Постанова № 4885349, 31.08.2009, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

31.08.09Справа №2а-7236/09/8/0170 (11:33 год.) м. Сімферополь Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О. , при секретарі Маляр К.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СФ Нафта-Сервіс"

до Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим

про визнання рішення протиправним та спонукання до виконання певних дій

за участю представників сторін:

від позивача: Мальченко Майя Василівна, довіреність № б\н від 10.01.09

від відповідача: Ермошин Роман Володимирович, довіреність № 2108/9/10-0 від 01.06.09, Петрова Юлія Валеріївна, довіреність № 1895/9/10-0 від 28.08.09

Суть спору: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «СФ Нафта-Сервіс» звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сімферопольському районі АР Крим про визнання дій противоправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001001502/0 від 27.05.09 (форми В1 і В2).

Ухвалами Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.06.09 відкрито провадження по справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення не відповідають приписам п. 6.1.ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» через те, що податковий орган повинен зазначити норму закону, згідно якої був здійснений розрахунок або перерахунок податкових зобовязань або суми податку. Відповідач в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях посилається на п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яким правовідносини сторін не регулюються. Крім того, позивач посилається на норми п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якої платник податку має право, а не обовязок, добровільно прийняти рішення про направлення належних йому сум бюджетного відшкодування в рахунок зменшення податкових зобовязань, тоді як на думку відповідач порушив своє право, а не обовязок.

Відповідач проти позову заперечує, надав суду письмові заперечення, в яких зазначає, що позивач втратив можливість на бюджетне відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку частки заявленого у лютому 2009 року бюджетного відшкодування ПДВ в сумі 53159,00 грн. через незаявлення сум бюджетного відшкодування у попередніх періодах, оскільки сума ПДВ в розмірі 53158,33грн. фактично сплачена у листопаді та грудні 2008 року, але має право на зменшення податкових зобовязань з ПДВ в наступних податкових періодах, вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті в межах та на виконання норм діючого законодавства.

У судовому засіданні 31.08.09 позивач позовні вимоги уточнив, просить визнати противоправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сімферопольському районі АР Крим № 0001001502/0 від 27.05.09 форми В1 та В2, додатково зазначив, що органи державної податкової служби позбавлені права на зміну направлення бюджетного відшкодування, шляхом одночасного завищення бюджетного відшкодування та заниження бюджетного відшкодування на одну і та саму суму. Звертає увагу на те, що діяв в межах вимог законодавства, які встановлюють дату виникнення права на податковий кредит, оскільки при його формуванні враховуються податкові накладні в межах встановлених строків позовної давності, тому вважає, що формування податкового кредиту в січні 2009 року з урахуванням податкових накладних, виписаних контрагентами позивача (продавцями) в листопаді та грудні 2008 року та наступне заявлення фактично оплачених в ці періоди сум ПДВ до відшкодування в декларації за лютий 2009 року є правомірними діями.

В судовому засіданні, яке відбулось 31.08.09, позивач наполягав на задоволенні уточнених позовних вимог, відповідач проти позову заперечував повністю.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Товариство з обмеженою відповідальністю «СФ Нафта-Сервіс» зареєстровано Сімферопольською райдержадміністрацією 06.04.01 (а.с. 44).

26.03.07 ТОВ «СФ Нафта-Сервіс» взято на облік як платника податків згідно довідки ДПІ в Сімферопольському районі АРК за формою 4-ОПП № 126/29-0 (а.с. 46).

ТОВ «СФ Нафта-Сервіс» є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість №100085716, виданим ДПІ в Сімферопольському районі АРК 26.12.2007р. (а.с. 47).

За результатами документальної невиїзної (камеральної) перевірки ТОВ «СФ Нафта-Сервіс» з питань достовірності заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість відповідачем складений акт № 1030/15-02/31460659 від 18.05.09, у висновках якого зазначено, що в результаті перевірки заявленого на рахунок у банку бюджетного відшкодування в розмірі 78863грн.,задекларованого у податкові декларації за лютий 2009 року, проведеної на підставі п.п. 1, 3 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», п.п. 7.7.7 та 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» виявлено порушення п.п.7.7.3 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого сума бюджетного відшкодування, задекларована в податковій декларації позивача за лютий 2009 року в розмірі 78863грн. підтверджена в розмірі 25704грн., через що на рахунок платника у банку заявлена сума бюджетного відшкодування зменшена на 53159 грн. та складає 25704 грн. та у зменшення податкових зобовязань з ПДВ наступних податкових періодів заявлена сума бюджетного відшкодування збільшена на 53159 грн. та складає 53159 грн. (а.с. 5-14).

