Ухвала суду № 48885147, 20.08.2015, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Недашківська К.М.

Суддя-доповідач:Котік Т.С.

УХВАЛА

іменем України

"20" серпня 2015 р. Справа № 817/954/15

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Котік Т.С.

суддів: Жизневської А.В.

Малахової Н.М.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Рівному Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "28" травня 2015 р. у справі за позовом Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради до Державної податкової інспекції у місті Рівному Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення ,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 28 травня 2015 року задоволено позов управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради.

Визнано протиправними та скасовано повністю податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Рівному Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області форми «Ш» від 21 жовтня 2014 року №0006821503 та №0006831503.

Присуджено з Державного бюджету України на користь Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради (код ЄДРПОУ 05517742) суму судового збору у розмірі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 (сімдесят) коп.

В апеляційній скарзі Державна податкова інспекція у місті Рівному Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду та прийняти нову - про відмову в задоволенні позову. Зокрема, апелянт посилається на те, що висновки суду не узгоджуються з вимогами податкового законодавства.

Розглянувши справу в порядку, визначеному п.2 ч.1 ст.197 КАС України, перевіривши законність та обгрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради є суб'єктом господарювання в розумінні статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 №755-IV, перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у місті Рівному Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області.

За результатами перевірки своєчасність сплати узгодженої суми податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності, посадовими особами податкового органу 09.10.2014 року складено Акт №629 (а.с. 7).

21 жовтня 2014 року, на підставі акту перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення форми «Ш» №0006821503, яким визначено суму штрафу зі сплати орендної плати з юридичних осіб у розмірі 5455 грн. 48 коп. (а.с. 10), та податкове повідомлення-рішення форми «Ш» №0006831503, яким визначено суму штрафу зі сплати орендної плати з юридичних осіб у розмірі 5468 грн. 70 коп. (а.с. 11).

За результатами адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, Державною фіскальною службою України скаргу платника податків залишено без задоволення, а спірні рішення - без змін (а.с. 130).

Суд першої інстанції перевіривши спірні податкові повідомлення-рішення на відповідність вимогам частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України дійшов висновків, що їх прийнято протиправно.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з вказаним висновком, виходячи з наступного.

Як убачається зі змісту акту перевірки, підставою для винесення податкових повідомлень-рішень стало порушення позивачем пункту 287.3 статті 287 ПК України, а саме, затримання сплати узгодженої суми грошового зобов'язання, нарахованої згідно нової звітної податкової декларації з плати за землю (орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) від 18.02.2014 №9007579668, уточнюючої податкової декларації з плати за землю (орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) від 26.06.2014 №9036433060, а саме: на 40 днів по строку сплати 30.07.2014 - погашено 08.09.2014 - 17522 грн. 56 коп., на 9 днів по строку сплати 30.08.2014 - погашено 08.09.2014 - 554 грн. 78 коп., на 23 дні по строку сплати 30.08.2014 - погашено 22.09.2014 - 2000 грн. 00 коп., на 26 днів по строку сплати 30.08.2014 - погашено 25.09.2014 - 30000 грн. 00 коп., на 30 днів по строку сплати 30.08.2014 - погашено 29.09.2014 - 22000 грн. 00 коп., на 31 день по строку сплати 30.08.2014 - погашено 30.08.2014 - 7820 грн. 93 коп., на 39 днів по строку сплати 30.08.2014 - погашено 08.10.2014 - 2000 грн. 00 коп.

Відповідно до вимог пункту 288.1 статті 288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Відповідно до пункту 288.7 статті 288 ПК України, податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Пунктом 285.1 статті 285 ПК України встановлено, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців) (пункт 285.2 статті 285 ПК України).

Пунктом 286.2 статті 286 ПК України передбачено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

За правилами пункту 287.3 статті 287 ПК України, податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

В свою чергу, пунктом 287.4 статті 287 ПК України встановлено, що податкове зобов'язання з плати за землю, визначене у новій звітній податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Перевіряючи обставини, зазначені в акті перевірки, судом першої інстанції встановлено, що платником податків подано до фіскального органу податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) від 17.02.2014 (а.с. 21) за 2014 рік (нова звітна), якою визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки за червень 2014 року - 74749 грн. 36 коп., за липень 2014 року - 74749 грн. 36 коп.; податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) від 19.05.2014 (а.с. 32) за 2014 рік (уточнююча), якою визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки за червень 2014 року - 66928 грн. 43 коп., за липень 2014 року - 66928 грн. 43 коп.; податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) від 26.06.2014 (а.с. 44) за 2014 рік (уточнююча), якою визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки за червень 2014 року - 72960 грн. 50 коп., за липень 2014 року - 72960 грн. 50 коп.

