Ухвала суду № 48888371, 11.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" серпня 2015 р. м. Київ К/800/12549/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Бухтіярової І.О., Костенка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сумський авторемонтний завод»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року

у справі №818/2903/14

за позовом Публічного акціонерного товариства «Сумський авторемонтний завод» (надалі - ПАТ «Сумський авторемонтний завод»)

до Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (надалі - ДПІ у м.Сумах)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Позивач звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлено питання про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м.Сумах від 04.08.2014р. №0008091503.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 05.11.2014р. позовні вимоги задоволено.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що розмір орендної плати встановлюється саме в договорі, який є єдиною визначеною законодавством підставою для нарахування орендної плати, а жодної іншої форми встановлення орендної плати ніж договір оренди не існує.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2015р. рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог колегія судів апеляційної інстанції виходила з того, що з набранням чинності Податкового кодексу України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджет, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2015р. та залишення в силі постанови Сумського окружного адміністративного суду від 05.11.2014р.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу ДПІ у м.Сумах зазначає, що рішення суду другої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судом апеляційної інстанції надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, та вбачається з матеріалів справи, між Сумською міською радою та ПАТ «Сумський авторемонтний завод» укладено договір оренди земельної ділянки №253 від 05.11.1998р., відповідно до якого позивач отримав в тимчасове користування земельну ділянку за адресою: м. Суми, проспект Курський, 26. За умовами договору розмір орендної плати визначено у розмірі середньої ставки земельного податку.

ПАТ «Сумський авторемонтний завод» подано до ДПІ у м. Сумах податкову декларацію з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за 2014р. самостійно узгодивши податкове зобов'язання по орендній платі за землю за травень 2014р.

У липні 2014 року ДПІ у м. Сумах проведено камеральну перевірку податкової декларації з плати за землю ПАТ «Сумський авторемонтний завод» (орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за 2014 рік, результати якої оформлено актом від 18.07.2014р. № 2544/1503/05422065.

Проведеною перевіркою встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за травень 2014 року, визначений ПАТ «Сумський авторемонтний завод» у податковій декларації з плати за землю за 2014р. є меншим, ніж встановлено законодавством, у зв'язку з чим, на думку податкового органу, порушено вимоги п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України щодо визначення мінімального річного розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності для всіх категорій земель, крім сільськогосподарського призначення, на рівні трикратного розміру відповідного земельного податку.

На підставі висновків вказаного акту перевірки ДПІ у м. Сумах прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.08.2014р. № 0008091503, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки в загальному розмірі 33354,42грн., з яких 22236,28 грн. - основний платіж, 11118,14грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Надаючи оцінку обставинам у справі, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Відповідно до положень частини 1 статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка.

Аналогічні положення містяться в Законі України «Про оренду землі».

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Отже, Податковий кодекс України визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Подібне визначення міститься й у с. 21 Закону України «Про оренду землі».

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII Податкового кодексу України; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Аналіз наведених норм права, дає підстави для висновку про те, що з набранням чинності Податкового кодексу України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Дана правова позиція викладена Верховним судом України в постанові від 02.12.2014р. по справі №21-274а14 та постанові від 07.04.2015р. №21-117а15.

В обґрунтування касаційної скарги, крім іншого, ПАТ «Сумський авторемонтний завод» посилається на те, що згідно спірного податкового повідомлення-рішення застосовано штрафну санкцію в розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання з огляду на повторне протягом 1095 днів визначення контролюючи органом суми податкового зобов'язання. Так, відповідач в акті перевірки 18.07.2014р. № 2544/1503/05422065 посилався на податкове повідомлення-рішення від 11.07.2014р. №0001202205, проте не надав вказане податкове повідомлення рішення, а також акт перевірки, на підставі якого його було прийнято.

Тобто, для підтвердження правомірності накладення на позивача штрафної санкції у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, відповідач також мав довести факт узгодження, станом на дату складання акту, податкового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням від 11.07.2014р. №0001202205. Зважаючи на те, що станом на дату складання акту від 18.07.2014р. №2544/1503/05422065, 10-денний строк на адміністративне податкове зобов'язання було не узгоджене, а тому посилатись на нього як на доказ повторності нарахування у податкового органу підстав не було.

Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на вказану обставину.

Відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказами в адміністративному судочинстві, відповідно до частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина друга цієї статті).

Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази (частина 3 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

При цьому, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Разом з тим, частина 4 та 5 статті 11 даного Кодексу встановлює, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Виходячи з положень статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що судами з'ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі статті 227 КАС України дійшла висновку про неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для повного, достовірного з'ясування та правильного вирішення цього спору.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сумський авторемонтний завод» - задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року та постанову Сумського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2014 року - скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ І.О. Бухтіярова

____ М.І. Костенко