Постанова № 48880305, 20.08.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2015 р. Справа № 922/1714/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю №199 від 20.03.2015.

відповідача - не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_2 банк" (вх. №3253 Х/3-10) на рішення господарського суду Харківської області від 21 травня 2015 року по справі №922/1714/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_2 банк", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аполлос", м. Харків

про визнання правочинну нікчемним,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.05.2015 по справі №922/1714/15 (суддя Прохорова С.А.) в задоволені позовних вимог відмовлено.

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський ОСОБА_2 банк" з рішенням місцевого господарського суду не погодилося та подало до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 21.05.2015 по справі №922/1714/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для його скасування.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.06.2015 по справі №922/1714/15 прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_2 банк" до провадження, розгляд справи призначено на 21.07.2015.

В судовому засіданні 21.07.2015, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалась перерва до 11.08.2015.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аполлос" через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів викладених в апеляційні скарзі заперечує, вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та всебічним дослідженням обставин справи.

11.08.2015 ухвалою Харківського апеляційного господарського суду по справі №922/1714/15 розгляд справи відкладено та продовжено строк розгляду апеляційної скарги.

На адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Розглянувши вищезазначене клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Аполлос", враховуючи, що діюче законодавство не обмежує сторін певним колом осіб, які можуть представляти їх інтереси в суді, у звязку з чим учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідність участь у судовому засіданні іншого представника, колегія суддів вирішила у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи відмовити.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із пунктом 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За висновками суду апеляційної інстанції, незважаючи на те, що відповідач свого представника у судове засідання не направив, у відповідності до вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, 28.10.2014 між Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський ОСОБА_2 банк" (кредитор, банк позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аполлос" (новий кредитор відповідач у справі) був укладений договір про відступлення права вимоги.

Згідно умов вищевказаного договору кредитор передає, а новий кредитор приймає всі права вимоги щодо виконання грошового зобовязання за кредитним договором №293 від 02.10.2006, кредитним договором №145 від 18.04.2007 та кредитним договором №182/07 від 25.12.2007, що були укладені між Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський ОСОБА_2 банк" та Відкритим акціонерним товариством «Харківське автотранспортне підприємство». Разом з правом вимоги, передається за цим договором, до нового кредитора у повному обсязі переходять всі права, що забезпечуються виконання зобовязання за кредитними договорами, зокрема: право вимоги за іпотечним договором №1220 від 04.10.2006, право вимоги за договором застави №494 від 16.03.2007 (зі змінами та доповненнями), право вимоги за іпотечним договором №802/777 від 19.04.2007, право вимоги за договором застави № 575 від 15.11.2007, право вимоги за іпотечним договором №2269 від 26.12.2007, право вимоги за договором застави б/н від 01.02.2008 та право вимоги за договором застави №205 від 11.07.2008.

Пунктом 2.1 договору, що відступлення права вимоги за кредитним договором здійснюється на платній основі. Вартість права вимоги на день укладення цього договору складає 4076000,00 грн.

Сторони домовились, що сплата відступлення права вимоги здійснюється новим кредитором протягом 3 банківських днів з дати підписання даного договору. Протягом трьох банківських днів з дати надходження коштів у загальній сумі на рахунок кредитора, останній передає новому кредитору по акту приймання-передачі документи, що підтверджують дійсність вимоги по виконанню зобовязань (пункт 2.1, 2.2 договору).

З моменту відступлення права вимоги, кредитор змінюється новим кредитором у грошовому зобовязанні, що виникло на підставі кредитного договору.

На виконання умов укладеного між сторонами договору відступлення права вимоги, банк 28.10.2014 передав новому кредитору документи на підтвердження дійсності та наявності права вимоги, що підтверджується актом приймання передачі (додаток №1 до договору).

Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що договір відступлення права вимоги від 28.10.2014 є таким, що укладений з порушенням норм чинного законодавства України і повинен бути визнаний судом недійсним.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно зі статтею 626 Цивільного Кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та стаття 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарського договору).

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України .

Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пункт 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Згідно позовних вимог у якості підстави визнання договору відступлення права вимоги від 28.10.2014 позивач посилається на статтю 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та зазначає, що оспорюваний правочин спрямований на погіршення фінансового стану неплатоспроможного банку.

Як вбачається із матеріалів справи, 20.11.2014 на підставі постанови Правління НБУ № 733 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_2" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.11.2014 № 123 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ВіЕйБі Банк", згідно з яким запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "ВіЕйБі Банк".

