Ухвала суду № 48904506, 20.08.2015, Лисичанський міський суд Луганської області

справа № 415/6732/13-к

провадження № 1-кп/415/284/15

У Х В А Л А

20.08.15 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Старікової М.М.

при секретарі Соболь Ю.В.

за участю: прокурора Сухіна Д.В.

захисника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Лисичанського міського суду кримінальне провадження за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянки України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не заміжньої, не працюючої, раніше судимої 05.02.2013 року Лисичанським міським судом за ст.ст. 309 ч.1, 75 КК України до 1 року позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, проживаючої в ІНФОРМАЦІЯ_5,

обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 307ч.2, 309 ч.2, 311 ч.1 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Лисичанського міського суду перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12013030240003118 від 04 вересня 2013 року у відношенні ОСОБА_2, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 307ч.2, 309 ч.2, 311 ч.1 КК України.

В судове засідання обвинувачена ОСОБА_2, яка утримується в СІЗО м. Луганська доставлена не була, у звязку зі знаходженням зазначеної установи на непідконтрольній Україні території, що унеможливлює її доставку до суду.

В судовому засіданні прокурор висловив думку щодо неможливості проведення судового засідання без участі обвинуваченої ОСОБА_2, при цьому, звернувся до суду з письмовим клопотанням про продовження строку тримання під вартою у відношенні останньої.

В обґрунтування клопотання зазначив, що ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 307ч.2, 309 ч.2, 311 ч.1 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких, середньої та невеликої тяжкості, за які, згідно санкцій статей передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 6 до 10 років, від 2 до 5 років, а також у виді обмеження волі на строк до 3 років - відповідно, підстави, за яких було обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не змінились, а ризики не зменшились, оскільки раніше обвинувачена притягувалась до кримінальної відповідальності за вчинення злочину в сфері обігу наркотичних засобів, з 2013 року знаходиться на обліку Лисичанського наркологічного диспансерного відділення з синдромом залежності в результаті вживання опіоїдів, не працює, не одружена, дітей не має, злочини вчинила в період іспитового строку, соціальні фактори, які б утримували її за місцем проживання, відсутні, а також з урахуванням тяжкості покарання, що загрожує у разі визнання її винною у вчиненні кримінальних правопорушень в яких вона обвинувачується, існують ризики, що перебуваючи на волі остання може переховуватися від суду та вчинити інші кримінальні правопорушення. Враховуючи що строк тримання під вартою обвинуваченої спливає, судовий розгляд триває, свідки, зазначені у реєстрі матеріалів досудового розслідування не допитані, а також у звязку з не доставкою до суду обвинуваченої ОСОБА_2, з причин утримання останньої в СІЗО м. Луганська, що знаходиться на непідконтрольній Україні території, просив суд продовжити обвинуваченій строк тримання під вартою на 60 діб.

Захисник ОСОБА_1 підтримала думку прокурора щодо неможливості проведення судового засідання без участі обвинуваченої ОСОБА_2, з приводу питання щодо продовження строку тримання під вартою у відношенні її підзахисної просила суд клопотання прокурора залишити без задоволення та змінити запобіжний захід у виді тримання під вартою на більш мякий, оскільки обвинувачена тривалий час знаходиться під вартою, крім того в матеріалах справи є довідка, що остання страждає на ВІЛ інфекцію та хронічний гепатит «С», а зі слів її матері стан здоровя обвинуваченої погіршується і остання, у разі зміни запобіжного заходу буде проживати разом зі своєю матірю за адресою: АДРЕСА_1.

Суд, заслухавши доводи учасників судового провадження, щодо доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_2, а також, дослідивши письмові матеріали кримінального провадження, вважає клопотання прокурора прокуратури м. Лисичанська ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою у відношенні обвинуваченої ОСОБА_2 таким, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ст. 29 Конституції України ніхто не може бути арештованим або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а згідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

Згідно з положеннями ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід, щодо обвинуваченого. При цьому вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобовязаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Також суд зазначає, що відповідно до ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та який застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

При визначенні строку тримання під вартою в очікуванні суду відповідно до статті 5§3 Конвенції, період, який слід враховувати, починається в день затримання звинуваченого і закінчується в день винесення вироку, навіть, якщо його винесено тільки судом першої інстанції(§23-24 Калашніков проти Росії).

