Рішення № 48856455, 21.01.2014, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А

________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2014 р. Справа № 918/2021/13

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Пирятинський делікатес" (далі Товариство) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі Підприємець) про стягнення заборгованості в сумі 158 987 грн. 07 коп.,

за участі представників:

позивача: ОСОБА_2 за дов. від 8 січня 2014 року № 02/2014,

відповідача: не зявився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2013 року Товариство звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов дилерського договору про поставку напівфабрикатів № ПД 29-07/11-347, укладеного 29 липня 2011 року між позивачем та Підприємцем, останньому згідно видаткових накладних було передано у власність продукти харчування на загальну суму 157 339 грн. 50 коп. Оскільки відповідач взяте на себе за вказаним договором зобовязання по оплаті вартості переданого йому товару виконав лише частково, заборгувавши таким чином позивачу 147 828 грн. 77 коп., останній, посилаючись на статті 526, 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та статті 193, 230-232 Господарського кодексу України (далі ГК України), просив суд стягнути з Підприємця вищезазначену суму боргу, а також 11 158 грн. 30 коп. пені, нарахованої за несвоєчасне проведення розрахунків.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 30 грудня 2013 року порушено провадження у справі № 918/2021/13 та призначено її до розгляду на 10 січня 2014 року.

Крім того, в порядку статей 66, 67 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) з метою забезпечення позову Товариство у своїй позовній заяві також просило суд накласти арешт на майно відповідача та його грошові кошти.

Статтею 66 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обовязковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими повязується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами необхідності вжиття заходів до забезпечення предявленого ним позову, суд дійшов висновку про те, що вищезазначене клопотання є необґрунтованим, у звязку з чим в його задоволенні слід відмовити.

Ухвалою суду від 10 січня 2014 року розгляд справи відкладено на 21 січня 2014 року.

Представник позивача у судовому засіданні 21 січня 2014 року підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач не забезпечив явку свого повноважного представника у призначені судові засідання, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

Відповідно до статті 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що за змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців), і не повернуто підприємством звязку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали суду про порушення провадження у даній справі та про відкладення розгляду справи були надіслані відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Проте вказані поштові відправлення були повернуті підприємством поштового звязку з посиланням на закінчення терміну їх зберігання.

Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином був повідомлений про місце, дату та час судового засідання, крім того, останньому надавалося достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, письмових пояснень та додаткових документів.

За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представника Підприємця.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29 липня 2011 року між позивачем та Підприємцем був укладений дилерський договір про поставку напівфабрикатів № ПД 29-07/11-347, за умовами якого, з урахуванням додаткових угод до цього договору від 24 квітня 2012 року № 1, від 2 липня 2012 року № 2 та № 3, сторони дійшли згоди про співробітництво щодо здійснення Товариством комплексної та системної поставки відповідачу за встановлену договором плату продукції власного виробництва (а.с. 32-41).

Даний договір, а також додаткові угоди до нього, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками цих субєктів господарювання.

Пунктом 1.2 спірного договору передбачено, що поставка товару здійснюється за адресою, що вказується дилером у відповідному замовленні.

Відповідно до пункту 2.1 цієї угоди поставка товару здійснюється партіями на підставі замовлень, що надсилаються дилером виробнику у письмовому вигляді в порядку, передбаченому пунктом 9.5 цього договору.

У пунктах 2.2-2.3 договору сторони погодили, що вартість товару включає в себе суму податку на додану вартість, а також вартість упаковки та доставки товару. Загальна вартість кожної партії товару визначається у відповідному замовленні виходячи з розрахунку кількості одиниць товару, що входять до складу партії, та вартості одиниці товару конкретного виду (найменування, марки, сорту).

Відповідно до пункту 4.3 договору виробник здійснює передачу товару дилеру разом з відповідними документами.

За результатами прийняття-передачі товару та отримання товару дилером сторони підписують відповідну видаткову накладну, що є підтвердженням виконання виробником своїх обовязків за цим договором. Дата отримання товару, вказана у видатковій накладній, є моментом поставки (пункт 4.6 спірної угоди).

