Рішення № 48896123, 12.08.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2015Справа №910/11967/15

за позовом: Міського комунального підприємства «Херсонтеплоенерго», м.Херсон, ЄДРПОУ 31653320

до відповідача: Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ, ЄДРПОУ 31301827

про примусове виконання обов'язку в натурі

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Тайльмайєр А.М. - по дов.

від відповідача: Деркач Т.Г. - по дов.

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 15.07.2015р. оголошувалась перерва до 12.08.2015р.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Міське комунальне підприємство «Херсонтеплоенерго», м.Херсон звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ про зобов'язання Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» провести списання заборгованості Міського комунального підприємства «Херсонтеплоенерго» в сумі 361 925,77 грн.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилався на приписи Закону України «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну «Укроборонпром» та забезпечення їх стабільного розвитку», у відповідності до яких заборгованість підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, перед суб'єктами господарювання, що здійснюють постачання природного газу, в межах сум, списаних учасникам процедури списання - підприємствам оборонно-промислового комплексу, яка виникла станом на 1 вересня 2012 року і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом, підлягає списанню. На думку заявника, з огляду на приписи наведеного Закону України заборгованість позивача в сумі 361 925,77 грн. за договорами №06/10-997-БО-33 від 14.10.2010р. та №06/10-996ТЕ-33 від 14.10.2010. підлягає списанню.

Відповідач у відзиві №31/13-2137 від 15.06.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що норми вказаного вище нормативно-правового акту не застосовуються до правовідносин між сторонами, оскільки Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» не була суб'єктом господарювання, що здійснює постачання природного газу в момент набрання чинності зазначеним Законом України. До того ж, відповідачем наголошено, що нормами чинного законодавства не передбачено будь-яких обов'язків відповідача, що пов'язані з процедурою списання, а отже, останнього не може бути зобов'язано вчинити таке списання.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 12.08.2015р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 14.10.2010р. між Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (постачальник) та Міським комунальним підприємством «Херсонтеплоенерго» (покупець) було укладено договір №06/10-997БО-33 про закупівлю природного газу за державні кошти, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язався поставити покупцю імпортований природний газ, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ в обсязі та строки, визначені правочином.

Загальна вартість договору на дату його укладання становила 15 535 048,36 грн. (п.3.1 договору №06/10-997БО-33 від 14.10.2010р.).

У п.10.1 вказаного правочину зазначено, що договір набирає чинності з дати підписання та скріплення печатками сторін, але не раніше ніж через 14 днів з дня опублікування у державному офіційному виданні з питань державних закупівель відомостей про рішення уповноваженого органу про погодження процедури закупівлі в одного учасника, поширює свою дію на відносини, що фактично склались між сторонами з початку опалювального періоду, і діє в частині поставки газу до 31.12.2010р. включно, а в частині розрахунків - до їх повного виконання.

14.10.2010р. між сторонами також було укладено договір №06/10-996ТЕ-33, відповідно до п.1.1 якого відповідач зобов'язався поставляти позивачу імпортований природний газ, а позивач зобов'язався прийняти і оплатити природний газ в обсязі та строки, визначені правочином.

У п.3.1 договору №06/10-996ТЕ-33 від 14.10.2010. зазначено, що загальна вартість правочину становить 19 729 644 грн.

Договір набирає чинності з дати підписання та скріплення печатками сторін, але не раніше ніж через 14 днів з дня опублікування у державному офіційному виданні з питань державних закупівель відомостей про рішення уповноваженого органу про погодження процедури закупівлі в одного учасника, поширює свою дію на відносини, що фактично склались між сторонами з початку опалювального періоду, і діє в частині поставки газу до 31.12.2010р. включно, а в частині розрахунків - до їх повного виконання (п.10.1 договору №06/10-996ТЕ-33 від 14.10.2010.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договори №06/10-996ТЕ-33 від 14.10.2010. та №06/10-997БО-33 від 14.10.2010р. як належні підстави, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання природного газу.

За своїм змістом та правовою природою укладені між сторонами договори є договорами поставки, які підпадають під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договорам, до них також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За умовами п.1.2 договору №06/10-996ТЕ-33 від 14.10.2010р. постачальник передає покупцю у період з 01.10.2010р. по 31.10.2010р. природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 5 252 000 куб.м.

Договором №06/10-997БО-33 від 14.10.2010р. сторонами було погоджено постачання природного у період з 01.10.2010р. по 31.10.2010р. у кількості 15070000 куб.м.

Пунктами 4.1 договорів №06/10-996ТЕ-33 від 14.10.2010. та №06/10-997БО-33 від 14.10.2010р. визначено, що розрахунки проводяться шляхом поетапної попередньої оплати у такому порядку: перша оплата у розмірі 34% від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу вноситься до двадцятого та тридцятого (тридцять першого) числа місяця поставки; подальші оплати проводяться за фактично спожиті обсяги газу платежами по 33% від вартості запланованих місячних обсягів постачання до двадцятого та тридцятого (тридцять першого) числа місяця поставки; остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі до двадцятого числа, наступного за місяцем поставки газу місяця.

За твердженнями представників обох сторін, Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» було поставлено в межах договорів №06/10-996ТЕ-33 від 14.10.2010. та №06/10-997БО-33 від 14.10.2010р. природний газ, проте, Міським комунальним підприємством «Херсонтеплоенерго» свої грошові зобов'язання з оплати газу в повному обсязі виконано не було, в результаті чого у останнього обліковується заборгованість в розмірі 10 264 552,85 грн.

На підтвердження погодження контрагентами вказаного вище розміру заборгованості за договорами №06/10-996ТЕ-33 від 14.10.2010. та №06/10-997БО-33 від 14.10.2010р. позивачем представлено до матеріалів справи акт б/н від 31.10.2014р. звірки розрахунків. Вказаний акт підписано представниками обох сторін та скріплено печатками суб'єктів господарювання без жодних зауважень та заперечень.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст.605 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється, зокрема, внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків.

Наразі, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, заявник посилається на приписи Закону України «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну «Укроборонпром» та забезпечення їх стабільного розвитку».

Цей Закон України визначає комплекс економічних заходів, спрямованих на вирішення питань заборгованості та забезпечення стабільного розвитку державних підприємств оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенних підприємств, які включені до складу Державного концерну «Укроборонпром» (ст.1 Закону України «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну «Укроборонпром» та забезпечення їх стабільного розвитку»).

Частиною 2 ст.4 Закону України «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну «Укроборонпром» та забезпечення їх стабільного розвитку» передбачено, що дія цього нормативно-правового акту поширюється на підприємства оборонно-промислового комплексу, включені до складу Державного концерну «Укроборонпром» станом на дату набрання чинності цим Законом.

На умовах, визначених цією статтею, підлягає списанню, в тому числі, заборгованість підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, перед суб'єктами господарювання, що здійснюють постачання природного газу, в межах сум, списаних учасникам процедури списання - підприємствам оборонно-промислового комплексу, яка виникла станом на 1 вересня 2012 року і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом (п.5 ч.1 ст.2 Закону України «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну «Укроборонпром» та забезпечення їх стабільного розвитку»).

Списання заборгованості (у тому числі з пені, штрафних та фінансових санкцій) відповідно до цієї статті здійснюється підприємствам оборонно-промислового комплексу відповідними суб'єктами господарювання, які здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, оптовим постачальником електричної енергії, підприємствами, що виробляють електричну енергію, Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та її дочірніми компаніями (підприємствами), а також суб'єктами господарювання, які постачають теплову енергію, надають послуги з водопостачання та водовідведення, у такому порядку:

1) обсяг заборгованості (у тому числі реструктуризованої) визначається з урахуванням вимог законодавства з питань інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, документів та розрахунків і списується учасниками процедури списання у сумах, що обліковуються в бухгалтерському обліку таких учасників, враховуючи у тому числі суми пені, штрафних санкцій, 3 відсотки річних та індекс інфляції на дату списання;

2) для списання заборгованості кожен учасник процедури списання утворює комісію з питань списання заборгованості, до складу якої обов'язково входять керівник підприємства як голова комісії та головний бухгалтер і яка визначає обсяг та період виникнення заборгованості, що підлягає списанню, у розрізі контрагентів;

3) списання заборгованості проводиться на підставі взаємно погоджених актів звіряння учасників процедури списання, в яких зазначаються обсяг та період виникнення заборгованості, що підлягає списанню;

4) датою списання заборгованості є дата підписання взаємно погоджених актів звіряння учасниками процедури списання;

5) у разі якщо у статутному капіталі підприємства - учасника процедури списання 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, взаємно погоджений акт погоджується органом, уповноваженим управляти таким підприємством.

Отже, з наведеного вбачається, що вказаним нормативно-правовим актом передбачено можливість, спеціальний порядок та суб'єктний склад процедури списання заборгованості підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, перед суб'єктами господарювання, що здійснюють постачання природного газу, в межах сум, списаних учасникам процедури списання - підприємствам оборонно-промислового комплексу.

Обгрунтовуючи наявність підстав для списання Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» заборгованості Міського комунального підприємства «Херсонтеплоенерго» в сумі 361 925,77 грн., заявником зазначено що вказану суму заборгованості позивачем було списано підприємству, що належить до переліку підприємств-учасників Державного концерну «Укроборонпром» - Державному підприємству Центральному конструкторському бюро «Ізумруд».

Зокрема, як свідчать матеріали справи, на підставі наказу №92 від 07.03.2014р. Міського комунального підприємства «Херсонтеплоенерго» у позивача було створено комісію з питань заборгованості за спожиту теплову енергію.

Рішенням комісії з питань заборгованості за спожиту теплову енергію Міського комунального підприємства «Херсонтеплоенерго», яке оформлене протоколом б/н від 11.03.2014р., списано заборгованість Державного підприємства Центрального конструкторського бюро «Ізумруд», що виникла на підставі договору №595 від 15.10.2006р. та визначена в акті б/н від 06.10.2012р. звіряння взаємних розрахунків.

Супровідним листом №2772-16 від 11.11.2014р. позивачем було направлено відповідачу акт звірки взаєморозрахунків між Міським комунальним підприємством «Херсонтеплоенерго» та Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Вказаний акт було підписано відповідачем, проте, у листі №31/18-8600 від 26.11.2014р. зазначено на відсутність правових підстав для списання заборгованості позивача, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

За висновками суду, списання заборгованості позивача перед відповідачем в межах списаного заявником боргу Державного підприємства Центрального конструкторського бюро «Ізумруд», на підставі приписів Закону України «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну «Укроборонпром» та забезпечення їх стабільного розвитку» є необґрунтованим.

Як вказувалось вище, за вказаним Законом України списується заборгованість підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, перед суб'єктами господарювання, що здійснюють постачання природного газу, в межах сум, списаних учасникам процедури списання - підприємствам оборонно-промислового комплексу.

Тобто, особою, яка проводить списання на підставі п.5 ч.1 ст.2 Закону України «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну «Укроборонпром» є саме підприємство, що здійснює постачання природного газу.

Проте, як встановлено судом, Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» не є таким суб'єктом.

Зокрема, відповідно до Постанови №1187 від 30.06.2011р. Національної комісії регулювання електроенергетики України «Про анулювання ліцензій на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом та на право провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, виданих ДК «Газ України», анульовано ліцензії АВ №527316 на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом та АВ №527315 на право провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, виданих Дочірній компанії «Газ України» Національної компанії «Нафтогаз України».

Відповідно до рішення правління Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», яке оформлено протоколом №164 від 26.08.2011р., передано функції з реалізації природного газу від Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Тобто, станом на момент набуття Законом України «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну «Укроборонпром» та забезпечення їх стабільного розвитку» (30.10.2012р. - дата опублікування) відповідач не здійснював діяльність з постачання природного газу (доказів зворотного позивачем до матеріалів справи не представлено), а отже, у суду відсутні підстави вважати, що Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» є учасником процедури списання заборгованості у порядку п.5 ч.1 ст.2 вказаного Закону України.

Таким чином, списання Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» заборгованості Міського комунального підприємства «Херсонтеплоенерго» в сумі 361 925,77 грн. на підставі наведеної норми Закону України «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну «Укроборонпром» та забезпечення їх стабільного розвитку» здійснюватись не може.

Одночасно з приводу обраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів господарський суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частина 2 ст. 14 Цивільного кодексу України встановлює, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

За приписами ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Частиною 2 ст.5 Господарського кодексу України передбачено, що конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.

Загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини (ст.6 Господарського кодексу України).

У ч.3 ст.18 Господарського кодексу України зазначено, що органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти та вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необґрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності, чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством. Законом можуть бути встановлені винятки з цього правила з метою забезпечення національної безпеки, оборони чи інших загальносуспільних інтересів.

Як зазначалось вище, ст.2 Закону України «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну «Укроборонпром» та забезпечення їх стабільного розвитку» визначено, що датою списання заборгованості є дата підписання взаємно погоджених актів звіряння учасниками процедури списання.

Господарський суд зауважує, що списання заборгованості на підставі Закону України «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну «Укроборонпром» та забезпечення їх стабільного розвитку» не передбачає жодного обов'язку відповідача, як кредитора, вчиняти будь-які дії, що підтверджували б погодження списання заборгованості. Правову позицію щодо відсутності в учасників процедури списання обов'язку вчиняти дії, які б свідчили про таке погодження, також підтримано Вищим господарським судом у постанові від 18.07.2013р. по справі №5011-72/9524-2012.

До того ж, суд зауважує, що бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень (ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За приписами ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частинами 1, 2, 3 ст.8 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

З аналізу норм чинного законодавства вбачається, що під списанням заборгованості слід розуміти внесення змін до бухгалтерського обліку підприємства шляхом вилучення з нього певної дебіторської заборгованості.

Тобто, у даному випадку застосування обраного заявником способу захисту фактично може призвести до необґрунтованого втручання в бухгалтерський облік Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», обов'язки щодо ведення якого покладено на окремих посадових осіб відповідача.

Таким чином, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги відсутність у відповідача передбаченого чинним законодавством обов'язку на вчинення певних дій щодо погодження списання заборгованості позивача, суд дійшов висновку, що обраний Міським комунальним підприємством «Херсонтеплоенерго» спосіб захисту прав суб'єктів господарювання є прямим втручанням у господарську діяльність Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд у постановах від 06.02.2013р. по справі №5011-69/9179-2012 та від 18.07.2013р. по справі №5011-72/9524-2012р.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Міського комунального підприємства «Херсонтеплоенерго» до Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про зобов'язання Дочірню компанію «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» провести списання заборгованості Міського комунального підприємства «Херсонтеплоенерго» в сумі 361 925,77 грн., є необґрунтованими та такими, що підлягають залишенню без задоволення.

Всі інші заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Міського комунального підприємства «Херсонтеплоенерго», м.Херсон до Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ про зобов'язання Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» провести списання заборгованості Міського комунального підприємства «Херсонтеплоенерго» в сумі 361 925,77 грн.

У судовому засіданні 12.08.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 17.08.2015р.

Суддя М.О. Любченко