Виходячи з загальних принципів Конвенції судовим органам не надається вибору між тим, щоб «притягнути звинуваченого до суду у розумний строк або дарувати йому тимчасове звільнення до суду». До засудження звинувачений повинен вважатися невинним, і мета такого положення полягає перед усім у забезпеченні «умовного звільнення», якщо продовження його затримання більше не є обґрунтованим. Збереження обґрунтованої підозри у тому, що заарештована особа вчинила злочин, є обовязковою умовою законності продовження тримання під вартою, але з перебігом певного часу цього недостатньо і суд має встановити, чи продовжували інші підстави, наведені судовими органами, виправдовувати позбавлення волі. Якщо ці підстави були «доречними» та «достатніми», суд має також зясувати, чи виявили компетентні національні органи «особливу ретельність» у провадженні справи». Таким чином, національні суди зобовязані переглядати правомірність попереднього увязнення осіб, які чекають суду, з метою забезпечення їх звільнення, коли обставини більше не виправдовують продовження тримання під вартою. Питання розумності терміну тримання під вартою не може бути оцінено абстрактно, але повинне оцінюватися в кожному випадку відповідно до його особливостей, бо немає встановлених строків, застосованих до кожної справи (Маккей проти Сполученого Королівства). Обґрунтованість будь-якого строку тримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо доведена владою (Ідалов проти Росії §140)

При цьому, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, якщо спочатку тяжкість злочину та підозра, що особа може втекти чи зашкодити слідству, можуть бути достатніми підставами для обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, то чим довше відповідна особа знаходиться під вартою, тим більш вагомими і конкретними мають бути підстави для продовження цього заходу, про що має бути зазначено в судовому рішенні.

Зокрема, у справі "ОСОБА_4 проти України" ("SergeyVolosyuk v. Ukraine", рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини наголосив, "саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув'язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою… Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою…

Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання під вартою, відповідні посадові особи зобовязані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на «розгляд судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження», а й передбачає , що «звільнення може бути обумовлено гарантіями зявитися на судове засідання» (пункти 37, 38).

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі "Летельє проти Франції" (Letellie v France, рішення від 26 червня 1991 р.), " особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які роблять виправданим попереднє затримання, принаймі протягом певного часу. За виняткових обставин цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є достатні підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути "формою очікування" обвинувального вироку" (п. 51).

Разом з тим, у контексті вказаних вище стандартів Європейського суду з прав людини, з огляду на те, що в даній кримінальній справі загальний термін тримання під вартою ОСОБА_2 становить 1 рік 10 місяців суд вважає що доводи прокурора про те, що лише подальше тримання ОСОБА_2 під вартою може забезпечити її належну процесуальну поведінку на даний час не можна вважати належно обґрунтованими, оскільки з огляду на рішення Європейського суду ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку (Панченко проти Росії § 106) та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії §10), вагомість наявних доказів може бути важливим фактором, що свідчить про наявність в минулому і зараз серйозних ознак вини, само по собі не може служити виправданням тривалого тримання під вартою (Дереджі проти Туреччини §38), відсутність роботи або сімї не дає підстав вважати, що особа схильна до повторного вчинення злочинів (Сулаоя против Єстонії§ 64),а наявність серйозних підозр щодо участі у вчиненні тяжкого правопорушення та перспективу про значну міру покарання самі по собі не можуть бути виправданням тривалого попереднього увязнення (правова позиція в рішенні ЭСПЛ у справі «Адам`як проти Польщі».

