Рішення № 48946749, 16.06.2014, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.06.2014 Справа № 905/2825/14

Господарський суд Донецької області у складі судді Бойко І.А. при секретарі судового засідання Буховець С.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Євро-Імпекс, м. Донецьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Ясинуватський машинобудівний завод, Донецька область, м. Ясинувата

про: стягнення збитків у розмірі 314712,91 грн.

За участі представників:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю від 20.05.2014р.

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю від 08.01.2014р. №3

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Євро-Імпекс, м. Донецьк, звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Ясинуватський машинобудівний завод, Донецька область, м. Ясинувата про стягнення заборгованості у розмірі 314712,91 грн. основного боргу.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу №01/03-12К від 01.03.2012р., специфікації: № 1 від 01.03.2012р., № 2 від 01.03.2012р., № 3 від 01.03.2012р., № 4 від 01.03.2012р., видаткові накладні, акт звірки взаємних розрахунків від 14.11.2012р.

Відповідач у відзиву на позовну заяву від 16.06.2014р. проти позовних вимог заперечує посилаючись на те, що заборгованість за договором поставки не є збитками.

Представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити у повному обсязі.

10.06.2014р. через канцелярію суду представник позивача надав уточнену позовну заяву, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості в розмірі 314712,91 грн., 3 % річних в сумі 20072,51 грн. та інфляційні в сумі 18629,92 грн, відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України.

Позивач визначив свої позовні вимоги в наступному розмірі: заборгованість в сумі 243336,02 грн., 314712,91 грн., 3 % річних в сумі 20072,51 грн. та інфляційні в сумі 18629,92 грн.

Розглянувши подану уточнену позовну заяву від 10.06.2014 р. суд дійшов висновку, що вказана заява не підлягає задоволенню для спільного розгляду з первісними позовними вимогами з огляду на наступне:

Пунктом 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

-подання іншого (ще одного) позову, чи

-збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

-обєднання позовних вимог, чи

-зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недодержання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, розяснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обовязків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання однієї з сторін, належним чином повідомленої про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК України (пункт 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції).

Розгляд справи по суті розпочато господарським судом у судовому засіданні 21.05.2014 р.

З протоколу судового засідання від 21.05.2014 р. вбачається, що представнику позивача розяснено права та обовязки учасника судового засідання, що передбачені статтями 20, 22 ГПК України, зясовано наявність відводів складу суду, заслухано представника позивача, яка наполягала на задоволенні позовних вимог, що свідчить про той факт, що суд переходить до розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, додатково надані документи, заслухавши пояснення представника позивача, господарським судом ВСТАНОВЛЕНО.

01.03.2012р. Товариством з обмеженою відповідальністю Євро-імпекс (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Ясинуватський машинобудівний завод (покупцем) був укладений договір купівлі-продажу № 01/03-12К, згідно з яким продавець зобовязується поставити товар згідно специфікацій, заявок покупця, а покупець зобовязується у відповідності з умовами даного договору прийняти товар та оплатити його.

Умови поставки сторони визначили в розділі 2 Договору. У п. 2.1 Договору зазначено, що товар поставляється покупцю у відповідності з його заявками або специфікаціями, узгодженими сторонами, згідно наданих накладних у строки, вказані в специфікаціях чи узгодженими сторонами додатково. Поставка товару здійснюється автомобільним транспортом за домовленістю сторін (п. 2.2. Договору).

Умови та порядок розрахунків визначений сторонами в розділі 4 Договору. Так, відповідно до розділу 4 договору оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок продавця. Оплата здійснюється протягом 20 банківських днів від дати поставки товару або іншим чином, що не суперечить закону України.

Відповідно до п. 6.1 договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2012 р.

05.06.2012 р. сторонами було підписано специфікацію № 1-4 (додаток № 1-4 до договору від 01.03.2012 р. № 01/03-12К), де сторони зазначили, що постачальник повинен протягом 30 днів після підписання специфікацій поставити покупцю товар згідно переліку, наявному у специфікаціях.

