Рішення № 48856472, 26.06.2014, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" червня 2014 р. Справа № 918/458/14

Суддя Горплюк А.М. розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Уніфер Інтернешнл ГмбХ

до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства ОСОБА_2 ім. Плютинського

про стягнення заборгованості в сумі 2 807 851 грн. 54 коп.

В засіданні приймали участь:

Від позивача: ОСОБА_3 (довіреність №81/82 від 26.02.2014р.).

ОСОБА_4 (довіреність №81/82 від 26.02.2014р. )

Від відповідача: ОСОБА_5 (довіреність №116 від 23.06.2014р.).

Суть спору: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю Уніфер Інтернешнл ГмбХ звернулося до господарського суду Рівненської області з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства ОСОБА_2 ім. Плютинського щодо стягнення заборгованості в сумі 2 926 012 грн. 17 коп.

Ухвалою суду від 16.04.2014р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження, розгляд справи призначено на 29.04.2014р.

Ухвалою суду від 29.04.2014р. розгляд справи відкладено на 20.05.2014р.

19.05.2014р. відповідач, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав клопотання про відкладення розгляду справи у звязку із зайнятістю представника в іншому судовому засіданні. При цьому вказав, що явку представника в наступне судове засідання гарантує. Судом дане клопотання задоволено.

Ухвалою суду від 20.05.2014р. розгляд справи відкладено на 05.06.2014р.

05.06.2014р. відповідач, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав клопотання про припинення провадження у справі у звязку з непідсудністю даного спору господарським судам України. Судом клопотання прийнято до розгляду.

В судовому засіданні 05.06.2014р. оголошувалась перерва до 16.06.2014р.

16.06.2014р. відповідач, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав клопотання про продовження строку розгляду справи в порядку ст. 69 ГПК України для надання можливості сторонам вирішити спір шляхом укладення мирової угоди. Судом дане клопотання задоволено.

В судовому засіданні 16.06.2014р. оголошувалась перерва до 26.06.2014р.

Ухвалою суду від 16.06.2014р. продовжено строк розгляду спору до 01.07.2014р.

26.06.2014р. відповідач, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав додаткові пояснення до клопотання від 05.06.2014р. про припинення провадження у справі.

В свою чергу, 26.06.2014р. позивач, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав клопотання про зменшення позовних вимог в частині штрафних санкцій, в решті позовних вимог просив залишити без змін. Судом дане клопотання задоволено.

В судовому засіданні 26.06.2014р. представники позивача позовні вимоги підтримали з підстав, вказаних у позовній заяві з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, а представник відповідача заперечив проти задоволення позиву.

Суд вбачає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду позовної заяви.

В результаті розгляду матеріалів справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

14.02.2012р. між товариством з обмеженою відповідальністю Уніфер Інтернешнл ГмбХ (продавець) та приватним акціонерним товариством ОСОБА_2 ОСОБА_2 ім. Плютинського (покупець) укладено Контракт № 02-2012-UKR (надалі Контракт; а.с. 31-37).

У відповідності до п. 1.1. Контракту продавець зобовязується продати, а покупець зобовязується купити та оплатити товар, в порядку та на умовах визначених у Додатках до дійсного Контракту.

14.02.2012р. між товариством з обмеженою відповідальністю Уніфер Інтернешнл ГмбХ (продавець) та приватним акціонерним товариством ОСОБА_2 ОСОБА_2 ім. Плютинського укладено Додаток №01/2012 по Контракту №02-2012-UKR, яким визначено кількість та ціну товару, а також умови поставки та оплати (а.с. 38-40).

Так, сторони погодили, що загальна вартість товару становить 293 932 євро 80 євро центів, що буде сплачена покупцем двома частинами 65% в розмірі 191 056 євро 32 євро центів до 15.12.2012р. та 35% в розмірі 102 876 євро 48 євро центів до 28.02.2013р., товар буде поставлений до 24.05.2012р.

Також, 14.02.2012р. між товариством з обмеженою відповідальністю Уніфер Інтернешнл ГмбХ та приватним акціонерним товариством ОСОБА_2 ОСОБА_2 ім. Плютинсього укладено Додаткову угоду №01/2012 до Додатку №01/2012 від 14.02.2012р. по Контракту №02-2012-UKR від 14.02.2014р. (а.с. 41-42).

У вказаному додатку сторони дійшли згоди про зменшення суми поставки до 175 910 євро 40 євро центів.

Згідно п. 2.2. Контракту поставка товари продавцем зазвичай, але не обмежуючись цим, супроводжується наступними документами: рахунок, виписаний продавцем у відповідності з умовами цього контракту; транспортний документ; сертифікат походження, завірений торгово-промисловою палатою; сертифікат якості виробника; пакувальний лист з ідентифікацією компонентів кожної пакувальної одиниці включаючи вагу Брутто/Нетто. Конкретний перелік документів визначається в додатках.

