Ухвала суду № 48843578, 19.08.2015, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Шимонович Р.М.

Суддя-доповідач:Жизневська А.В.

УХВАЛА

іменем України

"19" серпня 2015 р. Справа № 806/647/15

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Жизневської А.В.

суддів: Котік Т.С.

Малахової Н.М.,

при секретарі Єрикаловій О.О. ,

за участю позивача та представника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "14" липня 2015 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, Житомирського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, третя особа: Житомирський обласний комітет професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України про визнання незаконним та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку ,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 14 липня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Апелянт в апеляційній скарзі просить скасувати вказану постанову та прийняти нову про задоволення позову.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що лейтенанта міліції ОСОБА_4, слідчого слідчого відділу Житомирського міського відділу УМВС України в Житомирській області, звільнено з органів внутрішніх справ України у запас (із поставкою на військовий облік) за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (як особу, що скоїла вчинок, що дискредитує звання рядового і начальницького складу) за наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області № 35 о/с від 10.02.2015 (по особовому складу)(а.с.54). Підставою став наказ управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області №112 від 04.02.2015 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників СВ Житомирського МВ" за порушення вимог Закону України "Про звернення громадян", ст.214 КПК України та наказу МВС України від 19.11.2012 № 1050 "Про затвердження Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події та положень про комісії", прийнятий у відповідності до ст.ст. 2, 12, 13 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року, за яким слідчого слідчого відділу Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області лейтенанта міліції ОСОБА_4 звільнено з органів внутрішніх справ за п.66 (як особу, яка скоїла вчинок, що дискредитує звання рядового і начальницького складу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС (а.с.52-53). Із вказаними наказами позивач ознайомлена 10.02.2015 року.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_4 проходила службу в органах внутрішніх справ з лютого 2013 року, що підтверджено даними послужного списку та копією її трудової книжки, які долучено до матеріалів справи (а.с.13, 74-78).

Порядок проходження публічної служби в органах внутрішніх справ врегульовано Законом України "Про міліцію", Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.02. 2006 N 3460-IV та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №114 від 29.07.1991.

За статтею 1 Закону України "Про міліцію" міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно ч.1 статті 18 Закону України "Про міліцію", порядок та умови проходження служби в міліції регламентовано Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 29.07.1991 №114 (далі - Положення).

У відповідності до пункту 66 Положення, особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Частиною 1 статті 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України визначено, що службова дисципліна - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни (стаття 2 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України).

У відповідності до статті 5 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Статтею 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Згідно зі частиною 7 статтею 13 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ, звільнення з посади, пониження в спеціальному званні на один ступінь, накладаються начальниками, яким надано право прийняття на службу до органів внутрішніх справ, призначення на посаду, присвоєння спеціального звання.

Статтею 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України визначений порядок накладення дисциплінарних стягнень, а статтями 16 та 18 - строк їх накладення та виконання відповідно.

При розгляді справи позивач зазначає підставою звернення до суду порушення управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області вимог статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України та пунктів 6.3.1, 6.3.2, 6.3.3, 6.3.4, 6.3.5, 6.3.6 наказу Міністерства внутрішніх справ України № 230 від 12.03.2013 "Про затвердження Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України" в частині процедури проведення службового розслідування, яке полягало у тому, що відповідачем не надано позивачу копії наказу про призначення службового розслідування; не відібрано письмових пояснень. Вважає, що наведені обставини унеможливили проведення об'єктивного, повного, всебічного службового розслідування, а тому висновок службового розслідування не можна вважати таким, що відповідає закону.

Перевіряючи доводи позивача суд першої інстанції з'ясував, що відповідно до п. 2.6 та 4.3 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 230 від 12.03.2013 та у зв'язку із надходженням до Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області звернення громадянки ОСОБА_5 щодо протиправних, на її думку, дій з боку слідчого слідчого відділу Житомирського МВ УМВС ОСОБА_4, наказом т.в.о. начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області №105 від 02.02.2015 призначено за вказаним фактом службове розслідування (а.с.55).

