Ухвала суду № 48899891, 19.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" серпня 2015 р. м. Київ К/800/31664/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - Інспекція)

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11.03.2014

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014

у справі № 817/4589/13-а

за позовом Інспекції

до публічного акціонерного товариства "Рівнесільмаш" (далі - Товариство)

про стягнення коштів.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про стягнення з рахунків відповідача коштів та вилучення у нього готівки в рахунок погашення податкового боргу в загальній сумі 621 156,65 грн.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 11.03.2014, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014, у позові відмовлено з тих мотивів, що Інспекцією не надсилалася платникові податкова вимога у розумінні статті 59 Податкового кодексу України (далі - ПК) на суму оспорюваного боргу.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та задовольнити позов, посилаючись на невідповідність висновків судів наявним у справі доказам та нормам матеріального права, що регулюють розглядувані правовідносини. Зокрема, скаржник зазначає про помилковість висновків судів про недійсність податкових вимог від 04.08.2009 № 1/244 та від 04.09.2009 № 2/272, а також про неповне з'ясування судами дійсного стану розрахунків платника з бюджетом по земельному податку та по податку з доходів фізичних осіб.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що матеріально-правовою підставою цього позову Інспекцією зазначено наявність у Товариства податкового боргу:

із земельного податку в загальній сумі 107 565,13 грн., який утворився за звітні періоди з 2010 року по 2013 рік у зв'язку з несплатою відповідачем грошових зобов'язань з цього податку як самостійно задекларованих, так і нарахованих контролюючим органом у податкових повідомленнях-рішеннях;

з податку з доходів фізичних осіб у сумі 513 591,52 грн. за податковими повідомленнями-рішеннями від 23.11.2011 № 0008241751 та від 21.11.2012 № 0000151751.

Інспекцією було направлено платникові першу податкову вимогу від 04.08.2009 № 1/244 та другу податкову вимогу від 04.09.2009 № 2/272.

Втім вказані вимоги не були визнані судами як доказ дотримання Інспекцією вимог статті 59 ПК, що з огляду на положення пункту 95.2 статті 95 ПК виключає наявність у позивача права на стягнення коштів з рахунків платника на погашення оспорюваного боргу.

Висновок судів про недійсність вказаних податкових вимог мотивовано тим, що постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 23.11.2011 у справі № 2а-6357/09/1770 (яка набрала законної сили) з Товариства було стягнуто податковий борг в загальній сумі 286 926 грн. (у тому числі 120 720,67 грн. з податку на додану вартість, 3492,71 грн. з комунального податку, 160 468,32 грн. із земельного податку та 2244,58 грн. з податку з власників транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів), який існував у відповідача станом на 29.09.2009.

Втім наведений висновок судів є передчасним.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Порядок стягнення податкового боргу платників податків, крім фізичних осіб, регулюється статтями 95- 99 ПК.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадиться не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 статті 95 ПК).

Отже, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.

За правилами пункту 59.1 статті 59 ПК порядок надіслання платникові податків податкової вимоги є тотожним порядку надіслання податкового повідомлення-рішення.

Разом з тим відповідно до пункту 59.5 цієї ж статті ПК у разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги.

В силу вимог підпункту 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 ПК податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо, зокрема сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення.

Аналізовані законодавчі приписи свідчать на користь висновку про те, що надіслана платникові податків податкова вимога на податковий борг, який не погашений, не втрачає своєї правової дії. При цьому чинним податковим законодавством України не передбачено необхідності повторного відправлення платнику податків податкової вимоги у разі збільшення податкового боргу.

Отже, якщо податковим органом направлено податкове повідомлення щодо раніше існуючого податкового боргу, а після цього сума податкового боргу збільшилася на суму новоствореного податкового боргу, у податкового органу не виникає обов'язку надсилати платникові податку податкову вимогу на суму збільшення.

У такому разі право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги, надісланої на раніше існуючий податковий борг, і реалізація такого права у часі не обмежена, а право на стягнення новоствореного податкового боргу - на наступний день, що настає за днем граничного строку сплати узгодженого грошового зобов'язання.

Таким чином, у разі безперервного існування у платника податкового боргу погашення його частини за податковими вимогами не позбавляє такі податкові вимоги їх юридичної сили.

У справі, що переглядається, надіслана відповідачеві друга податкова вимога від 04.09.2009 № 2/272 містила суму податкового боргу у розмірі 296 169,47 грн., тоді як постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 23.11.2011 у справі № 2а-6357/09/1770 з Товариства було стягнуто лише податковий борг в сумі 286 926 грн.