На виконання умов Контракту, товариством з обмеженою відповідальністю Уніфер Інтернешнл ГмбХ поставлено, а приватним акціонерним товариством ОСОБА_2 ОСОБА_2 ім. Плютинського отримано товар на загальну суму 175 910 євро 40 євро центів, що підтверджується інвойсами №2012-055, № 2012-056 та № 2012-057 від 30.04.2012р., міжнародними товарно-транспортними накладними (а.с. 43-54).

Однак, відповідач, всупереч взятих на себе зобовязань порушив умови контракту та допустив прострочення платежу, у звязку з чим 28.12.2012р. позивач звернувся до ОСОБА_1 акціонерного товариства ОСОБА_2 ім. Плютинського рекомендованим листом з повідомленням про прострочення платежу (а.с. 55-58). Вказане повідомлення залишене відповідачем без відповіді та задоволення.

31.01.2013р. позивач повторно звернувся до приватного акціонерного товариства ОСОБА_2 ім. Плютинського рекомендованим листом з повідомленням про прострочення платежу (а.с. 59-62). Вказане повідомлення також залишене відповідачем без відповіді та задоволення.

26.02.2013р. товариство з обмеженою відповідальністю Уніфер Інтернешнл ГмбХ направило приватному акціонерному товариству ОСОБА_2 ім. Плютинського лист з вимогою погашення заборгованості (а.с. 87-89, докази направлення - 90).

23.05.2014р. приватне акціонерне товариство ОСОБА_2 ім. Плютинського надало відповідь на вказаний лист та запропонувало графік погашення заборгованості (а.с. 91). Так, остання виплата повинна бути у листопаді 2013 року. Також зазначено, що у разі порушення будь якого із строку кожного чергово платежу, зобовязується погасити заборгованість керуючись строками, що були погоджені сторонами раніше у відповідних угодах.

Проте, станом на час розгляду справи в суді, відповідач не в повному обсязі виконав взяті на себе зобовязання по Договору щодо оплати за поставлений товар, а відтак за відповідачем перед позивачем рахується заборгованість в сумі 176 910 євро 40 євро центів, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ станом на 08.04.2014р. (дата підписання позовної заяви) 2 807 851 грн. 54 коп.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановивши обставини справи і давши їм правову оцінку, господарський суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 11.3 Контракту сторони узгодили, що у разі неможливості дійти згоди, всі спірні питання, які виникають у звязку з цим Контрактом, повинні бути вирішені у повноважному суді міста Берлін.

У поданому 05.06.2014р. клопотанні про припинення провадження у справі, відповідач вказує, що дана справа не підсудна господарським судам України на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України у звязку з тим, що п. 11.3. Контракту сторони погодили, що у разі неможливості дійти згоди, всі спірні питання, які виникають у звязку з цим контрактом, повинні бути вирішені у повноважному суді міста Берлін.

Однак, доводи відповідача щодо припинення провадження у справі судом не приймаються до уваги виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 року № 475/97-ВР; надалі Конвенція). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом щодо будь - яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань.

Стаття 13 Конвенції визначає, що кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі незалежно від того, що порушення було вчинене особами, які діяли в офіційній якості.

При цьому, ст. 6 Конвенції встановлено, що кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадянських прав і обов'язків незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права та гарантується кожному звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.

Виходячи з того, що основним принципом судочинства, закріпленим ст. 129 Конституції України, є законність, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, відповідно до ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи, юридичні особи (ч. 1), та держава Україна, ОСОБА_6 Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ч. 2).

Відповідно до ст. 21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

За змістом ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

У відповідності до ст. 123 ГПК України іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

За змістом статей 12 - 17, 123 ГПК України для іноземних суб'єктів господарської діяльності передбачено національний режим судового процесу для розгляду справ, підвідомчих господарським судам.

Оскільки в чинному ГПК відсутній інститут договірної підсудності, заінтересована сторона може звернутись до місцевого господарського суду лише у відповідності з вимогами статей 13 - 16 ГПК України про територіальну та виключну підсудність справ, що підлягають розгляду у першій інстанції.

Статтею 124 ГПК України встановлено, що підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

За змістом ст. 75 Закону України Про міжнародне приватне право встановлено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

Статтею 76 зазначеного Закону встановлено, що суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.

Відповідно до статті 191 ЦК України, підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності, до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом, підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю, підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

Отже, справи у спорах, що виникають з договірних відносин і відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України підвідомчі господарським судам, розглядаються за місцезнаходженням відповідача, що допустив порушення зобовязання. При цьому місцезнаходженням господарського товариства слід визначити за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 25.03.2014р. наданого позивачем до матеріалів справи, місцезнаходженням приватного акціонерного товариства агрофірма ОСОБА_2 ім. Плютинського є: 35314, Рівненська область, Рівненський район, село Зоря.