Договір разом з додатковими угодами до нього підписаний обома сторонами без заперечень та скріплений їх печатками.

Зазначені обставини свідчать, що договір № 01/03-12К від 01.03.2012 р. не припинив своєї дії та був чинним на момент спірної поставки.

В силу положень ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Спірна поставка товару була здійснена на підставі договору та додатків до договоу №№ 1-4 від 01.03.2012 р.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Позивач свої зобовязання за договором виконав належним чином, поставив відповідачу вугільну продукцію (промпродукт) на загальну суму 314712,91 грн., що підтверджено матеріалами справи, а саме видатковими накладними № РН-0000013 від 13.03.2012 р., №№ РН-0000014, РН-0000015, РН-0000016 від 14.03.2012 р., №№ РН-0000027, РН-0000028, РН-0000029, РН-0000030 від 21.03.2012 р., що містяться в матеріалах справи.

Відповідач факт отримання товару на зазначену суму та за вказаними накладними не заперечував, однак свої зобовязання щодо оплати отриманої продукції на суму 314712,91 грн. не виконав.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобовязаний виконати свій обовязок та зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Порушенням зобовязання, згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.216, ч.2 ст.217 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Визначення, умови та порядок відшкодування збитків передбачено зокрема, ст.22, 623, 614 ЦК України та ст.ст.224-229 ГК України.

Відповідно до ст.22 ЦК України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з положеннями ст.ст.224, 225 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобовязання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною; до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим субєктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачені матеріали тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобовязання другою стороною; не одержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобовязання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Зі змісту ст.ст.614, 623 ЦК України та ст.226 ГК України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобовязання; 2) збитки; 3) причинний звязок між порушенням зобовязання та збитками; 4) вина.

Заявлена до стягнення спірна сума не є збитками в розумінні ст.ст. 224, 225 ГК України, оскільки вона (сума) не має обовязкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному звязку з неналежним виконанням відповідачем зобовязань за договором поставки.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення збитків в сумі 314712,91 грн.

Законом України Про судовий збір № 3674-VI від 08 липня 2011 року, який набрав чинності 01 листопада 2011 року, визначені правові засади справляння судового збору, платників, обєктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

За приписами статті 3 Закону України Про судовий збір, судовий збір справляється, в тому числі, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України Про судовий збір, судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (пункту 2 частини другої статті 4 Закону України Про судовий збір).

10.06.2014р. через канцелярію суду представник позивача надав уточнену позовну заяву, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості в розмірі 314712,91 грн., 3 % річних в сумі 20072,51 грн. та інфляційні в сумі 18629,92 грн.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що нова ціна позову становить 353415,34 грн., а отже судовий збір у відсотковому співвідношенні до ціни позову становить 7068,32 грн.

Однак, зважаючи на той факт, що уточнена позовна заява від10.06.2014 р. судом не приймається, сума доплаченого судового збору в сумі 774,06 грн. (платіжне доручення № 30 від 05.06.2014 р.) підлягає поверненню позивачу.

Пунктом 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема, в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті.

Враховуючи те, що за приписами пункту 1 частини першої статті 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, то сума судового збору у розмірі 774,06 грн., сплаченого згідно платіжного дорученя № 30 від 05.06.2014 р., підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 22, 509, 610, 614, 623, 712 Цивільного кодексу України, ст. 193, 216, 217, 224-229 Господарського кодексу України, ст.ст. 20, 22, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Євро-Імпекс, м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю Ясинуватський машинобудівний завод, Донецька область, м. Ясинувата про стягнення збитків у розмірі 314712,91 грн. - відмовити.

Повернути товариству з обмеженою відповідальністю Євро-Імпекс (83017, м.Донецьк, бул. Шевченка, 36/138; код ЄДРПОУ 32645420) з Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 774,06 гривень, сплаченого згідно платіжного доручення № 30 від 05.06.2014 р.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Рішення може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття.

Суддя І.А. Бойко