Ухвала суду № 48879962, 26.12.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

У Х В А Л А

про відмову в прийнятті апеляційної скарги

"26" грудня 2012 р. Справа №5004/2430/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Сініцина Л.М. , судді Олексюк Г.Є.

розглянувши апеляційну скаргу третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньфарм"

на рішення господарського суду Волинської області від 31.01.12 р.

у справі № 5004/2430/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сальве"

до Камінь-Каширської центральної районної лікарні

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньфарм"

про скасування рішення конкурсної комісії та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 31.01.2011р. у справі №5004/2430/11 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сальве" до Камінь-Каширської центральної районної лікарні про скасування рішення конкурсної комісії та зобов'язання вчинити дії.

Скасовано рішення конкурсної комісії Камінь-Каширської ЦРЛ, викладене у Протоколі засідання від 07.11.2011 року, щодо визнання конкурсу таким що не відбувся.

Зобов'язано конкурсну комісію вирішити питання про допуск до участі у конкурсі претендентів, відповідно до повноти й відповідності законодавству поданих ними на засідання конкурсної комісії від 07.11.11 року, документів.

Зобов'язано конкурсну комісію визначити переможця конкурсу на право оренди нежитлового приміщення, розташованого в фойє на першому поверсі поліклініки Камінь- Каширської ЦРЛ площею 19,0 м. кв., для облаштування аптечного пункту.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньфарм" звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю.

Мотивуючи апеляційну скаргу, ТОВ "Волиньфарм" зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник в обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що відповідно до п.2.3 "Порядку проведення конкурсу на укладення договору оренди майна спільної власності територіальних громад міста і сіл району для участі в конкурсі учасник конкурсу подає на розгляд конкурсної комісії такі матеріали: А) заяву про оренду (заяву про участь); Б) відомості про учасника конкурсу; В) у разі оренди цілісних майнових комплексів юридичною особою додатково подаються документи, які підтверджують фінансовий стан; Г) документ про внесення суми застави.

Натомість в оспорюваному рішенні (стор.6-7) суд першої інстанції виходив із того та встановив, що нібито відповідно до п.2.3. Порядку, для участі в конкурсі учасник конкурсу подає на розгляд конкурсної комісії такі матеріали: А) заяву про оренду (заяву про участь); Б) відомості про учасника конкурсу; В) копії установчих документів засвідчених в нотаріальному порядку; Г) учасники конкурсу подають (зобов'язання) пропозиції, щодо сплати орендної плати та додаткові зобов'язання щодо експлуатації об'єкта.

Вказане твердження суду першої інстанції прямо суперечить змісту дійсних приписів п.2.3. Порядку, а отже є безпідставним.

Крім цього, апелянт звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.4. Порядку "суб'єкти підприємницької діяльності допускаються до участі у конкурсі в разі подання документів, передбачених пунктом 2.3 цього Порядку, та внесення суми застави в розмірі 30% початкового розміру орендної плати за об'єкт оренди - для юридичних осіб, 10% - для фізичних осіб шляхом перерахування відповідних коштів на рахунок орендодавця".

Однак, внаслідок неправильного застосування вказаних норм Порядку суд першої інстанції при винесенні рішення та його мотивуванні не врахував передбачену законодавством необхідність подання учасниками документу про внесення суми застави, як обов'язкової умови їх допуску до участі у конкурсі та прийшов до помилкового висновку про те, що пропозиція ТзОВ "Сальве" була подана належним чином, а пропозиція ТзОВ "Волиньфарм" з порушенням вимог Порядку.

Натомість, як вбачається із Протоколу №1 засідання конкурсної комісії від 07.11.2011 року (стор.5- останній абзац, стор.6- останній абзац) конкурсна комісія встановила, що обидва учасники допустили порушення вимог п.2.4, п.2.3 Порядку, оскільки не внесли суми застави в розмірі 30% початкового розміру орендної плати за об'єкт оренди, не надали підтверджуючих оплату застави документів, та вирішено не допустити ( Доказ- зміст стор.6-7 Протоколу) ТзОВ "Волиньфарм" та ТзОВ "Сальве" до участі у конкурсі, що повністю відповідає вимогам зазначеного Порядку. Однак судом першої інстанції і ця обставина, яка має істотне значення для справи, була залишена поза увагою, не досліджувалася та не оцінювалася при прийнятті та мотивуванні рішення.

Крім того, скаржник звертає увагу на те, що як вбачається із оспорюваного рішення суду першої інстанції, підстав та обґрунтувань позовних вимог позивача, позиції позивача під час судового розгляду, останній просив позов задоволити з тих мотивів, що рішення конкурсної комісії про визнання конкурсу таким, що не відбувся не ґрунтується на підставах передбачених п.3.17 Порядку, які вважав вичерпними.

А отже, позивачем в жодному разі не оспорювалася та обставина, що ТОВ "Сальве" за рішенням комісії також не було допущено до участі у конкурсі.

Таким чином, як вважає скаржник, в даному випадку внаслідок недопущення ТзОВ "Сальве" та ТзОВ "Волиньфарм" до участі у конкурсі склалася ситуація, коли за відсутності інших претендентів (заявки на участь у конкурсі подали лише ТзОВ "Сальве" та ТзОВ "Волиньфарм") об'єктивно участь у конкурсі приймати було нікому, тобто менше ніж дві особи.

Відповідно до п.п а) п.3.17 Порядку конкурс визнається таким, що не відбувся зокрема у випадку участі у конкурсі менш, ніж двох осіб.

Однак, суд 1-ї інстанції не врахував зазначених обставин та всупереч положенням п.п.а) п.3.17 Порядку дійшов до помилкового висновку про те, що умови за яких конкурс визнається таким, що не відбувся були відсутні, а відповідач відповідно без достатніх правових підстав виніс рішення про визнання конкурсу таким, що не відбувся.

Вивчивши зміст апеляційної скарги та розглянувши додані до неї документи, колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відсутність підстав для прийняття апеляційної скарги до розгляду, з огляду на таке.

Пунктом 5.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" із змінами і доповненнями внесеними Постановою Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 17.10.2012 року "Про внесення змін до деяких Постанов Пленуму Вищого господарського суду України" передбачено, що частиною третьою статті 22 ГПК на сторони покладено обов’язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, до яких законом віднесено, зокрема, право апеляційного і касаційного оскарження. При цьому за вимогами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, кожний має право на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Таким чином, зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції і Кодексу.

Якщо таке зловживання виявляється у повторному (два і більше разів) поданні апеляційних або касаційних скарг на судові рішення, які вже переглянуто відповідно в апеляційному або в касаційному порядку, то суд першої інстанції своєю ухвалою повертає повторно (і більше разів) подану одним і тим же учасником судового процесу апеляційну скаргу на одне й те саме судове рішення місцевого господарського суду, яке вже перевірено в апеляційному порядку, а так само на процесуальний документ, який не ухвалювався та відсутній у справі.

Ухвали про повернення апеляційних і касаційних скарг у наведених випадках можуть виноситися судом апеляційної інстанції й за відсутності у ньому матеріалів справи, - на підставі даних діловодства суду та Єдиного державного реєстру судових рішень.

Так, як вбачається з даних Діловодства спеціалізованого суду, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.04.2012 року рішення господарського суду Волинської області від 31.01.12 року по справі №5004/2430/11 скасовано. Прийнято нове рішення: "В позові відмовити".

Апеляційна скарга третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньфарм" задоволена.

Вказана вище постанова апеляційної інстанції згідно даних Діловодства спеціалізованого суду та Єдиного державного реєстру судових рішень в касаційному порядку не оскаржувалась.

Відповідно до п.8 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.91 ГПК України, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

В силу ст.101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що якщо апеляційну скаргу подано на рішення чи ухвалу місцевого господарського суду, яку вже було переглянуто в апеляційному (касаційному) порядку, то відповідна обставина виключає перегляд судових актів суду першої інстанції апеляційним господарським судом.

Враховуючи те, що відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України Рівненським апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду переглянуто в повному обсязі, повторне звернення будь-якої особи вказаної в ч.1 ст.91 ГПК України, з апеляційною скаргою не допускається.

Враховуючи наведене, судова колегія приходить до висновку, що у прийнятті апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньфарм" на рішення господарського суду Волинської області від 31.01.2012 року слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 86,91, 98 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у прийнятті апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньфарм" на рішення господарського суду Волинської області від 31.01.2012 року

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Сініцина Л.М.

Суддя Олексюк Г.Є.