Рішення № 48876592, 17.08.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" серпня 2015 р.Справа № 916/3002/15

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від позивача ОСОБА_1,

від відповідача не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Комунального підприємства „Міськзелентрест до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 20447,94 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство „Міськзелентрест звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором ярмарково-виставкової діяльності № ГЗТ-90/13 від 01.04.2013 р. в сумі 20447,94 грн., з яких 10500 грн. заборгованість по договору за 2013-2014 рр., 771,12 грн. заборгованість за електроенергію, 606,33 грн. 3% річних, 600,78 грн. пеня, 7969,71 грн. індекс інфляції, посилаючись на наступне.

01.04.2013 р. між КП „Міськзелентрест і ФОП ОСОБА_2 укладено договір з організації та проведення ярмарково-виставкової діяльності №ГЗТ-90/13, згідно п. 1 якого організатор надає розпоряднику право на організацію та проведення постійно діючої ярмарки-виставки відповідно до розпорядження Одеського міського голови від 27.09.2007 р. №1033-01р. „Про створення постійно діючих ярмарок з відповідними змінами внесеними згідно розпорядження від 15.12.2009 р. №2309-01р та розпорядження від 01.10.2010 р. №2026-01р, а розпорядник приймає на себе обв'язки сплатити встановленому цим договором плату та здійснити заходи з організації та проведення постійно діючої ярмарки-виставки у місті Одесі за адресою.

Відповідно до п. 3.1. договору розпорядник щомісячно до 20 числа розрахункового місяця, починаючи з дати прийняття зазначеного торгівельного майданчика за актом приймання -передачі, сплачувати організатору суму у розмірі 1500,00 грн. Оплата за комунальні послуги (водовідведення, водопостачання, оплата за електроенергію та інші послуги) оплачується додатково за окремим рахунком.

Як вказує позивач, станом на 15.06.2015 р. загальна сума основної заборгованості відповідача за договором складає 11271,12 грн., яка складається з 10500,00 грн. заборгованості по договору за 2013-2014 рр. та 771,12 грн. заборгованості за електроенергію.

Також позивач вказує, що за невиконання договірних зобовязань відповідачу нараховані 3% річних за весь час прострочення платежу в сумі 606,33 грн., пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ в розмірі 600,78 грн. та індекс інфляції в розмірі 969,71 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.07.2015 р. позовну заяву КП „Міськзелентрест прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/3002/15, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не зявився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, вказаною в позовній заяві, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців. Проте, надіслані судом копії ухвал суду про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи були повернуті до суду без вручення разом з повідомленнями про вручення відправлення, що містяться в матеріалах справи, з відміткою про відсутність адресату за вказаною адресою.

Як передбачено приписами ст. 64 ГПК України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Так, у пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Крім того, у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 зазначено, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками адресат вибув, адресат відсутній і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, як зазначено в абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (зі змінами), в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважається належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Розпорядженням Одеського міського голови № 1033-01р від 27.09.2007 р. „Про створення постійно діючих ярмарок зі змінами, внесеними розпорядженнями від 15.12.2009 р. №2309-01р. та розпорядження від 01.10.2010 р. № 2026-01р., КП „Міськзелентрест було доручено укладання цивільно-правових договорів на організацію виставкової діяльності та надання послуг з субєктами господарювання в порядку, встановленому чинним законодавством.

01.04.2013 р. між Комунальним підприємством „Міськзелентрест (організатор) і ФОП ОСОБА_2 (розпорядник) був укладений договір з організації та проведення ярмарково-виставкової діяльності №ГЗТ-90/13, згідно п. 1 якого позивач як організатор надає відповідачу як розпоряднику право на організацію та проведення постійно діючої ярмарки-виставки відповідно до розпорядження Одеського міського голови від 27.09.2007 р. №1033-01р „Про створення постійно діючих ярмарок з відповідними змінами, внесеними згідно розпорядження від 15.12.2009 р. №2309-01р. та розпорядження від 01.10.2010 р. № 2026-01р., а відповідач (розпорядник) приймає на себе обов'язки сплатити встановлену цим договором плату та здійснити заходи з організації та проведення постійно діючої ярмарки-виставки у місті Одесі за адресою: м. Одеса, вул. 25-ї Чапаївської дивізії, 5а.

За умовами п. 2.3. договору організатор зобовязаний надати розпоряднику за актом приймання передачі (додаток № 1 до договору) необхідний для проведення ярмарки-виставки торгівельний майданчик, розташований за адресою: м. Одеса, вул. 25-ї Чапаївської дивізії, 5а.

Відповідно до п. 3.1. договору розпорядник щомісячно до 20 числа розрахункового місяця, зобовязаний сплачувати організатору суму у розмірі 1500,00 грн., в т.ч. ПДВ. Оплата за комунальні послуги (водовідведення, водопостачання, оплата за електроенергію та інші послуги) оплачується додатково за окремим рахунком, також додатково компенсується податок на землю (п. 3.2. договору).

За умовами п. 6.1. договору останній вважається дійсним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його печатками сторін. Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений в п. 6.1 цього договору, та закінчується 01.04.2014 року. У разі відсутності заяв сторін про відмову від продовження дії договору на протязі 20-ти днів після закінчення його строку дії договір вважається продовженим на той самий строк та на тих самих умовах, передбачених дійсним договором (п. 6.2. договору). Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 6.3 договору).

В п. 7.1 договору визначено, що підписання цього договору організатор надає розпоряднику свою згоду на встановлення спору та павільйонів на території ярмарки-виставки та здійснення благоустрою ярмарки-виставки.

Також 01.04.2013 р. між Комунальним підприємством „Міськзелентрест (організатор) і ФОП ОСОБА_2 (розпорядник) був складений акт приймання-передачі, відповідно до якого позивач як організатор передав, а розпорядник прийняв у користування необхідну для проведення ярмарки-виставки площадку торгівельний майданчик, розташований за адресою: м. Одеса, вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, 5а.

Як стверджує позивач, станом на 15.06.2015 р. відповідачем не здійснено оплату заборгованості по договору за 2013-2014 рр. в сумі 10500,00 грн. та заборгованості за електроенергію в сумі 771,12 грн.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем виникли господарські зобовязання, підставою яких є письмовий договір з організації та проведення ярмарково-виставкової діяльності №ГЗТ-90/13 від 01.04.2013 р. При цьому позивачем як організатором на виконання договору надано відповідачу, а останнім прийнято торгівельний майданчик, розташований за адресою: м. Одеса, вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, 5а, для проведення ярмарки-виставки.

В свою чергу відповідач з моменту прийняття торгівельного майданчику згідно п. 1, п.п. 2.1.2 і п. 3.1. договору мав сплачувати на користь позивача щомісячно по 1500,00 грн., до 20 числа розрахункового місяця.

Однак, як вказує позивач, в порушення умов договору відповідачем не здійснювалась передбачена договором оплата за період з квітня 2013 р. по жовтень 2013 року, у звязку з чим сума боргу відповідача за вказаний період складає 10500,00 грн. (1500,00 грн. х 7). Крім того, за ствердженнями позивача, відповідач мав здійснити оплату спожитої електроенергії у період з серпня 2013 року по квітень 2014 року на загальну суму 771,12 грн., у т.ч. за серпень 2013 року 13,95 грн., за вересень 2013 року 13,72 грн., за жовтень 2013 року 25,71 грн., за листопад 2013 року 119,09 грн., за грудень 2013 року 221,34 грн., за січень 2014 року 296,08 грн., за лютий 2014 року 25,52 грн., за березень 2014 року 38,32 грн., за квітень 2014 року 17,39 грн., про що свідчать надані позивачем до суду відомості нарахування за спожиту електроенергію та акти про обсяги спожитої електроенергії за період з серпня 2013 р. по квітень 2014 р.

При цьому слід зазначити, що докази сплати відповідачем на користь позивача встановленої договором плати та відшкодування вартості спожитої електроенергії в матеріалах справи відсутні, а відтак вказану суму боргу відповідач не спростував. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Так, несплатою позивачу вказаної суми заборгованості за спірним договором в розмірі 10500 грн. та оплати за електроенергію в сумі 771,12 грн. відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості в загальному розмірі 11271,12 грн.

До того ж ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому невиконання зобовязання або виконання зобовязання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

За приписами п. 4.1. договору у випадку порушення зобовязання, що виникає з цього договору, винна сторона несе відповідальність, визначену даним договором та/або чинним в Україні законодавством. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто з порушенням умов, визначених змістом цього договору (п. 4.1.1 договору).

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, згідно п. 4.2. договору у випадку порушення розпорядником строків оплати, передбачених п. 3.1. договору, розпорядник сплачує організатору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення від суми заборгованості.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Так, з огляду на те, що строк для здійснення відповідачем оплати по договору було встановлено до 20 числа розрахункового місяця, суд вважає цілком правомірним нарахування позивачем відповідачу на підставі п. 4.2 договору пені на суму боргу в розмірі 1500,00 грн. у кожному місяці з квітня 2013 р. по жовтень 2013 року.

Дослідивши та перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок суми пені в загальному розмірі 600,78 грн., суд вважає обґрунтованими та арифметично правильними здійснені позивачем розрахунки протягом встановленого ст. 232 ГК України шестимісячного строку з урахуванням діючої у визначений позивачем період прострочення подвійної облікової ставки НБУ, а саме:

-на суму боргу за квітень 2013 року в розмірі 1500,00 грн. сума нарахованої пені за період з 20.04.2013 р. по 20.10.2013 р. склала 105,12 грн.;

-на суму боргу за травень 2013 року в розмірі 1500,00 грн. сума нарахованої пені за період з 20.05.2013 р. по 20.11.2013 р. склала 103,19 грн.;

-на суму боргу за червень 2013 року в розмірі 1500,00 грн. сума нарахованої пені за період з 20.06.2013 р. по 20.12.2013 р. склала 100,52 грн.;

-на суму боргу за липень 2013 року в розмірі 1500,00 грн. сума нарахованої пені за період з 20.07.2013 р. по 20.01.2014 р. склала 99,82 грн.;

-на суму боргу за серпень 2013 року в розмірі 1500,00 грн. сума нарахованої пені за період з 20.08.2013 р. по 20.02.2014 р. склала 98,84 грн.;

-на суму боргу за вересень 2013 року в розмірі 1500,00 грн. сума нарахованої пені за період з 20.09.2013 р. по 20.03.2014 р. склала 97,23 грн.;

-на суму боргу за жовтень 2013 року в розмірі 1500,00 грн. сума нарахованої пені за період з 20.10.2013 р. по 20.04.2014 р. склала 99,25 грн.

Таким чином, загальна сума пені за договором, що підлягає стягненню з відповідача складає 600,78 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 606,33 грн. та інфляційних втрат в розмірі 7969,71 грн. суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті ЦК не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі №ГЗТ-90/13 не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачами зобовязання щодо здіснення сплати за договором, що передбачено п. 3.1 договору, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних на існуючу суму боргу в розмірі 1500,00 грн. у кожному місяці з квітня 2013 р. по жовтень 2013 року протягом всього періоду прострочення до 22.06.2015 р., а саме:

-на суму боргу за квітень 2013 року в розмірі 1500,00 грн. сума 3% річних за період з 20.04.2013 р. по 22.06.2015 р. (794 дн.) склала 97,89 грн.;

-на суму боргу за травень 2013 року в розмірі 1500,00 грн. сума 3% річних за період з 20.05.2013 р. по 22.06.2015 р. (764 дн.) склала 94,19 грн.;

-на суму боргу за червень 2013 року в розмірі 1500,00 грн. сума 3% річних за період з 20.06.2013 р. по 22.06.2015 р. (733 дн.) склала 90,37 грн.;

-на суму боргу за липень 2013 року в розмірі 1500,00 грн. сума 3% річних за період з 20.07.2013 р. по 22.06.2015 р. (703 дн.) склала 86,67 грн.;

-на суму боргу за серпень 2013 року в розмірі 1500,00 грн. сума 3% річних за період з 20.08.2013 р. по 22.06.2015 р. (672 дн.) склала 82,85 грн.;

-на суму боргу за вересень 2013 року в розмірі 1500,00 грн. сума 3% річних за період з 20.09.2013 р. по 22.06.2015 р. (641 дн.) склала 79,03 грн.;

-на суму боргу за жовтень 2013 року в розмірі 1500,00 грн. сума 3% річних за період з 20.10.2013 р. по 22.06.2015 р. (611 дн.) склала 75,33 грн.

Отже, з відповідача підлягає стягненню загальна сума річних в розмірі 606,33 грн.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобовязання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З огляду на вказане та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було досліджено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, доданий до позовної заяви, на загальну суму 7969,71 грн. та встановлено, що вказаний розрахунок здійснено з обранням вірного індексу інфляції у заявленому періоді прострочення з 20.04.2013 р. по 22.06.2015 р. на існуючу суму боргу у кожному місяці з квітня 2013 р. по жовтень 2013 року в розмірі 1500,00 грн., а саме:

-на суму боргу за квітень 2013 року в розмірі 1500,00 грн. сума інфляційних втрат за період з 20.04.2013 р. по 22.06.2015 р. склала 1135,40 грн.;

-на суму боргу за травень 2013 року в розмірі 1500,00 грн. сума інфляційних втрат за період з 20.05.2013 р. по 22.06.2015 р. склала 1132,77 грн.;

-на суму боргу за червень 2013 року в розмірі 1500,00 грн. сума інфляційних втрат за період з 20.06.2013 р. по 22.06.2015 р. склала 1132,77 грн.;

-на суму боргу за липень 2013 року в розмірі 1500,00 грн. сума інфляційних втрат за період з 20.07.2013 р. по 22.06.2015 р. склала 1135,40 грн.;

-на суму боргу за серпень 2013 року в розмірі 1500,00 грн. сума інфляційних втрат за період з 20.08.2013 р. по 22.06.2015 р. склала 1153,98 грн.;

-на суму боргу за вересень 2013 року в розмірі 1500,00 грн. сума інфляційних втрат за період з 20.09.2013 р. по 22.06.2015 р. склала 1153,98 грн.;

-на суму боргу за жовтень 2013 року в розмірі 1500,00 грн. сума інфляційних втрат за період з 20.10.2013 р. по 22.06.2015 р. склала 1143,41 грн.

Відтак, загальна сума інфляційних втрат, яка підлягає до стягненню з відповідача, складає 7969,71 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Комунального підприємства „Міськзелентрест обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.

У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1.Позов Комунального підприємства „Міськзелентрест до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 20447,94 грн. задовольнити.

2.СТЯГНУТИ з фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (65086, АДРЕСА_1; ідент.код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства „Міськзелентрест (65070, м. Одеса, вул. Варненська, 27-а; код ЄДРПОУ 31185820) суму основного боргу за договором №ГЗТ-90/13 від 01.04.2013 р. в розмірі 10500/десять тисяч пятсот/грн. 00 коп., заборгованість за спожиту електроенергію в сумі 771/сімсот сімдесят одна/грн. 12 коп., пеню в розмірі 600/шістсот/грн. 78 коп., 3% річних в сумі 606/шістсот шість/грн. 33 коп., інфляційні втрати в сумі 7969/сім тисяч девятсот шістдесят девять/грн. 71 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1827/одна тисяча вісімсот двадцять сім/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 20 серпня 2015 р.

Суддя В.С. Петров