Доказів про ознайомлення позивача із вказаним наказом відповідачами надано не було.

04.02.2015 т.в.о. начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області затверджено висновок за фактом неналежного виконання своїх службових обов'язків лейтенантом міліції ОСОБА_4 (а.с.69-72).

Проведеним службовим розслідуванням встановлено, що 27.01.2015 громадянка ОСОБА_5, звернулася до міського відділу міліції з повідомленням про те, що близько 18.00 по вул. Київській, 74, що в м. Житомирі, двоє раніше невідомих їй дівчат забрали у заявниці мобільний телефон марки "Samsung Nexus GT-190220 T". В приміщенні міськвідділу, помічник начальника міського відділу - оперативний черговий чергової частини штабу Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області майор міліції Мельник І.О., доручив слідчому слідчого відділу Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області лейтенанту міліції ОСОБА_4 прийняти у вказаної громадянки заяву про вчинення злочину. Під час спілкування з гр.ОСОБА_5, лейтенант міліції ОСОБА_4, повідомила останній, що ніхто з працівників міліції вказаний телефон шукати не буде в зв'язку з низькою його вартістю та в подальшому заяви у громадянки не прийняла, порушивши при цьому вимоги наказу МВС від 19.11.2012 № 1050, заходів щодо розкриття вказаного злочину не вжила, після чого, громадянка ОСОБА_5, не написавши заяви, залишила приміщення Житомирського МВ.

Той факт, що слідчий слідчого відділу Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області лейтенант міліції ОСОБА_4, не прийняла заяви про скоєння злочину у гр. ОСОБА_5, підтвердила в ході службового розслідування і мати заявниці громадянка ОСОБА_7

У тому числі, під час чергування 27.01.2015, як зазначив в рапорті майор міліції Мельник І.О., слідчий слідчого відділу Житомирського МВ УМВС лейтенант міліції ОСОБА_4 не прийняла заяву у громадянки ОСОБА_8, яка повідомила про те, що в Донецькій області потрапив у полон її чоловік гр. ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час перевірки вищезазначених відомостей, в ході службового розслідування було опитано громадянку ОСОБА_8, яка повідомила, що 27.01.2015 зверталася до слідчого слідчого відділу Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області лейтенанта міліції ОСОБА_4, для отримання інформації щодо написання заяви з приводу взяття в полон її чоловіка гр. ОСОБА_9 В подальшому, лейтенант міліції ОСОБА_4, зателефонувала до начальника слідчого відділу УСБУ в Житомирській області, який повідомив про те, що остання раніше вже зверталася із заявою щодо потрапляння в полон гр. ОСОБА_9 та на даний час за її зверненням проводяться необхідні слідчі дії. Отримавши вказану інформацію, як зазначила гр. ОСОБА_8, вона залишила приміщення міського відділу міліції, оскільки вирішила заяви не писати. Додатково у своєму поясненні гр. ОСОБА_8 зазначила, що лейтенант міліції ОСОБА_4 не відмовляла їй у написанні заяви.

В ході службової перевірки було встановлено, що відповідно до вимог ст.214 КПК України слідчий СВ Житомирського МВ УМВС лейтенант міліції ОСОБА_4, після самостійного виявлення з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, не внесла відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та не розпочала розслідування.

На підставі встановлених обставин, комісією, що проводила службове розслідування, рекомендовано за порушення вимог Закону України "Про звернення громадян", ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України та наказу МВС України від 19.11.2012 № 1050 "Про затвердження Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події і положення про комісію", звільнити з органів внутрішніх справ слідчого слідчого відділу Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області лейтенанта міліції ОСОБА_4 за п.66 (як особу, яка скоїла вчинок, що дискредитує звання рядового і начальницького складу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС.

В ході судового розгляду судом першої інстанції встановлено, що пояснення у позивача під час проведення службового розслідування по факту неприйняття заяви про злочин у ОСОБА_5 не відбиралися, факт відмови у дачі пояснень не засвідчений належним чином. Матеріали службового розслідування містять пояснення позивача від 28.01.2015 (а.с.60), у яких ОСОБА_4 зазначила, що ОСОБА_8 звернулась до міського відділу та повідомила, що її чоловік перебуває в полоні у Донецькій області. ОСОБА_4 зателефонувала до слідчого відділу УСБУ в Житомирській області та з'ясувала, що на розгляді в Управлінні вже перебуває заява ОСОБА_8 та на даний час за її зверненням проводяться необхідні слідчі дії, після чого остання вирішила не звертатись із заявою до органів внутрішніх справ. Згідно пояснень останньої від 28.01.2015 (а.с. 63), слідчий ОСОБА_4 не відмовляла їй у прийнятті заяви.

Наведені обставини свідчать про необґрунтованість висновків управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в частині порушення позивачем вимог Закону України "Про звернення громадян".

Разом з тим, у ході судового розгляду справи повністю підтверджено висновки відповідача про порушення ОСОБА_4 приписів статті 214 Кримінального процесуального кодексу України та наказу МВС України від 19.11.2012 № 1050 "Про затвердження Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події та положення про комісію".

Так, статтею 10 Закону України "Про міліцію" встановлено, що міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана, зокрема, приймати і реєструвати заяви й повідомлення про кримінальні та адміністративні правопорушення, своєчасно приймати по них рішення.

Згідно зі частинами 1, 4 статті 214 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.

Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

Порядок ведення єдиного обліку органами і підрозділами внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, а також порядок здійснення контролю за його дотриманням встановлений Інструкцією про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 19.11.2012 N 1050 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.12.2012 за N 2095/22407.

Згідно пункту 2.1 Інструкції, прийняття заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, незалежно від місця і часу їх учинення, повноти отриманих даних, особистості заявника, здійснюється цілодобово негайно тим органом внутрішніх справ, до якого надійшла заява чи повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, або самостійне виявлення слідчим або іншою службовою особою органу внутрішніх справ з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.

Пунктом 3.14 Інструкції встановлено, що приховуваними від єдиного обліку вважаються заяви і повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, які були відомі працівнику органу внутрішніх справ, та відомості про них, які на час виявлення не внесені до журналу ЄО, та не отримали відповідного реєстраційного номера.

При розгляді справи у суді першої інстанції свідок ОСОБА_5 пояснила, що 27.01.2015 р. звернулась до Житомирського міського відділу з приводу її пограбування цього ж дня. Зайшовши в кабінет до слідчої, вона повідомила про обставини пограбування, зокрема про те, що на неї зі спини напали дві дівчини, відібрали телефон та 10 грн. з гаманця. Проте, слідчий, дізнавшись про модель телефону, сказала заявниці, що його вартість складає приблизно 500 грн., і міліція такі дешеві телефони не шукає. Тим часом, її мама, пішла за документами на телефон, однак, після розмови зі слідчою ОСОБА_5 наздогнала маму, і вони повернулись в кабінет. Поведінка слідчої була незрозумілою, вони були розгублені, зрозуміти з дій та поведінки слідчої, що їм робити далі вони не могли. Заяву про злочин ОСОБА_5 так і не написала, а прийшовши додому, про інцидент з пограбуванням та неприйняттям заяви в міліції, вона у соціальній мережі розповіла своїй подрузі. У цей же день з нею зв'язалась журналіст газети "20 хвилин" та згодом опублікувала історію ОСОБА_5 у газеті та у мережі-інтернет. вказане підтвердила і ОСОБА_7 - мати дівчинки.