Відповідно до частини 1, частини 2 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності уповноваженій особі Фонду і діють у визначених нею межах та порядку.

Частиною 1 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що уповноважена особа Фонду має право, зокрема: вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи.

Відповідно до частини 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що обов'язок щодо забезпечення перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" покладено на уповноважену особу Фонду.

Під час вивчення документації неплатоспроможного банку, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб встановлено факт укладання з Товариством договору відступлення права вимоги від 28.10.2014, за змістом якого вбачається, що на користь відповідача банком було передано право вимоги за трьома кредитними договорами, а саме: кредитний договір №293 від 02.10.2006, кредитний договір №145 від 18.04.2007 та кредитний договір №182/07 від 25.12.2007. Разом з правом вимоги, відповідач набув у повному обсязі права по забезпеченню виконання зобовязань по кредитним договором (права вимоги по іпотечним договорам та договорам застави).

У відповідності до абзацу 4 пункту 1.1 договору, банк отримав майнову винагороду у розмірі 4076000,00 грн. та

Проте, загальна вартість іпотеки та застави, що виступає забезпеченням по кредитним договорам, становить 25488722,15 грн. Окреслений факт підтверджений наявними в справі документами, а саме: копією іпотечного договору №1220 від 04.10.2006, копією договору застави №494 від 16.03.2007 (зі змінами та доповненнями), копією іпотечного договору №802/777 від 19.04.2007, копією договору застави № 575 від 15.11.2007, копією іпотечного договору №2269 від 26.12.2007, копією договору застави б/н від 01.02.2008 та копією договору застави №205 від 11.07.2008.

Підпунктом 3 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, зокрема, банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Тобто, нікчемність правочинів, перевірку яких здійснює уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ставиться в залежність від звичайної вартості послуг, та порівнюється із відповідною вартістю, яка визначена сторонами в договорі, яка в свою чергу, має бути або вищою, або нижчою на 20%.

Згідно з частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За змістом пункту 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 за №11 відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом пункту 2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів статті 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частини 1 статті 220, частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України, частина 2 статті207 Господарського кодексу України), і оспорюванні, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

За приписами пункту 8 частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Частиною 1 статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що НБУ зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами НБУ; 3) невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами; 4) одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Так, внаслідок укладання спірного договору, банк втратив частину своїх активів, що стало реальною загрозою невиконання останнім своїх зобов'язань перед владниками та іншими кредиторами та в подальшому призвело до неплатоспроможності позивача.

Суд звертає увагу на те, що конструкція норми пункту 3 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обумовлює визнання правочину нікчемність у разу відмови банку від власних майнових вимог.

З правових приписів статті 38 Закону України та статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичній особі» вбачається, що фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку.

Відповідно до частини 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними.

Аналогічні положення передбачені пунктом 1.18 глави 1 розділу 3 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2, що діє із змінами та доповненнями, якими встановлено обов'язок Уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію протягом 30 календарних днів з дня початку здійснення тимчасової адміністрації забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану неплатоспроможного банку та які відповідають одному з таких критеріїв, як то: договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов; договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів.

В розрізі встановленого, колегія суддів приходить до висновку, що спірний договір є нікчемним з підстав, передбачених пунктом 1, пунктом 3 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки передбачає фактичну відмову позивача від власних майнових вимог та спрямований на погіршення фінансового стану позивача шляхом незаконного відчуження частини активів неплатоспроможного банку.

Відповідно до пункту 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 р. №11 за змістом частини другої статті 215 Цивільного Кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку.

У зв'язку з наведеними обставинами, є доведеними належними та допустимими, в розумінні приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами факт укладення між сторонами договору, за яким Банком на користь Товариства було відчужено право вимоги за ціною, нижчою від звичайних на 20 відсотків і більше.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на зазначене вище, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення в порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України прийняте без всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 21.05.2015 по справі №922/1714/15 прийняте при не належному зясуванні обставин, що мають значення для справи, у звязку з чим наявні підстави для його скасування, та відповідно - задоволення апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_2 банк".

Керуючись статтями 22, 85, 99, 101, пунктом 2 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_2 банк" задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 21.05.2015 по справі №922/1714/15 скасувати, та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Визнати нікчемним договір відступлення права вимоги від 28.10.2014, який укладений між Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський ОСОБА_2 банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аполлос".

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 21 серпня 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.