Ухвала суду № 48888437, 19.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2015 року м. Київ К/800/7039/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2015 року

у справі № 826/15157/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кадіма-Іст» (далі - позивач, ТОВ «Кадіма-Іст»)

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Святошинському районі)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Кадіма-Іст» звернулось у жовтні 2014 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Святошинському районі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.09.2014 року № 0004192260 та № 0004202260.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2015 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Ра «Лоцман», ТОВ «Детемо», МПП «Фірма «Андромеда», ТОВ «БК «Палаццо», ТОВ «ВКФ «Мілана», ТОВ «КГ «Компроміс», ТОВ «Новий Градь», ТОВ «ТД «Ортей» за період з 01.03.2012 року по 30.06.2014 року, за результатами якої складено акт від 27.08.2014 року № 716/26-57-22-06-10/37963228, яким встановлено порушення позивачем, при взаємовідносинах з ТОВ «ВКФ «Мілана» та ТОВ «ТД «Ортей», вимог: ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV), пп. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення № 88), пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого товариством занижено податок на прибуток на загальну суму 313 661,00 гривня; ст. 9 Закону № 996-ХІV, пп. 2.4 Положення № 88, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 ПК України, в результаті чого товариством занижено податок на додану вартість в загальній сумі 284 445,00 гривень.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.09.2014 року: № 0004192260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 313 661,00 гривня та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 78 415,00 гривень; № 0004202260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 284 445,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 71 111,00 гривень.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

За змістом п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Положеннями пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За приписами пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у перевіряємий період позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з контрагентами, зокрема, з: ТОВ «ВКФ «Мілана» (продавець) за договором поставки від 15.08.2012 року № М150812Т, ТОВ «ТД «Ортей» (продавець) за договором поставки від 20.03.2012 року № 1-П-ОРТ, за умовами яких продавець зобов'язаний поставити товар - алмазний інструмент для обробки твердих матеріалів (граніт, бетон, залізобетон) та інші товарно-матеріальні цінності в кількості та за цінами, що містяться в рахунках-фактурах до даного договору, а покупець зобов'язаний прийняти товар і сплатити за нього на умовах даного договору.

На підтвердження реального здійснення господарських операцій за вказаними правочинами позивачем долучено до матеріалів справи копії договорів, податкових та видаткових накладних, рахунків-фактур та виписок з банківського рахунку товариства при дослідженні яких судами попередніх інстанцій встановлено, що такі містять всі необхідні реквізити, відображають зміст та обсяги даних операцій, належним чином підписані та скріплені печатками сторін, тобто є первинними документами у розумінні Закону № 996-ХІV, а тому у повній мірі підтверджують фактичне виконання сторонами умов зазначених договорів та реальне здійснення спірних господарських операцій за такими.

Разом з тим, судами встановлено, що на момент складання податкових накладних зазначені контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні за вказаними операціями.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено реальність спірних господарських операцій, а тому обґрунтовано визнано підставність та правомірність формування позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток, на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального здійснення господарських операцій, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

Крім того, судами попередніх інстанцій у повній мірі спростовано твердження податкового органу, що видаткові накладні, зокрема, від 20.09.2012 року № М-20/09/7, від 18.10.2012 року № М-18/10/4, від 15.11.2012 року № М-15/11/5, від 20.11.2012 року № М-20/1/1, від 19.12.2012 року № М-19/12/4, підписані неповноважною особою ТОВ «ВКФ «Мілана» - директором ОСОБА_4, оскільки відповідно до інформації з ЄДР, керівником ТОВ «ВКФ «Мілана» з 17.09.2012 року є ОСОБА_4, а тому останній починаючи з 17.09.2012 року мав право на представлення інтересів ТОВ «ВКФ «Мілана» у відносинах з третіми особами без довіреності.

З аналізу наведених норм та встановлених обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу та правомірно задоволено позовні вимоги ТОВ «Кадіма-Іст», зокрема, скасовано спірні податкові повідомлення-рішення.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві - відхилити.

Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2015 року у справі № 826/15157/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М.І. КостенкоПомічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько