31.10.2012 р. у справі №5015/2216/12, від 19.12.2012 р. у справі №5023/3165/12, від 19.12.2012 р. у справі №5019/880/12, у справі 5023/10324/11 від 12.06.2013 р.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення 3 % річних суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання.

Відповідно до листа №62-97р Верховного суду України від 03 квітня 1997 року, при визначенні періоду розрахунку інфляційних втрат, необхідно враховувати порядок застосування індексів інфляції. Згідно вказаного порядку, період нарахування визначається наступним чином. Якщо прострочка виникла до 16 числа місяця, то розрахунок здійснюється з урахуванням індексу інфляції цього місяця, а якщо прострочка виникла з 16 числа місяця, то розрахунок здійснюється без урахування цього місяця. За аналогією, якщо заборгованість погашена до 16 числа місяця, тоді індекс інфляції цього місяця не враховується, а якщо погашення заборгованості мало місце після 16 числа місяця, тоді враховується.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому сума 10836,10 грн. підлягає стягненню з Відповідача у повному обсязі.

Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 75, ст. 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства з "АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань" (61054, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 27, п/р 26005000127797, у філії АТ "Укрексімбанк", МФО 351618, код ЄДРПОУ 14309534) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста" 61177, м. Харків, пров. Динамівський, 4, п/р 260090019342 в АТ "Регіон-Банк", МФО 351254, код ЄДРПОУ 30288313) суму основного боргу - 739913,57 грн., пеню - 56686,39 грн., 3% річних - 10836,10 грн., судовий збір - 16746,32 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 28.01.2014 р.

Суддя ОСОБА_3