Ухвала суду № 48842858, 04.08.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"04" серпня 2015 р. справа № 804/2227/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Олефіренко Н.А., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

за участю:

- представника відповідача Донцова Є.Е.,

- представників позивача Гаценко О.В., Іванової І.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2015 р. у справі №804/2227/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум» Торговий дім «БМК»

до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У лютому 2015 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002162200 від 23.09.2014р., яким збільшено позивачу податок на прибуток приватних підприємств на суму 1938712,00 грн. на основним платежем та 300716,75 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2015 р. позов задоволено.

Постанова мотивована тим, що наданими позивачем документами спростовуються висновки зазначені в акті перевірки №1237/22-01/36877292 від 04.09.2014 року, тому оскаржене податкове повідомлення-рішення є неправомірним та підлягає скасуванню.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач, зокрема, зазначив, що договори, укладені позивачем з постачальниками ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ», ПАТ «Комплекс Безлюдівський мясокомбінат», Mleczarska MLEKOVITA та покупцями ТОВ «Торрес Плюс», ТОВ «А.В.А.Н.Г.А.Р.Д.», ТОВ «Кардамон», ТОВ «Ермана», ТОВ «Бізнес Інсайдер не мали реального характеру, оскільки надані для проведення документальної перевірки паперові носії з написом

«Товаро-транспортні накладні», CMR, видаткові накладі не відповідають ознакам первинних документів, тому що не містять передбачених ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» обов'язкових реквізитів. Позивачем під час перевірки було не надано документів, що підтверджують пересортування товару. На думку відповідача, вказані порушення призвели до заниження позивачем податку на прибуток приватних підприємств.

Просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову - про відмову в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову - про відмову в задоволенні позову.

Представники позивача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечували.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що на підставі підпунктів 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 77.4 статті 77 Податкового кодексу України та на підставі наказу №507 від 25.07.2014 року проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум» Торговий Дім «БМК» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 26.03.2010 року по 31.12.2013 року.

За результатами перевірки відповідачем 04.09.2014 року складений акт №1237/22-04/36877292, відповідно до якого відповідачем встановлені порушення пунктів 44.1, 44.6 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139, пункту 149.1 статті 149 Податкового кодексу України, а саме занижено податок на прибуток підприємств в на загальну суму 1938712,00 грн..

До вказаного висновку відповідач дійшов на підставі того, що договори купівлі-продажу, укладені позивачем з постачальниками ЗАТ «Комплекс Безлюдівський м'ясокомбінат» №000031 від 18.01.2011 року та №24 від 28.02.2012 року, ПрАТ «АПК-Інвест» №1146/ДП-П від 25.07.2011 року, Spoldzielnia Mleszarska «MLEKOVITA» №PL-13-081 від 31.07.2013 року та з покупцями ТОВ «Торрес Плюс» №0135 від 14.09.2011 року, ТОВ «А.В.А.Н.Г.А.Р.Д.» №60 від 25.10.2013 року, ТОВ «Кардамон» №57 від 07.10.2013 року, ТОВ «Ермана» №0133 від 01.08.2011 року та ТОВ «Бізнес Інсайдер» №65 від 18.11.2013 року, на думку відповідача, не мали реального характеру та ділової мети. Тому, позивачем неправомірно включено витрати по взаємовідносинам із зазначеними контрагентами в сумі 7 544 056,00 грн. до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на суму 1 938 712,00 грн.

23.09.2014 року на підставі акту перевірки від 04.09.2014 року №1237/22-04/36877292 відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0002162200, яким збільшено позивачу податок на прибуток приватних підприємств на суму 1 938 712,00 грн. за основним платежем та 300 716,75 грн. за штрафними санкціями.

Суд першої інстанції дійшов до висновку про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення №0002162200 від 23.09.2014р., зокрема, з тих підстав, що:

- недоліки заповнення товарно-транспортних накладних не можуть слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції;

- на підтвердження можливостей зберігання товарів в містах, до яких здійснювалось транспортування, позивачем надані договори оренди приміщень;

- відсутність можливості здійснити перевірку контрагентів позивача не є самостійною та достатньою підставою для визнання угод недійсними (фіктивними) або встановлення порушення платником податків правил оподаткування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи наступного.

Відповідно до ст. 215 ЦК України нікчемним правочином визнається правочин, недійсність якого встановлена законом. У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, нікчемний правочин є таким в силу закону для будь-якої особи, а тому не вимагає наявності спеціальних повноважень.

Разом з тим, наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

При цьому в податкових відносинах не може застосуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України. Вказана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 ПК України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру господарських операцій можуть свідчити наступні обставини: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг; нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не пред'являються вимоги до суб'єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб'єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину.

