Постанова № 48881402, 19.08.2015, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2015 р. Справа № 805/2383/15-а

приміщення суду за адресою: 84112, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 2

Донецький окружний адміністративний суд в складі судді Аканова О.О., розглянувши у приміщенні суду за адресою: 84112, Донецька область, місто Словянськ, вулиця Добровольського, 2, у порядку письмового провадження справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції Головного Управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення рішення №0005791700 від 22.04.2015 у сумі 586010 грн., -

В С Т А Н О В И В :

ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції Головного Управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення рішення №0005791700 від 22.04.2015 у сумі 586010 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на безпідставність висновків податкового органу щодо збільшення суми грошового зобовязання за платежем з податку на додану вартість з мотивів вчинення правочину, що вчинений без мети реального настання обумовлених ними правових наслідків, по господарським операціям за договором з ПП «НП «ХІМІЧ», ТОВ «УСПІХ-ЮА», ТОВ «ЕКОЛАЙН-СТ», ПП «ХІМІНВЕСТ», ТОВ «ОМЕГА ЛЮКС».

Відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питання повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету ПДВ при здійсненні господарських операцій з ПП «ХІМІНВЕСТ» за липень 2014, ПП «НП «ХІМІЧ» за серпень жовтень 2014, ТОВ «УСПІХ-ЮА» за липень жовтень 2014, ТОВ «ЕКОЛАЙН-СТ» за листопад 2014, ТОВ «ОМЕГА ЛЮКС» за листопад 2014року.

За результатами перевірки відповідачем встановлено порушення з боку позивача вимог п. 198.1, 198.3 ст.198 ПК України в результаті безпідставно завищено суму податкового кредиту з ПДВ за липень листопад 2014 на суму 468808 грн., що призвело до заниження суми ПДВ за липень листопад 2014 на суму 468808 грн.

На підставі встановлених порушень відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 22.04.2015 у сумі 586010 грн.

З вказаним ППР позивач не згоден, оскільки вважає, що податкові накладні оформлені відповідно до вимог законодавства. Також, зазначає, що факт отримання товарів від постачальника підтверджується первинними документами.

Таким чином, вважає що ним сформовано податковий кредит за липень листопад 2014 на підставі отриманих податкових накладних і первинних документів, підтверджуючих факт здійснення господарської діяльності, з дотриманням вимог статей 198, 201 Податкового кодексу України.

Крім того, зазначає, що законодавством України не передбачено відповідальність юридичної особи за зобов'язання іншої юридичної особи.

Також, посилається на те, що сертифікат не є первинним документом, крім того зазначає, що згідно договорів постачання товару здійснюється його контрагентами.

А тому, просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № НОМЕР_1 від 22.04.2015 у сумі 586010 грн.

Представник позивача в заяві просила суд задовольнити позов у повному обсязі, крім того просила розглянути справу у письмовому провадженні.

Представник відповідача в заяві заперечувала проти позову, крім того просила розглянути справу у письмовому провадженні.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає за можливим розглянути справу в письмовому провадженні.

За приписами ч. 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, суд встановив.

ФОП ОСОБА_1 зареєстрований у якості фізичної особи-підприємця про, що свідчить копія свідоцтва Серія В01 № 032110, ідентифікаційний код НОМЕР_2 (85043, Д/о, Добропільський район, м. Білицьке, вул. Соцпраці, 32/14).

ФОП ОСОБА_1 є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №100124267.

Позивачем самостійно подано декларації з ПДВ за липень листопад 2014року податкові декларації з ПДВ з реєстром виданих та отриманих податкових накладних.

Відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питання повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету ПДВ при здійсненні господарських операцій з ПП «ХІМІНВЕСТ» за липень 2014, ПП «НП «ХІМІЧ» за серпень жовтень 2014, ТОВ «УСПІХ-ЮА» за липень жовтень 2014, ТОВ «ЕКОЛАЙН-СТ» за листопад 2014, ТОВ «ОМЕГА ЛЮКС» за листопад 2014року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 01.04.2015 №132/17-2/НОМЕР_2, згідно якого :

перевіркою не встановлено факту реального здійснення господарських операцій ОСОБА_1 з придбання продукції в липні листопаді 2014 у ПП «ХІМІНВЕСТ», ПП «НП «ХІМІЧ», ТОВ «УСПІХ-ЮА», ТОВ «ЕКОЛАЙН-СТ», ТОВ «ОМЕГА ЛЮКС» та подальшого його використання у господарській діяльності підприємства;

встановлено порушення з боку позивача вимог п. 198.1, 198.3 ст.198 ПК України в результаті безпідставно завищено суму податкового кредиту з ПДВ за липень листопад 2014 на суму 468808 грн., що призвело до заниження суми ПДВ за липень листопад 2014 на суму 468808 грн.

На підставі встановлених порушень відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 22.04.2015 у сумі 586010 грн.

Із акта перевірки від 01.04.2015 №132/17-2/НОМЕР_2 вбачається, що відповідач дійшов до висновку, що не встановлено факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами та подальшого його використання у господарській діяльності підприємства.

Крім того, відповідач вказує на відсутність ТТН і сертифікату на придбаний товар.

Господарські операції позивача, що стали причиною виникнення спору між сторонами відбувалися після набрання чинності Податковим кодексом України, а тому оцінка спірних правовідносин між сторонами здійснюється судом із врахуванням положень Податкового кодексу України, що набрав чинності 01 січня 2011 року.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Поняття платників податку на додану вартість, умови реєстрації платника податку на додану вартість визначені статтею 180 Податкового кодексу України.

Порядок визначення бази оподаткування встановлений статтею 188 Податкового кодексу України.

Пунктом 188.1. статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1. статті 200 Податкового кодексу України).

Отже, визначення податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у звітному періоді залежить від розміру задекларованих податкових зобовязань та податкового кредиту

Згідно з пункту 14.1.27 статті 14 ПК України витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.2 статтею 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Згідно пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

- дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, підставами для виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту є оплата товарів/послуг та отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 зазначеної статті передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Вимоги до податкової накладної встановлені п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, згідно якої платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі Закон № 996).

Визначення основних термінів, що вживаються в цьому законі міститься у статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні. Згідно цієї статті, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність являє собою бухгалтерську звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Судом встановлено, що податкові накладні оформлені належним чином, та їх недоліків при перевірці не виявлено.

На підтвердження реального відбуття господарської операції з придбання нафтопродуктів на підставі умов договору № 08/28-2 від 28.08.2014 позивачем надані наступні первинні документи.

Судом встановлено, що 28.08.2014 між ПП «НП «ХІМІЧ» (Постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір поставки № 08/28-2.

Відповідно до 1.1. Договору постачальник зобовязується поставити в строк покупцю у власність нафтопродукти, а покупець зобовязується прийняти нафтопродукти та оплати в строки за договором.

Відповідно до 7.1. Договору поставка нафтопродуктів здійснюється транспортом постачальника до місця відвантаження покупця.

Таким чином, постачання продукції за вищевказаним договором підтверджується наступним документами рахунками фактури, податковими накладними (арк. спр. 43-56), платіжними дорученнями, крім того, факт використання у своїй діяльності підтверджується актами списання нафтопродуктів.

На підтвердження реального відбуття господарської операції з придбання запасних частин для автомобілів на підставі умов договору № 29/07-14 від 29.07.2014 позивачем надані наступні первинні документи.

Судом встановлено, що 29.07.2014 між ТОВ «УСПІХ ЮА» (Постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір поставки № 29/07-14.

Відповідно до 1.1. Договору постачальник зобовязується поставити покупцю запасні частини для автомобілів, а покупець зобовязується прийняти та оплатити товар.

Відповідно до 3.1. Договору товар за даним договором передається на умовами доставки товару постачальником.

