Ухвала суду № 48884888, 19.08.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2015 р. Справа № 876/3738/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-суддіКостіва М.В.,

суддівЗатолочного В.С., Улицького В.З.

за участю секретаря Бєлкіної Н.І.

представника позивачаОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.01.2014 р. у справі №807/4362/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Росток» до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.01.2014 р. у справі №807/4362/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Росток» (надалі - ТОВ «Росток») до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, позов було задоволено повністю. Постановлено визнати протиправними податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області від 03.12.2013 року № НОМЕР_1 1003/07-01-22-01/32890880/4775; № НОМЕР_2 1004/07-01-22-01/32890880/4776 та від 04.12.2013 року №0004272202 1032/07-01-22-01/32890880/4930.

В апеляційній скарзі скаржник просить постанову суду скасувати та відмовити у позові. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем завищено витрати на суму 1700591 грн. та податковий кредит на суму 340118 грн., сформованих по господарських операціях з придбання нафтопродуктів від ТОВ «Лек-Оіл», однак ТОВ «Лек-Оіл» не є постачальником нафтопродуктів позивачу; не було доведено право власності постачальника на поставлений товар, акти прийому-передачі складені у період перебування вантажу у дорозі, у накладних на перевезення вантажу залізничним транспортом не значиться ТОВ «Лек-Оіл». Тому позивач безпідставно сформував витрати та податковий кредит за документами, отриманими від ТОВ «Лек-Оіл». Позивачем порушено також вимоги Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оскільки позивач здійснював продаж нафтопродуктів кінцевим споживачам, тим самим проводив роздрібну торгівлю нафтопродуктами, без використання паливно-роздавальних колонок та без використання РРО.

В судових засіданнях представник позивача апеляційну скаргу заперечив за безпідставністю. Посилається на реальність і належне документальне оформлення господарських операцій із контрагентом.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів дійшла переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Як правильно встановив суд першої інстанції, 19.11.2013 р. було проведено виїзну планову документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Росток» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено акт ДПІ у м. Ужгороді № 1688/07-01-22-01/32890880 від 19.11.2013 р. Актом встановлено порушення позивачем пп. 14.1.27, п. 14.1, ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.6, п.138.8, пп. 138.10.3, п. 138.10, ст. 138 ПК України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», п. 2.4, 2.15, 2.16, розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 165535 грн.; пп. 14.1.181, п. 14.1, ст. 14, п. 185.1, ст. 185, п. 198.1, 198.3, ст. 198 ПК України, із змінами та доповненнями, в результаті чого донараховано податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 340118 грн. (в т.ч. по періодах липень 2011 р. - 242992 грн.; серпень 2011 р. - 93055 грн.; вересень 2011 р. - 4071 грн.); п. 1, п. 3. ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

На підставі акту перевірки № 1688/07-01-22-01/32890880 від 19.11.2013 р. Державною податковою інспекцією у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області було прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.12.2013 р. за № НОМЕР_1 1003/07-01-22-01/32890880/4775 (яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 165535 грн. за основним платежем та 12600 грн. за штрафними санкціями), за № НОМЕР_2 1004/07-01-22-01/32890880/4776 (яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 340118,00 грн. за основним платежем та 85029,5 грн. за штрафними санкціями), та від 04.12.2013 р. за № НОМЕР_3 1032/07-01-22-01/32890880/4930 (яким застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 1 грн).

Суд першої інстанції правильно встановив, що підставою для зменшення ТОВ «Росток» витрат за ІІІ кв. 2011 рік на суму 1700591 грн. та податкового кредиту за липень 2011 рік на суму 340118 грн. було те, що в охоплений перевіркою період ТОВ «Росток» мало правовідносини з ТОВ «Лек-Оіл» по придбанню паливно-мастильних матеріалів. Згідно з висновками зазначеного акта перевірки, складеного відповідачем, надані до перевірки акти прийому-передачі не можуть бути підставою для відображення операцій із придбання ПММ у обліку позивача, оскільки відсутнє право власності ТОВ «Лек-Оіл» на вантаж, зокрема вказано, що відправниками вантажу залізничним транспортом зазначені інші особи, а не ТОВ «Лек-Оіл».

Підпунктом 14.1.27. п. 14.1. ст. 14 ПК України у відповідній редакції витрати визначені як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу. Відповідно до п. 138.1. ст. 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. При цьому, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2. ст. 138 ПК України). Згідно з п. 140.5. ст. 140 ПК України установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Підпунктом пп. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України визначено: податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до пп. «а» п. 198.1. ст. 198 цього ж Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Суд першої інстанції підставно встановив, що 19.05.2011 р. між ТОВ «Росток» та ТОВ «Лек-Оіл» було укладено договір поставки за № Л34/11, предметом якого є зобов'язання ТОВ «Лек-Оіл» поставити і передати у власність, а ТОВ «Росток» прийняти та оплатити нафтопродукти. Вид, марка, кількість поставленого за даним договором товару визначаються сторонами на кожну окрему партію в додаткових угодах до даного договору, які є його невід'ємною частиною (пункти 1.1. та 1.2. цього Договору).