Відповідачем за результатами перевірки винесені податкові повідомлення-рішення №0001001502/0 за формою В1 від 27.05.09, яким визначено завищення позивачем суми бюджетного відшкодування на 53159,00 грн. та № 0001001502/0 за формою В2 від 27.05.09, яким позивачу занижено суму бюджетного відшкодування на 53159,00 грн., в якому із посиланням на п.п. «а» п.п.7.7.7. п.7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» відповідач вказав, що позивач добровільно відмовився від отримання суми заниження в розмірі 53159,00 грн. як бюджетного відшкодування, отже зазначена сума підлягає зарахуванню у зменшення податкових зобовязань з ПДВ наступних податкових періодів (а.с. 15, 16).

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частинами 1,3 статті 4 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”від 04.12.1990 року № 509-ХІІ (із змінами та доповненнями) Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Відповідно до Положення про Державну податкову адміністрацію України, затвердженого Указом Президента України від 13.07.2000 № 886/2000 Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Виходячи з системного аналізу вищевикладених норм, суд приходить до висновку про те, що Державна податкова інспекція у Сімферопольському районі АРК є територіальним органом виконавчої влади, яка у правовідносинах з юридичними особами, в тому числі пов'язаними із контролем за правильністю обчислення та сплати податків, достовірності заявлення до бюджетного відшкодування ПДВ, реалізують владні управлінські функції, через що належить до суб'єктів владних повноважень в розумінні пп.7 п.1 ст.3 КАС України.

Отже, даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобовязує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже “на підставі” означає, що субєкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобовязаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обовязків, встановлених законами.

“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобовязаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд зясовує, чи використане повноваження, надане субєкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Відповідно до положень п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168\97-ВР (в редакції, чинній на момент винесення спірних повідомлень-рішень, далі Закон про ПДВ) бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно приписів п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону про ПДВ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Положеннями п. 7.1 ст. 7 Закону про ПДВ встановлено, що поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно п.п. 7.1.2. п. 7.1 ст. 7 Закону про ПДВ платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками певні відомості.

Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Як передбачено п.п. 7.2.4. п. 7. 2 ст. 7 Закону про ПДВ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем в податковому обліку до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обовязковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому ст. 9 Закону України “Про податок на додану варстість».

При цьому згідно п.п.7.7.7 ст.7 Закону про ПДВ встановлено, що якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган:

а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної податковим органом унаслідок таких перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з підпунктом 7.7.3 цього пункту у зменшення податкових зобовязань з цього податку наступних податкових періодів;

б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною податковим органом внаслідок проведення таких перевірок, податковий орган надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;

в) у разі зясування внаслідок проведення таких перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови у наданні бюджетного відшкодування.

Але при цьому ні Закон України «Про податок на додану вартість», ні наказ ДПА України №253 від 21.06.01 «Про порядок направлення податкових повідомлень платникам податків» не містять повноважень органів державної податквої служби самостійно визначати суму бюджетного відшкодування платника податків, встановлювати її зменшення або збільшення у податковій декларації та здійснювати одночасне зменшення та збільшення суми бюджетного відшкожувння на одну й ту ж суму податку, змінюючи направлення бюджетного відшкодування, а саме не на рахунок платника податків у банку, а шляхом зменшення податкових зобовязань наступних податкових періодів.

Крім того, п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону про ПДВ передбачає, що платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобовязань із цього податку наступних податкових періодів. Судом встановлено, що саме порушення цієї норми Закону про ПДВ встановлено актом перевірки № 1030/15-02/31460659 від 18.05.09, а відтак відповідач дійшов висновку про порушення права, а не обовязку платника податків.