Посилання прокурора на необхідність подальшого тримання під вартою у звязку з тим, що розгляд кримінального провадження не закінчений, суд вважає необґрунтованим, оскільки тривала неможливість розгляду даної кримінальної справи не залежить від поведінки самої обвинуваченої, при цьому як зазначив ЄСПЛ складність і специфіка розслідування є факторами, які необхідно враховувати при визначенні, чи проявили органи влади «особливу ретельність» в процесі провадження у справі (Скотт проти Іспанії § 74).

Разом з тим при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою суд враховує стан здоровя обвинуваченої, що має важливе значення для забезпечення гарантування права особи на свободу і права на життя, зокрема, як вбачається з матеріалів кримінального провадження (а.с. 50) обвинувачена з 24.01.2013 року знаходиться на обліку у Лисичанській центральній поліклініці з діагнозом : ВІЛ-інфекція ІІІ кл. стадії, орофаренгіальний кандидоз, хронічний вірусний гепатит «С».

За таких обставин, з урахуванням, того, що: фактичний строк тримання під вартою обвинуваченої становить 1 рік 10 місяців, приймаючи до уваги, що обвинувачена має постійне місце проживання, у побуті характеризується позитивно, та за час перебування під вартою їй не було висунуто жодної підозри у вчиненні будь-якого іншого кримінального правопорушення суд вважає можливим застосування стосовно ОСОБА_5 альтернативних запобіжних заходів.

Судом встановлено, що органом досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 307ч.2, 309 ч.2, 311 ч.1 КК України, які відповідно до санкції статей караються позбавленням волі від 6 до 10 років, від 2 до 5 років, а також обмеженням волі на строк до 3 років та відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких, середньої та невеликої тяжкості відповідно, крім того, обвинувачена раніше притягувалась до кримінальної відповідальності за вчинення злочину в сфері обігу наркотичних засобів та в період іспитового строку знову вчинила умисні злочини повязані з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, а тому суд вважає що особисте зобов'язання є в даному випадку надзвичайно м'яким запобіжним заходом, особисту поруку не можна застосувати через відсутність поручителів, а застава навіть у мінімальному визначеному законом розмірі, який для тяжких злочинів складає двадцять розмірів мінімальної заробітної плати, є непомірною для обвинуваченої, а тому, на думку суду, єдиним можливим і достатнім запобіжним заходом, який можна застосувати до Д` яченко Л.В., є домашній арешт, пов'язаний із забороною обвинуваченій залишати житло з 20.00 години вечора до 06.00 години ранку.

При цьому суд вважає доцільним покласти на обвинувачену згідно ч.5 ст. 194 КПК України наступні обов'язки: 1) прибувати до суду, який розглядає кримінальне провадження, за першою вимогою; 2) не відлучатися за межі м. Лисичанська Луганської області без дозволу суду.

На підставі ст.9, 29 Конституції України, ст.5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», керуючись ст.ст.176-178, 181, 186, 193, 194, 196, 201,331,372, 395 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

В задоволенні клопотання прокурора прокуратури міста Лисичанська Луганської області ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 307ч.2, 309 ч.2, 311 ч.1 КК України відмовити.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2 - змінити на домашній арешт, який полягає в забороні обвинуваченій залишати житло за адресою: АДРЕСА_2, в період часу з 20 години до 6 години.

Покласти на ОСОБА_2 наступні обовязки :

1) прибувати до суду, який розглядає кримінальне провадження, за першою вимогою;

2) не відлучатися за межі м. Лисичанська Луганської області без дозволу суду;

Дана ухвала діє протягом 2 місяців, тобто до 20 жовтня 2015 року включно та підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Копію ухвали негайно вручити прокурору та направити:

- уповноваженій службовій особі місця ув'язнення для виконання щодо негайного звільнення обвинуваченої ОСОБА_2 з під-варти та вручення копії ухвали обвинуваченій;

- начальнику Лисичанського МВ ГУМВС України у Луганській області, на якого покласти контроль за поведінкою обвинуваченої під час дії відносно неї запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя :М.М. Старікова