Відповідно до пункту 9.1 цього договору, з урахуванням додаткової угоди до вказаного правочину від 2 липня 2012 року № 2, останній набирає чинності з моменту його укладення сторонами та діє до 31 грудня 2012 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобовязань за цим договором.

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного дилерського договору про поставку напівфабрикатів позивач поставив відповідачу продукти харчування на загальну суму 150 703 грн. 98 коп. (у т.ч. ПДВ). Вказана поставка була здійснена за наступними видатковими накладними: від 28 жовтня 2011 року № 3634 на суму 10 990 грн. 86 коп., від 16 лютого 2012 року № 434 на суму 6 817 грн. 80 коп., від 23 лютого 2012 року № 542 на суму 16 218 грн. 42 коп., від 28 лютого 2012 року № 586 на суму 6 234 грн. 92 коп., від 27 березня 2012 року № 850 на суму 1 536 грн. 00 коп., від 26 червня 2012 року № 2650 на суму 11 970 грн. 00 коп., від 3 липня 2012 року № 2721 на суму 14 014 грн. 08 коп., від 5 липня 2012 року № 2776 на суму 28 778 грн. 40 коп., від 10 серпня 2012 року № 3259 на суму 5 431 грн. 20 коп., від 13 вересня 2012 року № 3778 на суму 14 000 грн. 10 коп., від 28 вересня 2012 року № 4000 на суму 11 876 грн. 64 коп., від 5 жовтня 2012 року № 4091 на суму 2 083 грн. 32 коп., від 26 жовтня 2012 року № 4318 на суму 7 562 грн. 94 коп., від 19 листопада 2012 року № 4531 на суму 2 989 грн. 68 коп., від 27 листопада 2012 року № 4608 на суму 2 498 грн. 10 коп., від 27 листопада 2012 року № 4616 на суму 139 грн. 20 коп. та від 28 грудня 2012 року № 4899 на суму 7 563 грн. 24 коп.

Зазначений факт підтверджується наявними у матеріалах даної справи копіями підписаних між сторонами вищезазначених видаткових накладних, а також відповідними податковими накладними позивача (а.с. 50-76, 79-93).

Водночас частина поставленої Підприємцю спірної продукції на загальну суму 1 510 грн. 73 коп. була повернута останнім Товариству за зворотними накладними від 13 лютого 2012 року № 225 (№ НОМЕР_1) на суму 1 168 грн. 07 коп. та від 22 лютого 2012 року № 252 (№ НОМЕР_1) на суму 342 грн. 66 коп. Копії цих накладних також наявні у матеріалах справи.

Про належне виконання позивачем своїх зобовязань за дилерським договором про поставку напівфабрикатів від 29 липня 2011 року № ПД 29-07/11-347 також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення виробником умов даної угоди.

У пункті 3.2.1 договору сторони погодили, що дилер зобовязаний приймати товар та здійснювати оплату його вартості у строки, порядку і на умовах, визначених цим договором та відповідним замовленням.

Пунктом 2.5 вказаної угоди передбачено, що оплата загальної вартості партії товару здійснюється дилером у безготівковій формі шляхом перерахування на поточний рахунок виробника суми грошових коштів у розмірі, визначеному в рахунку-фактурі, виставленому виробником, з відстрочкою платежу 21 календарний день з моменту поставки, або у готівковій формі по факту поставки за умови підписання сторонами видаткової накладної.

Проте всупереч умовам вищенаведеної угоди Підприємець взятий на себе обовязок по оплаті вартості поставленого йому товару у встановлений строк виконав лише частково, сплативши Товариству 8 000 грн. 00 коп., що підтверджується наданою позивачем копією виписки з його банківського рахунку (а.с. 48-49).

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини.

Договір є обовязковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У той же час зі змісту позовної заяви Товариства вбачається, що останнє просило суд стягнути з відповідача 147 828 грн. 77 коп. основного боргу, який виник у звязку з порушенням Підприємцем свого зобовязання щодо оплати товару, поставленого йому, зокрема, за видатковою накладною від 21 вересня 2012 року № 3904 на суму 6 635 грн. 52 коп.