Договір фактично виконувався сторонами, що підтверджується первинними документами, додатковими угодами (до договору поставки за № Л34/11 від 19.05.2011 р.) № 05 від 11.07.2011 р., № 06 від 15.07.2011 р., № 07 від 19.07.2011 р., актами прийому-передачі № 0223 від 15.07.2011 р., № 0240 від 18.07.2011 р., № 0254 від 20.07.2011 р., актами приймання нафтопродуктів за кількістю № 17 від 16.07.2011 р. № 019 від 21.07.2011 р. № 19 від 24.07.2011 р., накладними на перевезення вантажу залізничним транспортом, податковими накладними № 71 від 11.07.2011 р., № 93 від 14.07.2011 р., № 97 від 15.07.2011 р., № 110 від 18.07.2011 р., № 133 від 20.07.2011 р., платіжними дорученнями.

При цьому, суд першої інстанції на підставі оцінки доказів в їх сукупності правильно встановив, що поставлені позивачу паливно-мастильні матеріали попередньо були придбані ТОВ «Лек-Оіл» у контрагентів-постачальників АТ «Українська автомобільна корпорація» Філіал «УАК-1» (згідно з договором купівлі-продажу нафтопродуктів № 003 від 17.10.2008 р., актом приймання-передачі від 16.07.2011 р., вантажно-митною декларацією), ТОВ «Компанія-Інтеграл» (згідно з договором поставки № ЕН-00036 від 30.03.2011 р., свідоцтвом про визнання, дорожньою відомістю міжнародного зразка, паспорта на бензин автомобільний), ТОВ «Торговий дім «Енергія» (згідно з договором поставки нафтопродуктів № ЕН-00036 від 30.03.2011 р., свідоцтва про визнання, дорожньої відомості міжнародного зразка, паспорта на бензин автомобільний, а також листом ТОВ «Лек-Оіл» № 0767 від 12.10.2013 р.). При цьому, факт належності нафтопродуктів продавцеві до їх продажу позивачу не впливає на підставність віднесення відповідних сум до податкового кредиту.

Та обставина, що в залізничних накладних ТОВ «Лек-Оіл» не зазначено як відправник товару, не доводить фіктивності господарських операцій, оскільки згідно зі ст. 6 Статуту залізниць України (затвердженого постановою КМУ від 06.04.1998 № 457), вантажовідправник (відправник вантажу, вантажовласник) - зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж залізниці для його перевезення; вантажоодержувач (одержувач вантажу, вантажовласник) - зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка за дорученням вантажовідправника отримує вантаж. Правилами оформлення перевізних документів (затвердженими наказом Мінтрансу України № 644 від 21.11.2000 р. в редакції наказу Мінінфраструктури від 08.06.2011 р. № 138) встановлено, що у товарно-транспортній (залізничній) накладній (зокрема, в графі 1 накладної) зазначається найменування відправника. Вимог щодо зазначення в товарно-транспортній (залізничній) накладній постачальника дані Правила не містять. ТОВ «Лек-Оіл» є власником бензину, а відправником є юридичні особи, які здійснюють відправлення вантажу для перевезення залізничним транспортом за дорученням ТОВ «Лек-Оіл» згідно з повідомленнями на відвантаження бензину №5420 від 11.07.2011 р., № 5270 від 15.07.2011 р., №5289 від 20.11.2011 р., направленими на адресу ТОВ «Торговий дім «Енергія», ТОВ «Терція-2008», ТОВ «Компанія-Інтеграл» відповідно, що також підтверджується повідомленнями відправників про відвантаження товару.

Посилання скаржника на те, що у актах прийому-передачі бензину, складених між позивачем та постачальником ТОВ «Лек-Оіл», місце складання даного документа значиться м. Київ, де не був присутній директор позивача, а дата складання таких актів припадає на час знаходження вантажу в дорозі, а не в м. Києві, підставно не було взято до уваги судом першої інстанції, враховуючи сучасні звичаї ділового обороту. Так, позивач у листі № 259 від 24.10.2013 р. надав пояснення контролюючому органу, де вказав, що після відправки вантажу постачальник електронною поштою надсилав акт прийому-передачі ПММ, складений згідно з відомостями залізничної накладної, опісля оригінали актів прийому-передачі ПММ на паперовому носії доставлялися поштою. У самих актах прийому-передачі бензину значиться станція призначення відвантаження вантажу, яка відповідає відомостям щодо станції призначення, які значаться у відповідних додаткових угодах, укладених на кожну окрему партію поставки бензину до основного договору поставки між позивачем та ТОВ «Лек-Оіл». В таких актах прийому-передачі бензину значиться у кожному випадку номер вагону (цистерни), який відповідає номеру вагону (цистерни) визначеного у відповідних накладних на перевезення вантажу залізничним транспортом. Вказані обставини підтверджують, що відповідні акти прийому-передачі бензину були укладені позивачем та контрагентом-постачальником у відповідності до вимог ч. 1. ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», згідно з якою первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Акт про приймання 50,407 т бензину (№ 019) містить п. 5. «Час видачі вантажу вантажоодержувачу», де значиться дата - 21.07.2011 р., що дає можливість встановити дату приймання відвантажених нафтопродуктів за кількістю із складанням відповідного акта.