Відповідно до акту перевірки від 04.09.2014 року №1237/22-04/36877292, за висновком відповідача, про відсутність реального характеру господарських операцій позивача з контрагентами свідчать:

- недоліки оформлення видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, CMR;

- відсутністю у позивача власних або орендованих складських приміщень, неможливістю встановлення перевізника товарів;

- не надання відповідачу звітів комірників про рух придбаного товару;

- позивачем не надано товарно-транспортних накладних, що підтверджують транспортування товарів контрагентам-покупцям, довіреностей, які підтверджують отримання товару, та неможливістю провести зустрічні звірки ТОВ «Ермана», ТОВ «Торрес Плюс», ТОВ «А.В.А.Н.Г.А.Р.Д.», ТОВ «Кардамон», ТОВ «Бізнес Інсайдер» у зв'язку з припиненням або відсутністю за місцезнаходженням та не здійсненням цими контрагентами подальшої реалізації придбаного товару відповідно до бази «Єдиної електронної звітності».

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ст.1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до ст.4 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються, зокрема, на принці превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, якщо господарські операції фактично мали місце, проте первинні документи мають дефекти, зокрема, щодо інформації про фізичних осіб, якими підписано первинні документи, чи місця їх складення або отримання/відвантаження товару, то такі первинні документи мають бути враховані при здійснені податкового, якщо зазначена в них інформація дозволяє ідентифікувати суб'єктів господарювання та господарські операції.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження можливостей зберігання товарів в містах, до яких здійснювалось транспортування, позивачем надані:

- договір оренди приміщення з додатковими угодами від 01.01.2011 року про оренду складських приміщень за адресою м. Запоріжжя, вул. Горна 13, площею 300 кв.м.; договір оренди приміщення з додатковими угодами від 01.01.2013 року про оренду складських приміщень за адресою м. Запоріжжя, вул. Горна 13, площею 300 кв.м.; договір оренди приміщення від 01.08.2011 року за адресою м. Нікополь, пр.Трубників 14, площею 50 кв.м.;

- договір оренди приміщення №21/04 від 21.04.2010 року за адресою м.Кривий Ріг, вул. Окружна № 3-К, площею 345,25 кв.м.;

- договір оренди приміщення №01/12/02 від 01.01.2012 року за адресою м.Кривий Ріг, вул. Окружна № 3-К, площею 345,25 кв.м.;

Користування приміщеннями зазначеними у договорах підтверджується актами прийому-передачі відповідних приміщень.

Фактичне придбання та подальша реалізація позивачем товарів по взаємовідносинам з ЗАТ «Комплекс Безлюдівський м'ясокомбінат», ПрАТ «АПК-Інвест» №1146/ДП-П від 25.07.2011 року, Spoldzielnia Mleszarska «MLEKOVITA», ТОВ «Торрес Плюс», ТОВ «А.В.А.Н.Г.А.Р.Д.», ТОВ «Кардамон», ТОВ «Ермана» та ТОВ «Бізнес Інсайдер» з 26.03.2010 року по 31.12.2013 року підтверджується відповідними договорами, товарно-транспортними накладними, податковими та видатковими накладними, CMR, реєстрами накладних, копії яких наявні в матеріалах справи.

Недоліки в оформленні документів, на які посилається в акті перевірки відповідач, не перешкоджають ідентифікації змісту господарських операцій та суб'єктів господарювання і не свідчать про їх фіктивність.

Встановлена відповідачем неможливість провести зустрічні звірки з ТОВ «Ермана», ТОВ «Торрес Плюс», ТОВ «А.В.А.Н.Г.А.Р.Д.», ТОВ «Кардамон», ТОВ «Бізнес Інсайдер» у зв'язку з припиненням або відсутністю за їх місцезнаходженням та не здійсненням цими підприємствами подальшої реалізації придбаного у позивача товару також не свідчать про відсутність у цих підприємств необхідних ресурсів, що були необхідні для виконання договірних зобов'язань у період з 26.03.2010 року по 31.12.2013 року.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Наведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України»).

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Отже, відповідач не довів суду того, що господарські операції позивача з вказаними контрагентами за період з 26.03.2010 року по 31.12.2013 року не мали реального змісту та у зв'язку з цим не підлягали відображенню у податковому обліку платника податків для цілей визначення податку на прибуток.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність оскарженого повідомлення-рішення №0002162200 від 23.09.2014 р.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2015 р. у справі № 804/2227/15 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: Н.А. Олефіренко

Суддя: А.О. Коршун