Таким чином, постачання продукції за вищевказаним договором підтверджується наступним документами рахунками фактури, податковими накладними (арк. спр. 59-76), платіжними дорученнями, крім того, факт використання у своїй діяльності підтверджується актами списання запасних частин для автомобілів.

На підтвердження реального відбуття господарської операції з придбання запасних частин для автомобілів на підставі умов договору № 10/11 від 10.11.2014 позивачем надані наступні первинні документи.

Судом встановлено, що 10.11.2014 між ТОВ «ЕКОЛАЙН-СТ» (Постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір поставки №10/11.

Відповідно до 1.1. Договору постачальник зобовязується поставити товар у власність покупця, для використання його у підприємницької діяльності, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити на умовах Договору.

Відповідно до 3.4. Договору пунктом постачання товару за договором є склад покупця.

Таким чином, постачання продукції за вищевказаним договором підтверджується наступним документами рахунком фактури, видатковими накладними, податковими накладними (арк. спр. 79 - 86), платіжними дорученнями, крім того, факт використання у своїй діяльності підтверджується актами списання запасних частин для автомобілів.

На підтвердження реального відбуття господарської операції з придбання нафтопродуктів на підставі умов договору № 27/05-14 від 27.05.2014 позивачем надані наступні первинні документи.

Судом встановлено, що 27.05.2014 між ПП «ХІМІНВЕСТ (Постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір поставки №27/05-14.

Відповідно до 1.1. Договору постачальник зобовязується поставити в строк покупцю у власність нафтопродукти, а покупець зобовязується прийняти нафтопродукти та оплати в строки за договором.

Відповідно до 7.1. Договору поставка нафтопродуктів здійснюється транспортом постачальника до місця відвантаження покупця.

Таким чином, постачання продукції за вищевказаним договором підтверджується наступним документами рахунком фактури, видатковими накладними, податковими накладними (арк. спр. 89 - 94), платіжними дорученнями, крім того, факт використання у своїй діяльності підтверджується актами списання нафтопродуктів.

На підтвердження реального відбуття господарської операції з придбання паливно-мастильних матеріалів на підставі умов договору № 31/03-14 від 31.03.2014 позивачем надані наступні первинні документи.

Судом встановлено, що 31.03.2014 між ТОВ «ОМЕГА ЛЮКС» (Постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір поставки №31/03-14.

Відповідно до 1.1. Договору постачальник зобовязується поставити, а покупець сплатити і прийняти паливно-мастильні матеріали.

Відповідно до 4.1. Договору постачальник відвантаження продукції здійснюється протягом 10 днів з часу надходження заявки від покупця.

Таким чином, постачання продукції за вищевказаним договором підтверджується наступним документами видатковими накладними, податковими накладними (арк. спр. 97 - 100), платіжними дорученнями, крім того, факт використання у своїй діяльності підтверджується актами списання паливно-мастильних матеріалів.

Суд зазначає, що податковий орган не ставив під сумнів достовірність первинних документів чи їх відповідність вимогам чинного законодавства, зокрема, відсутність у них обов'язкових реквізитів, передбачених частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», також, відповідність виписаних контрагентами позивача податкових накладних вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем в акті перевірки не зазначається.

Також, позивачем на підтвердження використання придбаних нафтопродуктів та запчастин на автомобілі у своїй господарській діяльності надано договір підряду до суду між ТОВ «Керампромсервіс» та ФОП ОСОБА_1

Крім того, суду надано копію Договору купівлі продажу цілісного комплексу обєктів нерухомості від 04 липня 2013 року, згідно якого ФОП ОСОБА_1 купив цілісний комплекс обєктів нерухомості у ТОВ «Добропільське АТП» за адресою Донецька область, Добропільський район, сщ. Красноярське, вул.Придорожня, 1.

Суд, зазначає, що у власності позивача знаходяться сім вантажних авто про, що свідчать технічні паспорти на вантажні автомобілі.

Відповідач безпідставно встановив в акті перевірки обов'язок позивача з постачання товарів, оскільки відповідно до Договорів постачання поставка продукції здійснюється транспортом постачальника до складу покупця.