Крім того, суд бере до уваги, що за приписами ст. 115 ГПК, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обовязковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження.

Враховуючи, що відповідач зареєстрований в Україні, то і рішення буде виконуватись на території України.

Отже, з огляду на зазначене, вбачається, що даний спір підлягає розгляду за правилом виключної підсудності господарським судом Рівненської області.

Крім того, такого ж висновку прийшов і Вищий господарський суд України у постанові №18/372 від 27.04.2011р.

Також, суд враховує, що президія Вищого господарського суду України у Розясненні за №04-5/608 від 31.05.2002р. Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій, зазначила, що у вирішенні відповідних спорів необхідно також мати на увазі, що статтею 80 ГПК припинення провадження у справі у випадку, коли сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення державного іноземного суду, не передбачено.

При прийнятті рішення суд бере до уваги наступне.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою Контракт №02-2012-UKR укладений 14.02.2012р. є договором поставки.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного Кодексу України). Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця (с. 693 Цивільного Кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю Уніфер Інтернешнл ГмбХ належним чином виконувало зобов'язання за вищезазначеним Контрактом щодо здійснення ним поставки узгодженого товару.

Однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за Контрактом та приписів ст. 662 та ст. 663 Цивільного кодексу України не оплатив вартість поставленого товару.

При цьому, суд бере до уваги, що дана обставина відповідачем не заперечується, так як в судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що на даний час між сторонами ведуться переговори щодо можливості розстрочення заборгованості.

Крім того, при прийнятті рішення, суд бере до уваги наступне.

Згідно поданого розрахунку суми позову, позивач вказує заборгованість відповідача в розмірі 175 910 євро 40 євро центів за курсом Національного банку України станом на 08.04.2014р. (дата підписання позовної заяви) 1 євро 15,961828 грн.

Згідно ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України, грошові зобовязання учасників господарських відносин повинні бути виражені у підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобовязання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо субєкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобовязань, виражених в іноземній валюті, здійснюються відповідно до закону.

У відповідності до п. 8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань, положення ч. 2 ст. 533 ЦК України та ч. 2 ст. 198 ГК України, містять однакові за змістом приписи про необхідність виконання грошового зобовязання між резидентами України виключно у валюті України (валюта платежу), крім випадків отримання стороною цього зобовязання відповідної ліцензії Національного банку України відповідно до вимог Декрету №15-93 від 19.02.1993р.

Згідно ст. 5 Декрету № 15-93 операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

З огляду на це уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. При розгляді спорів про визнання недійсними договорів про надання кредиту в іноземній валюті судам слід враховувати, що у випадку наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Таким чином, законодавство України дозволяє, як видавати кредити в іноземній валюті, так і стягувати відповідну заборгованість.

В даному ж контексті слід зазначити, що можливість стягнення сум боргу в іноземній валюті передбачає і Закон України Про виконавче провадження.

Відповідно до ст. 192 ЦК іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Пленум Верховного Суду України в абз. 3 п. 14 Постанови від 18.12.2009р. №14 Про судове рішення у цивільній справі щодо можливості стягнення сум в іноземній валюті розяснив, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК, ч. 3 ст. 533 ЦК, Декрет № 15-93).

При цьому, суд бере до уваги, що визначення гривневого еквіваленту заборгованості є похідним від встановленої Контрактом №02-2012-UKR від 14.02.2012р. суми заборгованості, що визначається у євро та обумовлюється розміром заборгованості за контрактом у валюті.

В той же час, суд приймає до уваги аналогічну правову позицію Вищого господарського суду України від 12.06.2014р., викладену у справі № 19/44.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 175 910 євро 40 євро центів заборгованості за поставлений товар підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому в цій частині підлягають задоволенню.

На відповідача на підставі статті 49 ГПК України покладаються витрати по сплаті судового збору в розмірі 56 156 грн. 02 коп.

Керуючись ст.ст. 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 акціонерного товариства агрофірми ОСОБА_2 ім. Плютинського (35314, Рівненська область, Рівненський район, с. Зоря, пл.. Жовтнева, буд. 2, код ЄДРПОУ 258319777) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Уніфер Інтернешнл ГмбХ (Німеччина, Штрандвег, 8, D-18107. Ельменхорст/Ліхтенхаген (земля Мекленбург-Передня Померанія), ідентифікаційний код HRB10793) 176 910 євро 40 євро центів, що еквівалентно 2 807 851 грн. 54 коп. заборгованості та 56 156 грн. 02 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення підписане суддею 01 липня 2014р..

Суддя Горплюк А.М.