Матеріалами справи підтверджено, що платником податків своєчасно сплачено суми податкових зобов'язань, визначених у податкових деклараціях: за червень 2014 року сплачено суму у розмірі 122290 грн. 22 коп. (платіжні доручення від 03.07.2014 №388 - 3292 грн. 00 коп., від 17.07.2014 №417 - 30000 грн. 00 коп., від 22.07.2014 №425 - 15898 грн. 22 коп., від 28.07.2014 №431 - 73100 грн. 00 коп.; за липень 2014 року сплачено суму у розмірі 104000 грн. 00 коп. (платіжні доручення від 20.08.2014 №465 - 20000 грн. 00 коп., від 27.08.2014 №471 - 26000 грн. 00 коп., від 28.08.2014 №474 - 28000 грн. 00 коп., від 29.08.2014 №475 - 30000 грн. 00 коп.) (а.с. 99-105).

Однак, посилаючись на норми пункту 87.9 статті 87 ПК України, відповідач зараховував сплачені позивачем кошти на погашення податкового боргу, що виник за попередні періоди (2009-2010 роки) згідно з черговістю його виникнення та незалежно від напряму сплати. Саме такі дії фіскального органу стали підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що такі дії податкового органу, є протиправними.

На момент сплати узгодженої суми податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності, а саме за 2009-2010рр., був чинний Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181-ІІІ (із змінами та доповненнями).

Пунктом 7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181-ІІІ (із змінами та доповненнями) визначений принцип рівності бюджетних інтересів. Установлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

За змістом пп.7.1.1 п.7.7 ст.7 вказаного Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з п.6 ст.7 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999р. №679-XIV (із змінами та доповненнями), національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004р. за №377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з п.3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Враховуючи вищезазначене, є правильними висновки суду першої інстанції, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому, суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням пп.16.5.2 п.16.5 ст.16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181-ІІІ (із змінами та доповненнями) слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Зазначений Закон є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого п.7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181-ІІІ (із змінами та доповненнями), податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків, а тому самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

З аналізу норм Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181-ІІІ (із змінами та доповненнями), які встановлюють відповідальність за порушення податкового законодавства, вбачається, що перелік таких порушень є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Серед зазначених порушень немає недотримання порядку погашення податкового боргу та податкових зобов'язань, встановленого п.7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181-ІІІ (із змінами та доповненнями).

Отже, чинним законодавством України (на час сплати Управлінням капітального будівництва ВК РМР узгодженої суми податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2009-2010рр.) не передбачено застосування спеціальних заходів відповідальності за порушення платником податків вимог щодо першочергового погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань у порядку календарної черговості їх виникнення. У вказаних випадках до платника податків вживаються передбачені Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181-ІІІ (із змінами та доповненнями) заходи примусового стягнення податкового боргу, а також застосовуються штрафні санкції за порушення граничних строків сплати податкових зобов'язань.

Зазначені висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловлену в постанові від 20.06.2011р. у справі №21-80а11. Відповідно до ст.244-2 КАС України - рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Окрім того, як убачається з матеріалів справи, судовими рішеннями, які набрали законної сили(а.с.128), неодноразово встановлювалися порушення податкового органу щодо самостійного зарахування сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2009-2010рр., а тому посилання податкового органу на наявність у позивача заборгованості за вказаний період, є безпідставним та спростовується зазначеними судовими рішеннями, якими встановлено що, спрямування податковим органом поточних платежів позивача на погашення податкового боргу в порядку черговості його виникнення в попередніх звітах податкових періодах, до набрання чинності Податковим кодексом України, призвело до викривлення показників задекларованих та сплачених сум у обліковій картці платника податку та, як наслідок, до невірного визначення суми недоїмки станом на 01.01.2011р.

Згідно ч.1 ст.72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть бути оскаржені в іншій судовій справі за участю тих самих сторін (ч.2 ст.255 КАС України).

Всупереч приписам пп.66.1.5 п.66.1 ст.66 Податкового кодексу України, податковий орган не вніс змін до облікових даних платника податків на підставі рішень суду, що набрали законної сили.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог, не містять фактів невірного застосування судом норм матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів не вбачає підстав, визначених ст. 202 КАС України, для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Рівному Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "28" травня 2015 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.С. Котік

судді: А.В. Жизневська

Н.М. Малахова

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради вул. Лермонтова, 6,м.Рівне,33028

3- відповідачу Державна податкова інспекція у місті Рівному Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області вул. Відінська, 8,м. Рівне,33023

- ,