Суд вірно визнав безпідставними доводи позивача про те, що покази свідків різняться із поясненнями, які містяться в матеріалах службового розслідування, оскільки останніми не повідомлено обставин та фактів, які б виключали одне одного. Разом з тим, у ході судового розгляду справи пояснення ОСОБА_4 з приводу даної ситуації мали деякі розбіжності. Так, позивач наголошувала на тому, що мала намір прийняти заяву ОСОБА_5, запропонувала її мамі сходити додому взяти документи на телефон, щоб зазначити і-мей останнього. А, після, повернула ОСОБА_7 та сказала, що у заяві про злочин пропустять номер і-мей, і у телефонному режимі на наступний день допишуть його у заяві. Проте, пояснити за яких підстав ОСОБА_5 так і не написала заяву, позивач не змогла.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що в силу положень статті 214 Кримінального процесуального кодексу України, обставина щодо не написання заяви ОСОБА_5 не скасовує обов'язку слідчого, який дізнався про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

За змістом пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення, тобто у запас Збройних Сил України або у відставку.

Вчинки, що дискредитують працівників органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ, пов'язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред'являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.

Ці вимоги відображені, зокрема, у Правилах поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22.02.2012 № 155, інших нормативно-правових актах, що регулюють діяльність органів системи Міністерства внутрішніх справ України та їх особового складу.

Тому, під вчинками, що дискредитують звання працівника ОВС та, власне, органи внутрішніх справ, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою органу внутрішніх справ у зв'язку з виконанням службових обов'язків або не пов'язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ.

Пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ визначено не окремий вид відповідальності працівника органів внутрішніх справ, а спеціальну підставу для припинення служби, яке відбувається у формі звільнення.

Припинення служби за пунктом 66 Положення є найсуворішою санкцією відповідальності працівника органів внутрішніх справ, який вчинив діяння, несумісне з посадою.

З огляду на викладене, звільнення за указаним пунктом Положення може мати місце лише тоді, коли достеменно доведено, що особа скоїла проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Таким чином, вид припинення служби в органах внутрішніх справ, як звільнення за пунктом 66 Положення - є самостійною й спеціальною підставою для звільнення осіб рядового і начальницького складу й факт скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, повинен бути доведеним.

Відповідної правової позиції дотримується також Вищий адміністративний суд України у своїх рішеннях (ухвала від 22.01.2015 у справі К/800/51867/14, реєстраційний номер 42495811, ухвала від 03.02.2015 у справі К/800/48536/13, реєстраційний номер 42743381).

Щодо доводів позивача про необґрунтованість висновків, встановлених службовим розслідуванням, оскільки службове розслідування проведено з порушенням наказу Міністерства внутрішніх справ України № 230 від 12.03.2013 "Про затвердження Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України" в частині процедури проведення службового розслідування, то суд першої інстанції правильно зазначив, що звільнення позивача відбулося за вчинок, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, а це є окремою підставою звільнення і не є видом дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України.

З огляду на викладене суд вважає, що недоліки, допущені управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, при проведенні службового розслідування не можуть бути безумовною підставою для скасування оспорюваних наказів. У даному випадку, встановленню підлягає факт вчинення ОСОБА_4 дискредитуючого вчинку.

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про міліцію" визначено, що міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов'язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування.

В ході розгляду справи встановлено, що в тексті присяги працівника внутрішніх справ України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 № 382, зазначено, що кожний працівник органів внутрішніх справ України, який склав таку присягу, вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, поклявся завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю; присягнув з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ, поклявся мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок.

Разом з тим, чинним законодавством не розкрито поняття "вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу". Дискредитація (від французького слова discrediter - підривати довіру) - це підрив довір'я когось, приниження чиєїсь гідності, авторитету.

Аналізуючи складові цього поняття, можливо дійти висновку, що вони тісно пов'язані з морально-етичними нормами. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вчинки, які дискредитують працівників органів внутрішніх справ, та власне органи внутрішніх справ, пов'язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред'являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.

Означені вимоги відображені у статті 5 Закону України "Про державну службу", Кодексі честі працівника органів внутрішніх справ, Етичному кодексі працівника органів внутрішніх справ та інших нормативно-правових актах, що регулюють діяльність органів системи МВС України та їх особового складу.

Відтак, під вчинками, що дискредитують звання працівника органів внутрішніх справ, та власне органи внутрішніх справ, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою органу внутрішніх справ, у зв'язку з виконанням службових обов'язків або не пов'язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ.

Факт неприйняття ОСОБА_4 заяви про злочин у ОСОБА_10 повністю підтверджено висновком службового розслідування. Також, спірні обставини беззаперечно встановлені у ході судового розгляду справи показами свідків ОСОБА_10 та її матері - ОСОБА_7 Та, дізнавшись від ОСОБА_10 про злочин, ОСОБА_4 в порушення статті 214 Кримінального процесуального кодексу України, не внесла відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Також, матеріалами справи підтверджено, що інцидент про неприйняття слідчим відділу Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області набув широкого розголосу в засобах масової інформації, зокрема, у газеті "20 хвилин" № НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_2 опублікована стаття "ІНФОРМАЦІЯ_3" (а.с.79-80), та на сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 81-82).

Суд першої інстанції вірно наголосив, що працівники міліції мають спеціальний правовий статус, відповідно до якого вимоги морального змісту віднесені до службово-трудових обов'язків працівників ОВС; приймаючи присягу працівника ОВС України позивач склала клятву "всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ", та правильно погодився з доводами відповідача, що скоєний позивачем вчинок, призвів до приниження професійної репутації, авторитету органу внутрішніх справ у громадській думці та думці окремих громадян, оскільки ставлення людей до органів внутрішніх справ впливає на рівень довіри та підтримки суспільством дій працівників міліції.

Отже, неприйняття ОСОБА_4 заяви про вчинене кримінальне правопорушення є вчинком, який дискредитує звання не тільки працівників органів внутрішніх справ, а органів внутрішніх справ в цілому.

Також, у ході судового розгляду справи було встановлено, що звільнення позивача проведено відповідачем без звернення до профспілкового органу, членом якого є позивач.

При цьому, не отримання згоди виборного органу на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з працівником не може бути безумовною підставою для поновлення працівника на роботі за відсутності інших порушень, оскільки відповідно п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.1992 "Про практику розгляду судами трудових спорів" встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без належного звернення до профспілкового органу, суд самостійно запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті.

На виконання вказаних положень, Житомирським окружним адміністративним судом 23.04.2015 винесено ухвалу, якою запитано у первинної профспілкової організації атестованих працівників міліції Житомирського міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області згоду на звільнення ОСОБА_4 на підставі пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

Згідно витягу із протоколу первинної профспілкової організації атестованих працівників Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області від 19.06.2015, профспілковою організацією надано згоду керівництву Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області на звільнення з ОВС ОСОБА_4 (за - 155, проти - 0, утрималось - 32) (а.с.185).

Крім того, згідно послужного списку ОСОБА_4 неодноразово притягувалася до дисциплінарної відповідальності протягом 2013-2014 років, що не дає підстав вважати, що вона характеризується позитивно і добросовісно виконувала свої функціональні обов'язки.

Суд першої інстанції дослідив представлені докази, надав їм належну правову оцінку, належним чином встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідач, згідно приписів ч.2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, довів правомірність прийнятого ним рішення. А докази представлені позивачем, не підтверджують обставини, на які вона посилається в обґрунтування позовних вимог.

Постанову прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для її скасування відсутні. А доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "14" липня 2015 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.В. Жизневська

судді: Т.С. Котік

Н.М. Малахова

Повний текст cудового рішення виготовлено "19" серпня 2015 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу: ОСОБА_4 АДРЕСА_1,10025

представнику позивача ОСОБА_11 АДРЕСА_2

3- відповідачам: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області Старий бульвар, 5/37,м.Житомир,10008

Житомирський міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області вул.Л.Українки,17,м.Житомир,10003

4-третій особі: Житомирський обласний комітет професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України - Старий бульвар,5/37,м.Житомир,10008,