Щодо відсутності сертифікатів у позивача суд зазначає наступне.

Згідно статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а тому суд не вважає що, сертифікат якості відноситься до первинних документів, крім того, він не фіксує здійснення господарської операції, не використовується у бухгалтерському та податковому обліку, отже відсутність сертифіката не впливає на результати бухгалтерського та податкового обліку. Крім того, сертифікат не відноситься до документів передбачених статтею 44 ПК України.

Посилання відповідача на те, що не встановлено факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами та подальшого його використання у господарській діяльності підприємства не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (стаття 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

За змістом ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, відповідно викладеного, для визнання правочину нікчемним з підстав порушення публічного порядку, суду слід встановити обставини, які б свідчили про наявність умислу у сторін при укладанні такої угоди на досягнення мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та водночас суперечить моральним засадам суспільства.

Дійсно факт ухилення субєктом господарювання від сплати власних податкових зобовязань може бути підставою для визнання правочину таким, що порушує публічний порядок, однак, суд звертає увагу, що для встановлення даного факту він має бути підтверджений належними та допустимими доказами, зокрема, податковими вимогами, надісланими сторонам угоди, у звязку з несплатою ними сум податкових зобовязань, а також вирок суду з кримінальної справи про засудження осіб за ухилення від сплати податків.

Несплата податків є порушенням чинного податкового законодавства, однак, несплата податків однією із сторін за договором, чи сплата не в повному обсязі не є беззаперечним підтвердженням наявності у позивача при укладанні та виконанні спірної угоди мети на ухилення від сплати податків.

Натомість відповідачем не надано суду жодних доказів, що б підтверджували факт ухилення позивачем від сплати податкових зобовязань.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (стаття 228 Цивільного кодексу України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Під час розгляду даної адміністративної справи відповідачем будь-яких доказів на предмет того, що позивач чи його контрагент - ПП «НП «ХІМІЧ», ТОВ «УСПІХ-ЮА», ТОВ «ЕКОЛАЙН-СТ», ПП «ХІМІНВЕСТ», ТОВ «ОМЕГА ЛЮКС» був залучений до протиправної діяльності, повязаної з незаконним формуванням податкового кредиту та валових витрат, чи доказів того, що йому було відомо або ж повинно було бути відомо про протиправну діяльність його постачальника не надано, а судом таких доказів не встановлено.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Враховуючи положення Закону України «Про бухгалтерський обліку та фінансову звітність в Україні», а також приведені норми податкового законодавства, суд зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відтак, позивач наданими доказами підтвердив реальність господарських операцій згідно вищевикладених договорів та первинних документів.

Отже, в даному випадку, обставини справи та зібрані у ній докази у їх сукупності свідчать про те, що господарські операції позивача з його контрагентами мали товарний (реальний) характер, вчинені в межах та з метою господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Крім того, судом було встановлено, що податковим органом не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що порушення податкового законодавства контрагентами платника податків не може бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Судом було встановлено, що позивач наданими доказами підтвердив реальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинам із своїм контрагентам.

Так, як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" - якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість.

Таким чином, суд не приймає доводи податкового органу щодо не надходження відповідей на направлені ними запити що контрагентів позивача на проведення зустрічних звірок, оскільки можливе невиконання контрагентами позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для них і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення рішення №0005791700 від 22.04.2015 у сумі 586010 грн.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Спірне рішення прийнято без урахування усіх вищенаведених обставин, які мали значення для його прийняття, а тому підлягає скасуванню.

На підставі наведеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, та такими, що мають достатні підстави для задоволення.

Згідно квитанції від 09.06.2015 позивачем сплачено 487,20 грн. судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 11, 17, 69-72, 86, 87, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції Головного Управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення рішення №0005791700 від 22.04.2015 у сумі 586010 грн. - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення № НОМЕР_1 від 22.04.2015року Добропільської обєднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Донецькій області у сумі 586010 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 487,20 грн. судових витрат.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Аканов О.О.

Суддя Аканов О.О.