Тобто виконанням цієї постанови не було погашено повністю податковий борг за розглядуваною податковою вимогою.

Не можна погодитися і з висновком судів про відкликання розглядуваних податкових вимог у зв'язку з безнадійністю податкового боргу, на який надсилалася ці податкові вимоги.

Дійсно, відповідно до підпункту «д» підпункту 6.4.1 пункту 6.4 статті 6 Закону України «Про порядок погашення податкових зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (який діяв на час надсилання цих податкових вимог) податкове повідомлення або податкові вимоги вважаються відкликаними, якщо податковий борг визнається безнадійним.

У той же час в силу підпункту 6.4.6 пункту 6.4 цієї ж статті Закону у такому випадку податкові вимоги вважаються відкликаними у день прийняття податковим органом рішення про визнання податкового боргу безнадійним.

Тобто сама по собі наявність у платника податкового боргу з терміном виникнення понад 1095 днів не є юридичним фактом, з яким наведені законодавчі приписи пов'язують відкликання податкової вимоги. Доказів прийняття Інспекцією рішення про безнадійність податкового боргу платника, включеного до цих податкових вимог, матеріали справи не містять.

Стаття 60 ПК, яка визначає підстави відкликання податкового повідомлення-рішення і податкової вимоги на час виникнення та розгляду даного спору та на яку також посилаються суди, взагалі не містить підстави, аналогічної тій, що була передбачена у підпункті «д» підпункту 6.4.1 пункту 6.4 статті 6 Закону України «Про порядок погашення податкових зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Незрозумілими є й посиланням судів попередніх інстанцій як на одну з підстав відмови у задоволенні даного позову на рішення судів в адміністративній справі № 2а/1770/3364/2011. Адже предметом цієї справи було дослідження наявності обставин, з якими закон пов'язує можливість погашення податкового боргу платника за рахунок його майна, що перебуває у податковій заставі; зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 21.01.2014 вбачається як визнання судами наявності у Товариства податкового боргу в сумі 328 812,92 грн., що утворився за період з 29.09.2009 по 20.08.2011, так і податкових вимог від 04.08.2009 № 1/244 та від 04.09.2009 № 2/272 як підстави виникнення у Інспекції права на стягнення цього боргу. Наведені обставини навпаки підтверджують безперервне існування у відповідача податкової заборгованості перед бюджетом та чинність спірних податкових вимог.

Не можна погодитися і з посиланнями судів на рішення в адміністративній справі № 3515/10-14 за позовом Інспекції до Товариства про стягнення податкового боргу в сумі 341 915,06 грн. на підставі тих самих податкових вимог. Адже, по-перше, зазначений податковий борг має інші підстави та періоди виникнення, ніж податковий оспорюваний борг з даної справи; по-друге ж, Законом не обмежена кількість звернень Інспекції до суду з позовом про стягнення податкового боргу на підставі одних і тих самих податкових вимог за відсутності обставин, з якими закон пов'язує їх недійсність (відкликання).

З урахуванням викладеного до предмета доказування в даній справі належать обставини щодо безперервного існування у відповідача податкового боргу з часу направлення податкових вимог від 04.08.2009 № 1/244 та від 04.09.2009 № 2/272, а також наявність у Товариства несплаченого податкового боргу з податку з доходів фізичних осіб та із земельного податку в заявлених у цьому позові сумах. При цьому суди безпідставно не визнали належними доказами для встановлення цих обставин подані відповідачем роздруківки облікових карток та повідомлення податкового органу про наявність у відповідача податкового боргу. Адже відповідно до частини першої статті 69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Отже, представлені Інспекцією роздруківки облікових карток платника та інші повідомлення мають оцінюватися судами за правилами статті 86 КАС у сукупності з іншими доказами зі справи.

Наведені порушення судами норм процесуального права, які не можуть бути усунені касаційним судом з огляду на визначені статтею 220 КАС межі перегляду справи в касаційній інстанції (які не дозволяють касаційному суду, зокрема, безпосередньо оцінювати докази та встановлювати обставини, які не були встановлені судами), відповідно до частини другої статті 227 КАС є підставою для скасування ухвалених у справі судових актів з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з метою усунення наведених недоліків з урахуванням висновків та вказівок касаційного суду, викладених у цій ухвалі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області задовольнити частково.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11.03.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014 у справі № 817/4589/13-а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько