Рішення № 48876209, 11.08.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2015Справа № 910/17612/15

Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні при секретарі Змієвській Т.П. справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА ТОРГ ЛТД» до фірми «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАСКА ЛІЗИНГ» про стягнення 28037,66 грн, за участю представників сторін:

від позивача - Пінчук-Ніколайчук Ю. В. (довіреність б/н від 17.03.2014);

від відповідача - Полєжаєва К. О. (довіреність б/н від 10.01.2015);

від третьої особи - Галков І.О. (довіреність б/н від 10.01.2014).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕГА ТОРГ ЛТД» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до фірми «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач) про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у розмірі 28037,66 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі № 910/16246/13 вирішено стягнути з фірми «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю: основну заборгованість у розмірі 50227,34 грн; неустойку у розмірі 1803,77 грн, 3 % річних у розмірі 1279,55 грн; інфляційні втрати у розмірі 68,27 грн; судовий збір у розмірі 1720,50 грн. Проте, судове рішення виконане лише 07.04.2015 у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат у розмірі 28037,66 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2015 порушено провадження у справі № 910/17612/15 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 11.08.2015.

Представник позивача в судове засідання 11.08.2015 з'явився, позовні вимоги підтримав та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач в судове засідання з'явився та надав відзив в якому зазначив, що інфляційні нарахування та нарахування 3 % річних на заборгованість, яка стягнута судовим рішення, можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другою статті 625 Цивільного кодексу України з дня наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням. Також відповідач вказує у відзиві, що строк перебування коштів на казначейських рахунках не може вважатися таким, як користування коштами боржником, оскільки відповідно до виписки по рахунках АТ «Ощадбанк» від 26.01.2015 кошти були передані фінансові установі у відповідності до чинного законодавства. Відповідач звертає суду увагу на те, що 26.01.2015 ним було виконане рішення суду від 10.02.2014 у справі № 910/16246/13, що підтверджується випискою з банківського рахунку. Таким чином, відповідач визнає позовні вимоги в розмірі 14691,72 грн інфляційний втрат та 2237,52 грн, нарахованих за період з 02.08.2013 по 25.01.2015.

Третя особа в судове засідання 11 серпня 2015 року з'явилася надала пояснення по справі.

В судовому засіданні 11 серпня 2015 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вивчивши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, заслухавши повноважних представників судового процесу судом встановлено таке.

11 липня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ЛАСКА ЛІЗИНГ» (лізингодавець) та фірма «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 1478/07/2008 (далі - договір).

Згідно з умовами договору лізингодавець зобов'язується придбати у власність транспортний засіб, а саме автопричіп МАЗ-938660-044 полупричіп згідно з встановленими лізингоодержувачем специфікацій продавця і передати його без надання послуг по управлінню і технічній експлуатації лізингоодержувачу в тимчасове володіння та користуванню за плату, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу на умовах договору.

Фірма «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю, в порушення умов договору та норм чинного законодавства, не виконав взяті на себе зобов'язання належним чином, а саме лізингоодержувачем не в повному обсязі виконано зобов'язання щодо сплати лізингових платежів з 40 по 59 періоди, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 50227,34 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі № 910/16246/13 стягнуто основну заборгованість у розмірі 50227,34 грн; неустойку у розмірі 1803,77 грн, 3 % річних у розмірі 1279,55 грн; інфляційні втрати у розмірі 68,27 грн; судовий збір у розмірі 1720,50 грн.

Позовні вимоги у справі № 910/16246/13 про стягнення з відповідача нарахувань, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, заявлялися і були задоволені за період прострочення до 02.08.2013, включно.

Судове рішення у справі № 910/16246/13 в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 50227,34 грн; неустойки у розмірі 1803,77 грн, 3 % річних у розмірі 1279,55 грн; інфляційних втрат у розмірі 68,27 грн; судовий збір у розмірі 1720,50 грн набрало законної сили 25.06.2014, після перегляду зазначеного рішення Господарського суду міста Києва Київським апеляційним господарським судом.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.08.2014 залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2014 у справі № 910/16246/13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2015 у справі № 910/16246/13 на підставі статті 25 ГПК України замінено стягувача - товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАСКА ЛІЗИНГ» та товариство з обмеженою відповідальністю «МЕГА ТОРГ ЛТД».

Позивач зазначає, що кошти на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 № 910/16246/13 надійшли на рахунок позивача 07.04.2015.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/16246/13 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі № 910/17612/15, не можуть йому суперечити.

Рішенням суду у справі № 910/16246/13 встановлено факт настання терміну оплати за договором, наявність підстав застосування штрафних санкцій, а також факт прострочення відповідачем своїх грошових зобов'язань за укладеним договором фінансового лізингу від 11.07.2008 № 1478/07/2008.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 2522,38 грн 3 % річних нарахованих за період з 04.08.2013 по 06.04.2015 та 25515,28 грн інфляційних втрат нарахованих за період з 04.08.2013 по 31.03.2015.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Згідно з абз. 3, п. 7.1 Постанови № 14 якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, спірне грошове зобов'язання у жодний із передбачених чинним законодавством способів не припинилось, має місце прострочення його виконання у заявлений позивачем період, а тому позивач має право на отримання сум, передбачених ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Щодо доводів відповідача, що для нарахування 3 % річних та індексу інфляції позивачем взято невірні періоди, з огляду на те, що відповідач перерахував на рахунок позивача суми заборгованості згідно рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 року у справі № 910/16246/13 - 26.01.2015, а тому, на думку відповідача, 3 % річних та індекс інфляції повинні нараховуватися до 25.01.2015, в той час, як позивачем помилково застосовано періоди з 04.08.2013 по 31.03.2015 та з 04.08.2013 по 06.04.2015, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 30.1 ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Так, виходячи зі змісту вказаної правової норми, суд зазначає про те, що моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Вказана правова позиція викладена в п. 1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14.

Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що грошові кошти на виконання судового рішення від 10.02.2014 у справі № 910/16246/13, були зараховані на розрахунковий рахунок позивача лише 07.04.2015 у зв'язку з чим вищевказані доводи відповідача відхиляються судом як безпідставні та необґрунтовані.

Разом з тим, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 8.1 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину третю статті 343 ГК України).

Вказана правова позиція викладена в п. 1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14.

Наведене свідчить про те, що саме боржник в контексті відносин з кредитором несе відповідальність за невиконання зобов'язання до повного виконання такого, тобто до настання моменту виникнення права та можливості у кредитора використовувати, користуватися та розпоряджатися належними йому грошовими коштами, що безпосередньо пов'язано з наявністю таких коштів саме на розрахунковому рахунку кредитора.

При цьому, порушення строку перерахування грошових коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання.

У разі ж виникнення наведених обставин, відповідач має право захистити свої порушені права та інтереси в порядку передбаченому чинним законодавством України.

Таким чином, оскільки матеріали справи свідчать про те, що грошові кошти сплачені на виконання судового рішення від 10.02.2014 у справі № 910/16246/13 фактично надійшли на рахунок позивача 07.04.2015, суд погоджується про те, що позивач має право на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, що не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові до моменту зарахування вказаних коштів на рахунок позивача, а саме до 06.04.2015.

Суд перевірив надані позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат та встановив їх обґрунтованість та доведеність.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 2552,38 грн та 25515,28 грн - інфляційних втрат за заявлений період є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 33-34, 43-44, 49 та 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю (04116, м. Київ, вул. Галі Тимофєєвої, буд. 3; ідентифікаційний код 14073675, з будь-якого його рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА ТОРГ ЛТД» (01042, м. Київ, вул. Академіка Філатова, буд. 22/8, офіс 402; ідентифікаційний код 38952030, на будь-який його рахунок, виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) 2552 (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят дві) грн 38 коп. - 3 % річних; 25515 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот п'ятнадцять) грн 28 коп. - інфляційних втрат; 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18 серпня 2015 року.

Суддя Я.А. Карабань