Посилання в акті перевірки № 1688/07-01-22-01/32890880 від 19.11.2013 р. на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва, яким податковими органами встановлено порушення податкового законодавства по взаємовідносинах із «Компанія Тегра», не впливає на висновки суду. Законодавство не передбачає обовязковості висновків акту перевірки. Такі висновки підлягають доведенню на рівні з іншими обставинами. Крім цього, ТОВ «Компанія Тегра» не є складовою ланкою у ланцюгу постачання бензину від ТОВ «Лек-Оіл» до позивача за договором поставки за № Л34/11 від 19.05.2011 р. та додаткових угод до нього, а згідно з висновками листа ДПІ у Печерському районі м. Києва № 3982/10/26-55-22-07-10 від 16.07.2013 р. вирішено припинити відпрацювання акта перевірки «Про результати невиїзної позапланової документальної перевірки ТОВ «Лек-Оіл» з питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Компанія Тегра» за липень та вересень 2011 року № 14/22-2/34047083 від 10.01.2013 р. на тій підставі, що ТОВ «Лек-Оіл» ще у червні 2012 року подало уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з ПДВ з метою виправлення самостійного виявлених помилок по взаємовідносинах із вказаним контрагентом.

Суд першої інстанції обґрунтовано, на підставі матеріалів справи встановив помилковість висновку акта перевірки в частині реалізації позивачем паливно-мастильних матеріалів кінцевим споживачам без використання паливно-роздавальних колонок та не використання РРО, яке забезпечує нерозривний цикл видачі та друкування відповідного розрахункового документа із зазначенням номеру ПРК, через які здійснювалося відпускання пального, об'єм і вартість фактично відпущеного пального, а, відтак, і порушення вимог пунктів 1 та 3 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Статтею 3 вказаного закону встановлено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані, зокрема, проводити розрахункові операції на повну суму покупки через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок (п. 1); застосовувати реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, з додержанням встановленого порядку їх застосування (п. 3).

При цьому, на стор. 34 акта перевірки № 1688/07-01-22-01/32890880 від 19.11.2013 р. посадовими особами контролюючого органу встановлено, що ТОВ «Росток» готівкові розрахунки у процесі здійснення реалізації товарів проводило через реєстратори розрахункових операцій, які були зареєстровані в ДПІ у м. Ужгороді. Реалізацію ПММ за адресою: м. Берегово, вул. Проектна 7 (склад ПММ) ТОВ «Росток» здійснювало з використанням РРО MINI - 500 МЕ, що підтверджується контрольними стрічками РРО. Вказана обставина свідчить про дотримання позивачем вимог п. 1 ст. 3 вказаного Закону № 265/95-ВР. У процесі здійснення власної господарської діяльності позивач використовував виключно реєстратори розрахункових операцій, які включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, що підтверджується довідками про опломбування (розпломбування) реєстратора ТОВ «Спектр» (центр сервісного обслуговування).

Використання ПРК при реалізації нафтопродуктів, як і встановлення додаткових вимог щодо реалізації фіскальних функцій РРО, згідно протокольного рішення Державної комісії з питань впровадження електронних систем і засобів контролю та управління товарним і грошовим обігом від 27.06.2002 р. № 13, підлягають застосуванню при продажу пального виключно на автозаправних станціях (п. 1. Технічні вимоги до спеціалізованих ЕККА для АЗС). Згідно з п. 2 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою КМУ від 20.12.1997 р. № 1442, роздрібний продаж нафтопродуктів здійснюється через мережу автозаправних станцій, що призначені для відпуску споживачам нафтопродуктів. Проте реєстраційним посвідченням № НОМЕР_4 «Р» від 08.08.2012 р., яким здійснено реєстрацію РРО MINI - 500 МЕ, та актом введення в експлуатацію РРО від 08.08.2012 р. підтверджується, що ТОВ «Росток» за адресою: м. Берегово, вул. Проектна 7, роздрібну торгівлю на автозаправних станціях не здійснював, за вказаною адресою знаходиться не автозаправна станція, а склад ПММ, де позивач здійснює оптову торгівлю нафтопродуктами.

Мотиви апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно зі ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Скаржник у встановленому законом порядку не довів наявність передбачених законом підстав для скасування постанови суду.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.01.2014 р. у справі №807/4362/13-а без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів після набрання нею законної сили, а у разі складення такої в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Головуючий суддя Костів М.В.

Судді Затолочний В.С.

ОСОБА_2

Повний текст ухвали складений 20.08.2015 року.