Судом встановлено, що в лютому 2009 року позивач подав податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2009 року, до якої додано додаток 5 «Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», в розділі ІІ якого «Податковий кредит» позивач визначив операції з придбання товарів з ПДВ, які надають право формування податкового кредиту, в тому числі серед інших за періодами виписки податкових накладних за грудень 2008 року на суми 20833,33грн. та 15658,33грн. та за листопад 2008 року на суму 16666,67грн., всього на спірну суму 53158,67грн. (а.с.48-53).

До декларації з податку на додану вартість за лютий 2009 року (а.с.17-22), позивач подав додаток 4 «Заяву про повернення суми бюджетного відшкодування» на суму 78863,00грн. (а.с.54).

Судом досліджені первинні документи, які свідчать про взаємовідносини із контрагентами позивача, а саме конракт із ЗАТ «Васильківхлібпродукт» від 24.11.2008р. №24-11-68 та договір із ВАТ «Каланчакський КХП» від 21.11.2008р. №41-к (а.с.55-59), докази про поставку товарів цими контрагентами на адресу позивача, виписки податкових накладних ЗАТ «Васильківхлібпродукт» 23.12.2008 №943, 24.12.2008р. №921 та ВАТ «Каланчакський КХП» 27.11.2008р. №0000545, 29.12.2008р. №0000626, та 30.12.2008р. №0000627 (а.с.60-65), оплати товарів позивачем (а.с.66-71).

Прийняття позивачем рішення про повернення ПДВ означає, що позивач не скористався своїм правом, передбаченим п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону про ПДВ, на зарахування належної йому суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобовязань із цього податку наступних податкових періодів, а вияви бажання саме на повернення належної йому суми бюджетного відшкодування на рахунок платника податків у банку.

Посилання відповідача на той факт, що ТОВ «СФ Нафта-Сервіс» втратило можливість на бюджетне відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку в сумі 53159, 00 грн. через незаявлення такого бюджетьного відшкодування у попередніх спірніх періодах не можуть бути судом прийняті до уваги, виходячи з наступного.

Згідно положень п 7.5. ст. 7 Закону про ПДВ датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)- в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Пунктом 15.1.1 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджатами та державними цільовими фондами» передбачено, що за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Із врахуванням встановлених Законом №2181 строків позовної давності в 1095 днів, платник податків - позивач, який правомірно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені ним при придбанні товарів, на підставі отриманих від контрагентів в листопаді та грудні 2008 року податкових накладних та з урахуванням оплати товарів в листопаді та грудні 2008 року, правомірно скористався в лютому 2009 року, тобто в межах строків позовної давності, своїм правом на бюджетне відшкодування податку на додану вартість саме на рахунок такого платника податку в банку.

Суд приходить до висновку про те, що позивач не допустив і не міг допустити порушення п.п. 7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону про ПДВ, яка передбачає право, а не обовязок платника податку на прийняття самостійного рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобовязань із цього податку наступних податкових періодів.

Отже, сума податку, фактично сплачена позивачем у попередніх податкових періодах, визначена із сум, які були включені до складу податкового кредиту наступного податкового періоду та не брали участі у розрахунках бюджетного відшкодування протягом попередніх податкових періодів та не погашали податкових зобов'язань наступних звітних періодів, правомірно визначена позивачем до бюджетного відшкодування у лютому 2009 року.

Таким чином, на думку суду відповідач неправомірно прийшов до висновку про зменшення суми бюджетного відшкодування позивача на суму 53159,00 грн. та одночасне її збільшення у цьому ж самому розмірі.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач в процесі прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв безпідставно, з порушенням приписів ст. 19 Конституції України, що має наслідком визнання спірних податкових повідомлень-рішень ДПІ в Сімферопольському районі № 0001001502/0 від 27.05.09 за формою В1 та В2 протиправними та їх скасування..

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

В судовому засіданні 31.08.2009 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. В повному обсязі постанова виготовлена 07.09.2009р.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати противоправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сімферопольському районі АР Крим № 0001001502/0 від 27.05.09 за формою В1 та В2.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СФ Нафта Сервіс» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 гривні 40 копійок.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).

Суддя Кушнова А.О.