Ухвала суду № 48899868, 19.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2015 року м. Київ К/800/39108/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.

при секретарі Ігнатенко О.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - Інспекція)

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 27.12.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014

у справі № 810/5403/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Сервіс" (далі - Товариство)

до Інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - Солодкого Р.В., Шуляка А.І.,

відповідача - не з'явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про скасування податкових повідомлень-рішень від 29.05.2013 № 000629 та від 29.05.2013 № 000630.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27.12.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014, позов задоволено.

Названі судові акти мотивовано тим, що платником подано належні первинні документи на підтвердження реальності виконання операцій з придбання послуг по ремонту механізмів у спірних контрагентів та використання результатів цих послуг у господарській діяльності Товариства.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові з посиланням, зокрема, на те, що подані платником первинні документи не відображають реальних фактів господарської діяльності, а оформлені виключно з метою одержання бажаних для платника податкових наслідків.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань правових відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Кімосбуд» за жовтень 2011 року, товариством з обмеженою відповідальністю «Стіксбуд» за лютий 2011 року, товариством з обмеженою відповідальністю «Меганаладбуд» за лютий 2012 року, оформлену актом від 18.04.2013 № 217/22-2/31885141.

Під час цієї перевірки Інспекцією зроблено висновок про відсутність реальних фінансово-господарських операцій між Товариством та цими контрагентами, що виключає правомірність формування позивачем у податковому обліку витрат та податкового кредиту за цими операціями.

Вказаний висновок мотивований посиланнями на акти, складені контролюючими органом під час вжиття заходів з проведення зустрічних звірок названих постачальників, в яких зазначено про неперебування названих контрагентів за місцезнаходженням, відсутність у них матеріально-виробничих та трудових ресурсів для провадження реальної господарської діяльності, неподання ними на запит податкового органу підтверджувальних документів, участь цих контрагентів в операціях з анонімними структурами.

Наведені висновки з урахуванням результатів процедури адміністративного узгодження слугували підставою для прийняття Інспекцією податкового повідомлення-рішення від 29.05.2013 № 000629, згідно з яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 413 145,72 грн. (у тому числі 381 210,07 грн. за основним платежем та 63367,20 грн. за штрафними санкціями), а також податкового повідомлення-рішення від 29.05.2013 № 000630 про збільшення платникові грошового зобов'язання з ПДВ на 390 928,13 грн. (у тому числі 333 180,87 грн. за основним платежем та 83298,25 за штрафними санкціями).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 ПК, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2).

Аналізовані законодавчі положення пов'язують податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на прибуток та ПДВ на суму понесених витрат (у тому числі по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) з реальним виконанням господарської операції та з наявністю первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі її виконання.

Керуючись наведеними правилами оподаткування при дослідженні взаємовідносин позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «Кімосбуд», товариством з обмеженою відповідальністю «Стіксбуд» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Меганаладбуд», суди встановили, що у періодах, охоплених податковою перевіркою, на конання своїх договірних зобов'язань перед Товариством названі постачальники надавали позивачеві послуги по роботі механізмів; виконання цих операцій оформлено актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними; придбані послуги оплачені позивачем у безготівковому порядку, що засвідчено виписками з банківського рахунку Товариства.

Суди також встановили, що вказані послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності під час надання іншим особам послуг з утилізації твердих побутових відходів.

Оцінивши представлені платником докази за правилами статті 86 КАС, суди попередніх інстанцій дійшли цілком об'єктивного висновку про дотримання платником наведених умов формування у податковому обліку витрат та податкового кредиту з ПДВ шляхом підтвердження належними первинними документами реальності розглядуваних операцій з придбання послуг у спірних контрагентів.

Слід зазначити, що у сфері податкових правовідносин діє презумпція добросовісності платника, яка, з одного боку, передбачає надання правового захисту платникам, які у повному обсязі виконують свої обов'язки з правильного нарахування, утримання та перерахування до бюджету законно встановлених податків, а також з дотримання необхідних умов для використання права на податкову вигоду; з іншого ж боку, розглядувана презумпція передбачає покладення на контролюючий орган тягаря доказування наявності складу податкового правопорушення у діях (бездіяльності) платника, який у протилежному випадку вважається добросовісним.

У справі, що переглядається, податковий орган не спростував обставини реального виконання спірних операцій, засвідчені поданими платником первинними документами, не скористався правами, наданими йому податковим законодавством, для безпосереднього з'ясування обставин, які б підтвердили або спростували б висновок Інспекції про неможливість виконання задекларованими контрагентами зазначених послуг.

Заперечуючи проти податкових наслідків цих операцій, Інспекція фактично послалася виключно на обставини, викладені в актах податкових перевірок цих контрагентів, щодо відсутності у них об'єктів оподаткування, наявності у цих контрагентів ознак фіктивного підприємництва та провадження ними протиправної діяльності.

Втім, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, висновки актів перевірок не є безпосереднім та беззаперечним доказом безтоварності господарських операцій; такі висновки самі по собі не можуть спростовувати факти, засвідчені первинними документами.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, штату працівників, відсутність у власності основних засобів, майна не можуть спростовувати фактичне виконання спірних операцій, оскільки податковим органом не доведено зв'язку цього факту з неможливістю виконати розглядувані послуги із залученням інших фізичних осіб та орендованого майна. Неперебування контрагента за місцем реєстрації не є свідченням неможливості провадження ним діяльності за іншою адресою.

Правовідносини контрагента з контролюючими органами перебувають поза межами впливу такого платника. Чинне законодавство не надає покупцеві товару (робіт, послуг) необхідних повноважень по контролю за відображенням його контрагентами у податковій звітності операцій по реалізації товарів (виконанню робіт, послуг) та їх оплаті, а також за сплатою ними податку до бюджету і поданням до податкового органу будь-яких документів. А відтак, як вірно зазначили суди, самі по собі результати зустрічних перевірок (звірок) контрагентів не можуть впливати на податковий облік платника.

За таких обставин суди на підставі обґрунтованого висновку про недоведеність податковим органом недобросовісності платника в силу оформлення фіктивних операцій правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги не спростовують наведених висновків судів, а фактично свідчать про незгоду скаржника з установленими судами обставинами та з наданою ними юридичною оцінкою доказам. Втім перевстановлення фактичних обставин спору та переоцінка доказів перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, що виключає можливість скасування ухвалених у справі судових рішень з таких підстав.

Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових актів зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 27.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014 у справі № 810/5403/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько