Ухвала суду № 48856898, 12.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" серпня 2015 р. м. Київ К/800/2719/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Маринчак Н.Є.,

при секретарі Ігнатенко О.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - Інспекція)

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013

у справі № 1570/4644/2012

за позовом державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" (далі - Підприємство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень в частині.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - Клочкової І.С.,

відповідача - Морозова П.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.07.2012 № 0000262500 в частині нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 63875 грн. за основним платежем на 9257 грн. за штрафними санкціями; від 20.07.2012 № 0000222500 в частині нарахування грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 445 948 грн. за основним платежем та 34795 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.02.2013 у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови суд виходив з того, що: товарно-транспортні накладні є обов'язками обліковими документами при оформленні операцій з перевезення вантажу; по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Вторресурси» (далі - ТОВ «Вторресурси») позивач виступав продавцем, що виключає виникнення у нього права на валові витрати та податковий кредит за такими операціями.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 рішення суду першої інстанції у справі скасовано; позов задоволено. Названу постанову мотивовано тим, що: відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не є перешкодою для відображення у його податковому обліку операцій з придбання транспортних послуг; операції Підприємства з ТОВ «Вторресурси» були відображені у податковому обліку платника відповідно до їх дійсного економічного змісту на підставі належних первинних документів.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У запереченні на касаційну скаргу Підприємство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків апеляційного суду та просить залишити оскаржувану постанову без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено виїзну планову перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2011, оформлену актом від 09.07.2012 № 64/25-0/01125666/10.

Під час цієї перевірки податковий орган дійшов висновку про непідтвердженість витрат платника на придбання транспортних послуг у приватного підприємством «Юг-Стандарт +» з огляду на відсутність товарно-транспортних документів.

Також Інспекція не визнала право Підприємства на податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «Вторресурси» на підставі договору від 04.11.2010 № 15411 з посиланням на те, що за наслідками виконання операцій за цим договором у позивача як у продавця виник об'єкт оподаткування ПДВ, а не податковий кредит.

Наведені висновки Інспекції слугували підставою для донарахування платникові оспорюваних сум грошових зобов'язань за податковими повідомленнями-рішеннями від 20.07.2012 № 0000262500 та № 0000222500.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналізовані законодавчі положення пов'язують податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат (у тому числі по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) з реальним виконанням господарської операції та з наявністю первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі її виконання.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли різних висновків щодо дотримання позивачем наведених правил оподаткування по взаємовідносинам з приватним підприємством «Юг-Стандрат +».

Так, в основу рішення про задоволення цього позову апеляційний судом покладено, зокрема, висновок про те, що відсутність товарно-транспортних накладних не є перешкодою для визнання податкових наслідків за операцією з поставки транспортних послуг за наявності інших підтверджувальних документів (актів здачі-приймання наданих послуг, податкових накладних, рахунків). Втім такий висновок не відповідає вимогам чинного законодавства, що регулюють розглядувані правовідносини.

Адже відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Зі змісту цього положення випливає, що товарно-транспортні накладні є основними первинними документами, що підтверджують фактичне надання послуг з перевезення вантажу.

Акти виконаних робіт, які за висновком позивача, належать до документів, що підтверджують факт надання транспортних послуг, не відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», позаяк не містять усіх необхідних відомостей про перевезення вантажу (дату, маршрут, найменування та кількість вантажу, прізвище водія, державний номер транспортного засобу).

Тому акти приймання-передачі послуг не можуть підміняти товарно-транспортні накладні при оформленні операцій з перевезення вантажу.

А відтак по цьому епізоду слід погодитися з висновком суду першої інстанції, згідно з яким неподання платником товарно-транспортних накладних на підтвердження факту поставки транспортних послуг свідчить про невиконання Підприємством умов щодо документального підтвердження реальності виконання операцій з поставки цих послуг та виключає обґрунтованість податкової вигоди платника за такими операціями.

По епізоду за операціями Підприємства з ТОВ «Вторресурси» суди встановили, що відповідно до умов договору від 04.11.2010 № КД-15411 позивач (продавець) зобов'язався передати у власність ТОВ «Вторресурси» (покупець) об'єкт - Док № 5 - для оброблення у металевий чорний лом. Пунктом 1.4 цього договору передбачено, що названий Док передається у вигляді, не придатному для транспортування, та передбачає демонтаж та оброблення силами покупця за місцезнаходженням цього об'єкта. У розділі 2 договору серед обов'язків покупця наведено обов'язки прийняти Док, власними силами та за власний рахунок здійснити демонтаж та порізку Доку до стану, придатного для транспортування, та вивезти Док у визначений строк.

За змістом підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход включає, зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг) (підпункту 4.1.1).

Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, за наслідками виконання розглядуваних операцій з продажу позивачем Доку № 5 у Підприємства виник об'єкт оподаткування ПДВ та збільшився оподатковуваний дохід.

При цьому виконання допоміжних робіт у процесі виконання операцій з продажу об'єкта (у тому числі з демонтажу, порізки названого Доку) не породжує окремих податкових наслідків, позаяк є складовою операції з поставки Доку. Адже виконання покупцем власними силами та за власний рахунок демонтажу, порізки та вивезення товару є умовою його поставки; позивач не може вважатися вигодонабувачем результатів цих робіт.

Оформлені учасниками розглядуваної операції акти приймання-передачі виконаних робіт, складені ТОВ «Вторресурси» податкові накладні не можуть слугувати підставою для надання іншої податкової кваліфікації цієї операції.

В умовах дії такого принципу фінансової звітності, як превалювання сутності над формою, який полягає в тому, що операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми, для цілей оподаткування зміст господарської операції має встановлюватися на підставі аналізу дійсних змін майнового стану її учасників, фактичного результату, якого прагнули учасники операції. Обсяг податкових прав та обов'язків платників визначається виходячи з фактичного економічного змісту такої операції, її кінцевого економічного ефекту.

Економічним наслідком виконання робіт з демонтажу, порізки Доку є фактичне виконання операції з купівлі-продажу цього Доку, що виключає можливість подрібнення цієї операції на складові виходячи з окремих обов'язків її учасників. Наведене спростовує наявність витрат та податкового кредиту у Підприємства за цією операцією.

З урахуванням викладеного у апеляційного суду не було законних підстав для скасування правильного та вмотивованого рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду зі спору як скасоване помилково.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 226, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів задовольнити.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 у справі № 1570/4644/2012 скасувати.

3. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.02.2013 у справі № 1570/4644/2012 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова Н.Є. Маринчак