Рішення № 48905595, 12.08.2015, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/11982/15-ц

н/п 2/640/2847/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2015 року

Київський районний суд м. Харкова:

головуючий - суддя Золотарьова Л.І.

за участю секретаря - Бломберус С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус ХМНО Смородська Наталія Анатоліївна про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

09.07.2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Смородською Н.А. 16.11.2012 року, укладений між ним та відповідачами, недійсним; визнати за ним право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

В своїх доводах посилається на те, що 16.11.2012 року між ним та відповідачами був укладений договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1. В договорі вказано, що він безоплатно передається в дар відповідачам по ? частині спірної квартири. На час укладання договору дарування відповідачі проживали однією сім'єю. Він думав, що відповідачі будуть доглядати за ним, надавати матеріальну допомогу, у зв'язку з чим у договорі був встановлений сервітут, який визначав його безоплатне та безстрокове користування квартирою. На теперішній час відповідачі розірвали шлюб. А відповідач ОСОБА_2 пред'явив позов про визначення порядку користування спірною квартирою. У зв'язку з вказаним спором, він вирішив визнати недійсним договір дарування квартири від 16.11.2012 року недійсним. Включення у спірний договір дарування сервітуту, який встановлював його безоплатне та безстрокове користування спірною квартирою, суперечить ч. 2 ст. 717 ЦК України, оскільки договір дарування є безоплатним. Тобто договір дарування укладений з порушенням ч. 2 ст. 717 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, надала пояснення відповідно до викладених в позові вимог. Крім того, зазначила, що цей договір фактично нагадує договір довічного утримання.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 проти задоволення позову заперечував повністю, зазначив, що підстави для визнання договору дарування недійсним відсутні, договір укладений з дотриманням норм законодавства, а встановлення сервітуту у договорі не суперечить чинному законодавству. Якщо б ОСОБА_1 ходів укласти договір довічного утримання, то він би його і уклав би. Нотаріус норми законодавства, наслідки укладання договору дарування роз'яснював сторонам, тому підстави стверджувати, що сторони хотіли укласти якийсь інший договір (договір довічного утримання) відсутні. На обдаровуваного не покладені договором ніякі обов'язки.

Відповідач ОСОБА_3 позов визнала.

Приватний нотаріус Смородська Н.А. не з'явилася, надала письмові заперечення по справі, просила розглядати справу у її відсутність, у задоволенні позову просила відмовити. Зазначила, що сторони договору дарування від 16.11.2012 року домовились про встановлення в договору сервітуту, який полягав в особистому праві ОСОБА_1 безоплатно та безстроково користуватися відчужуваною квартирою. Встановлення в договорі сервітуту ніяк не передбачає покладання на обдарованих обов'язку вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового чи немайнового характеру, про що йдеться в статті 717 ЦК України, на яку посилається позивач.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

16.11.2012 року приватним нотаріусом ХМНУ Смородською Н.А. було посвідчено договір дарування квартири, укладений між ОСОБА_1 (дарувальником) та ОСОБА_2, ОСОБА_3 (обдарованими), згідно з яким дарувальник безоплатно передає у власність обдарованих, а обдаровані приймають в дар, кожним по ? частині, належну дарувальнику на праві приватної власності квартиру під АДРЕСА_1.

Згідно з Витягом про державну реєстрацію прав від 11.12.2012 року, право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/2 частині кожному.

Відповідно до п. 10 договору, сторони досягли домовленості про встановлення сервітуту, який полягає в особистому праві дарувальника безоплатно та безстроково користуватися відчужуваною квартирою, відповідно до її цільового призначення. Встановлений сервітут відчуженню не підлягає та не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений права володіння, користування та розпорядження дарунком. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на дарунок, щодо якого він встановлений.

Згідно з п. 11 договору дарування, сторони стверджуються, що в момент вчинення цього правочину вони: усвідомлювали значення своїх дій і керування ними; мають необхідний обсяг цивільної дієздатної; правочин вчинений не під впливом помилки, обману або насильства; правочин вчинений без наміру приховувати будь-які інші правочини, не є фіктивним, удаваним.

Відповідно до п. 12 договору дарування, зміст ст.ст. 182, 215-220, 225-226, 229-239, 717-722 ЦК України, сторонам договору нотаріусом роз'яснено.

Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (ч. 1 ст. 718 ЦК України).

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 719 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 717 ЦК України, договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Підставою для визнання недійсним договору дарування позивачем зазначено включення у спірний договір сервітут щодо користування дарувальником відчужуваною квартирою.

Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч. 1 ст. 402 ЦК України).

Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном (ч. 1 ст. 403 ЦК України).

Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку (ч. 2 ст. 403 ЦК України).

Із договору дарування квартири від 16.11.2012 року, укладеного між позивачем та відповідачами вбачається, що від підписаний власноруч дарувальником та обдарованими, посвідчений приватним нотаріусом НМНО Смородською Н.А. З п.п. 11, 12 договору вбачається, що сторони договору усвідомлювали значення своїх дій і керування ними, правочин ними вчинений не під впливом помилки, обману або насильства, правочин вчинений без наміру приховувати будь-які інші правочини, не є фіктивним, удаваним. Зміст цього договору, зміст зазначених в ньому статей їм зрозуміло, нотаріусом роз'яснено.

Судом встановлено, про що зокрема не заперечує і сам представник позивача, позивач при укладенні договору дарування квартири добре усвідомлював свої дії та керував ними, був ознайомлений зі всіма умовами та наслідками укладення даного договору.

Досягнення згоди між сторонами договору при укладанні оспорюваного договору дарування щодо подальшого проживання позивача в квартирі означає, що між ними укладено сервітут на користування житлом (ст. 402, 403 ЦК України), що відповідає вимогам ст. 627 ЦК України (свобода договору), не спростовує юридичної природи оспорюваного договору дарування квартири між сторонами і свідчить про відсутність ознак, передбачених ч. 2 ст. 717 ЦК України, оскільки не породжує будь-яких зобов'язань обдаровуваних на користь позивача, які б випливали із вказаної цивільно-правової угоди.

Судом встановлено, що укладений договір дарування повністю відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦПК України та був спрямований саме на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а також відповідає вимогам ст. 209 ЦК щодо його нотаріального посвідчення.

В договорі дарування може бути встановлений особистий сервітут довічного проживання дарувальника, оскільки ця умова не є обов'язком обдаровуваних (відповідачів), які тим самим не здійснюють стосовно дарувальника (позивача) ніяких дій, майнового або немайнового характеру. Тобто це не підпадає під заборону, що міститься в ч. 2 ст. 717 ЦК України.

Таким чином, обов'язків відповідачів вчинити на користь позивача будь-яку дію майнового або немайнового характеру співний договір дарування не передбачав.

У зв'язку з цим, відсутні підстави для визнання недійсним договору дарування квартири від 16.11.2012 року через недотримання положень ч. 2 ст. 717 ЦК України.

В судовому засіданні представника позивача також додатково зазначила, що спірний договір дарування фактично укладений як договір довічного утримання.

Згідно з ч. 1 ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Відповідно до Узагальнення ВСУ «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008, суб'єкт, який вимагає визнання правочину недійсним як укладеного з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений з такою метою. Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином. Спільною ознакою фіктивного та удаваного правочинів є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі усіма або принаймні одним із них. Різниця полягає в тому, що за удаваного правочину настають інші права та обов'язки, ніж ті, що передбачені правочином. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Однак, в судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 зазначив, що між сторонами був укладений саме договір дарування квартири, правочин був вчинений без наміру приховувати будь-які інші правочини, зокрема, договір довічного утримання, не був фіктивним чи удаваним тощо.

Таким чином, внутрішня воля відповідача ОСОБА_2 була спрямована саме на безоплатне отримання відчужуваної квартири, іншого представник позивача належними та допустимими доказами не довів.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

В судовому засіданні не встановлено, що спірний договір дарування суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

На підставі викладеного, позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Смородською Н.А. 16.11.2012 року, задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що у задоволенні вимог про визнання недійсним спірного договору відмовлено, то вимоги про визнання права власності на спірну квартиру задоволенню не підлягають, оскільки є похідними вимогами.

Суд постановляє рішення в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 203, 215, 235, 401-403, 717, 718, 719 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус ХМНО Смородська Наталія Анатоліївна про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Харківської області через Київський районний суд м. Харкова протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий -