Ухвала суду № 48888600, 19.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2015 року К/800/61802/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.

Стародуба О.П., Штульман І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну громадянина Сирії ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року по справі № 826/9018/13-а

за позовом громадянина Сирії ОСОБА_5

до Державної міграційної служби України

про визнання неправомірним та скасування рішення і зобов'язання вчинити

певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2013 року позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 20 травня 2013 року №294-13 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирії ОСОБА_5. Зобов'язано Державну міграційну служби України повторно розглянути питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирії ОСОБА_5.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року рішення першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2013 року залишити в силі.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1, 9 січня 2013 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві із заявою про надання йому в Україні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Відповідачем проведено співбесіду із заявником, в ході якої з'ясовувались обставини, що слугували причинами приїзду до України, якими позивач обґрунтовував необхідність надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

На підставі аналізу матеріалів міграційної справи 20 березня 2013 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в м. Києві складено висновок, яким рекомендовано Державній міграційній службі України відмовити позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказаний висновок затверджено начальником управління у справах біженців Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві.

Рішенням Державної міграційної служби України №294-13 від 20 травня 2013 року відмовлено у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, щодо якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону, відсутні.

Повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 30 травня 2013 року № 106 про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення Державної міграційної служби України №294-13 від 20 травня 2013 року, позивач отримав 5 червня 2013 року.

Не погоджуючись із рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним рішення відповідача та зобов'язати прийняти рішення, яким визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не дослідив належним чином, який рівень небезпеки існував на час прийняття оскаржуваного рішення для громадян Сирії та не проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем у заяві про надання статусу біженця, в анкеті особи, яка звернулася про надання статусу біженця, та протоколах співбесід.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що правовий статус біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення цього статусу біженця, встановлення державних гарантій захисту біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, визначено, зокрема, Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно пункту 13 статті 1 зазначеного Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Статтею 6 вказаного Закону визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

За змістом Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

В даному випадку, позивач вказав, що має побоювання стати жертвою переслідувань в разі повернення до країни походження - Сирії, оскільки, його було призвано до військової служби в армії після досягнення ним 18 років. З метою відстрочення служби на сім місяців та залишення Сирії, заявник дав хабар. ОСОБА_5 зазначив, що не хоче проходити службу, оскільки розуміє, що його будуть примушувати воювати, у тому числі проти цивільного населення. Позивач не хоче брати участь у військових діях, а у випадку повернення на нього чекає покарання з боку влади за дезертирство.

Обставини, вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Жодних інших аргументів, які б свідчили про факт переслідування на території Сирії з будь-яких мотивів ним не наведено.

Оскільки позивачу відмовлено у наданні статусу біженця на підставі статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» у зв'язку з відсутністю умов, передбачених пунктом 1 та пунктом 13 частини 1 статті 1 цього Закону, суд касаційної інстанції погоджується із висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

За приписами статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу громадянина Сирії ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Стародуб О.П.

Штульман І.В..