Як було зазначено вище, у пункті 4.6 спірного договору сторони погодили, що за результатами прийняття-передачі товару та отримання товару дилером сторони підписують відповідну видаткову накладну, що є підтвердженням виконання виробником своїх обовязків за цим договором.

Проте при дослідженні наданої позивачем копії вищезазначеної накладної судом було встановлено, що остання не містить підпису та відбитка печатки Підприємця.

У звязку з наведеними обставинами ухвалою суду від 10 січня 2014 року у позивача з метою огляду у судовому засіданні був витребуваний оригінал видаткової накладної від 29 вересня 2012 року № 3904 на суму 6 635 грн. 52 коп. У той же час в порушення імперативних вимог даної ухвали суду Товариство оригіналу вказаної накладної не надало.

У судовому засіданні представник позивача зазначив, що оригінал витребуваної у Товариства накладної в останнього відсутній, а доказом поставки відповідачу продукції за наведеною накладною є наявна у матеріалах справи податкова накладна позивача.

У той же час суд критично оцінює вказані доводи, оскільки податкова накладна не є первинним документом, який фіксує факт здійснення спірної господарської операції у розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Крім того, у спірному договорі сторони прямо передбачили, що єдиним підтвердженням виконання позивачем своїх зобовязань за спірним договором є саме підписана між ними видаткова накладна.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищезазначені нормативні приписи чинного законодавства та положення спірного договору суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову Товариства в частині стягнення з відповідача 6 635 грн. 52 коп. основного боргу за продукцію, поставлену останньому за видатковою накладною від 29 вересня 2012 року № 3904.

Враховуючи те, що сума основного боргу Підприємця у розмірі 141 193 грн. 25 коп. підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства до Підприємця в частині стягнення з відповідача вищезазначеної суми основного боргу, у звязку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, у звязку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обовязку щодо своєчасної оплати поставленого йому товару, позивач також просив суд стягнути з Підприємця 11 158 грн. 30 коп. пені, нарахованої на відповідні суми основного боргу по кожній спірній видатковій накладній (з урахуванням повернення останнім товару на суму 1 510 грн. 73 коп.) у період з 19 листопада 2011 року по 18 липня 2013 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобовязання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобовязання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обовязку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Пунктом 6.3 спірного договору передбачено, що у випадку прострочення оплати товару згідно пункту 2.5 цього договору, дилер сплачує виробникові штраф (пеню) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на території України.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобовязань. Субєктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи субєкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з поданого позивачем розрахунку заявлених до стягнення сум пені, останній просив суд стягнути з Підприємця 499 грн. 03 коп. пені, нарахованої за прострочення останнім оплати продукції, поставленої за видатковою накладною від 29 вересня 2012 року № 3904 на суму 6 635 грн. 52 коп.

Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з Підприємця 6 635 грн. 52 коп. основного боргу за продукцію, поставлену останньому за видатковою накладною від 29 вересня 2012 року № 3904, вимога позивача про стягнення з відповідача 499 грн. 03 коп. пені, нарахованої у звязку з несвоєчасним проведенням розрахунків за вказаною накладною, також не підлягає задоволенню.

У той же час оскільки сума вказаної штрафної санкції у розмірі 10 659 грн. 27 коп., нарахованої Товариством, відповідає нормативним приписам частини 6 статті 232 ГК України та статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань", а також є арифметично вірною, позовна вимога про стягнення з відповідача 10 659 грн. 27 коп. пені підлягає задоволенню.

Відтак даний позов підлягає частковому задоволенню.

Слід також зазначити, що статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 3 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Оскільки сторони у даній справі не заявляли про застосування позовної давності, то остання до позовних вимог Товариства судом не застосовується.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (33023, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_2) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Пирятинський делікатес" (37050, Полтавська область, Пирятинський район, село Дейманівка, вулиця Наглого Марка, будинок 46, ідентифікаційний код: 36313601) 141 193 (сто сорок одну тисячу сто девяносто три) грн. 25 коп. основного боргу, 10 659 (десять тисяч шістсот пятдесят девять) 27 коп. пені, а також 3 037 (три тисячі тридцять сім) грн. 04 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27 січня 2014 року

Суддя Є.В. Павленко