Постанова № 48842645, 20.08.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 серпня 2015 року № 826/14049/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справуза позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»доВідділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києвіпро визнання дій незаконними та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 09 липня 2015 року, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

15 липня 2015 року до Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», Банк, позивач) з адміністративним позовом про визнання дій головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві Кузьмишина Е.М. щодо винесення постанови про стягнення з АТ «Райффайзен Банк Аваль» виконавчого збору у розмірі 2 684,49 доларів США від 09 липня 2015 року незаконними та скасування постанови головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві Кузьмишина Е.М. про стягнення з АТ «Райффайзен Банк Аваль» виконавчого збору у розмірі 2 684,49 доларів США від 09 липня 2015 року (далі - оскаржувана постанова).

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що в зв'язку з тим, що ним несвоєчасно було отримано постанову про відкриття виконавчого провадження, а також в зв'язку з відсутністю як у вказаній постанові так і в супровідному листі реквізитів рахунку органу ДВС для зарахування коштів в іноземній валюті, що підлягають стягненню, Банк, як сторона виконавчого провадження, був позбавлений можливості самостійно виконати судове рішення, у встановлений виконавцем в постанові про відкриття виконавчого провадження строк.

Отримавши від виконавця реквізити для перерахування коштів в іноземній валюті на виконання судового рішення, Банком ініційовано відповідну виплату на виконання судового рішення (шляхом ініціювання SWIFT-переказу) відповідно до внутрішніх процедур Банку.

Здійснивши SWIFT-переказ за наданими виконавцем реквізитами та направивши на адресу Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві заяву про самостійне виконання рішення суду та закінчення виконавчого провадження, головним державним виконавцем того ж дня коли був здійснений SWIFT-переказ, як вказує позивач, безпідставно та необґрунтовано було винесено постанову про стягнення з АТ «Райффайзен Банк Аваль» виконавчого збору в розмірі 2 684,49 дол. США.

Зазначене, на думку позивача, свідчить про упередженість та неправомірність дій державного виконавця стосовно винесення оскаржуваної постанови, як наслідок такі дії, на переконання позивача, мають бути визнані незаконними, а оскаржувана постанова -скасованою.

Крім того, позивач свою правову позицію підкріплює висновками Верховного Суду України по справі № 6-785цс15 (постанова від 06.07.2015) та Вищого господарського суду України по справі № 14/54 (постанова від 05.04.2012), в яких зазначено, що «…сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконане, а держаним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання.».

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити.

Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві (далі - ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві, Відділ, відповідач) подав заперечення на позовну заяву, в яких зазначає, що державним виконавцем, у відповідності до ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», через невиконання боржником рішення суду у встановлений державним виконавцем строк, правомірно винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору.

Окрім цього, відповідач вважає посилання позивача на постанову Верховного Суду України по справі № 6-785цс15 безпідставним, оскільки це прямо суперечить Закону України «Про виконавче провадження», норми якого є спеціальними щодо регулювання правовідносин що виникли, зокрема звертає увагу на абз. другий ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», за приписами якого: «Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.».

З підстав викладеного, відповідач вважає, що він діяв правомірно, а оскаржувана постанова є обґрунтованою, а отже, підстав для її скасування немає.

В своїх запереченнях на позовну заяву відповідач просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

На адресу суду відповідачем було направлено копію матеріалів виконавчого провадження ВП № 47974434.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, в зв'язку з неявкою в судове засідання 30.07.2015 представника відповідача, суд дійшов висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 04 грудня 2014 року у справі № 554/11484/14-ц за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Полтавської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення відсотків по вкладу позов ОСОБА_3 задоволено повністю, а саме: стягнено з Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_3 по договору на вклад Універсальний № 20/02-02/24 від 10 квітня 2008 року суму відсотків у розмірі 26 844,86 доларів США (327 050,92 грн. за офіційним курсом НБУ на 14.00 04.08.2014 - 100 доларів США - 1 218,30 грн.).

Вказане рішення суду набрало законної сили - 19.05.2015.

09 червня 2015 року Октябрським районним судом м. Полтави видано виконавчий лист № 554/11484/14-ц.

26 червня 2015 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 з заявою про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на кошти та майно боржника і оголошення заборони на його відчуження звернувся до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, в якій просив прийняти до виконання виконавчий лист Октябрського районного суду м. Полтави № 554/11484/14-ц від 09.06.2015, відкрити виконавче провадження та здійснити примусове виконання вказаного виконавчого листа, накласти арешти на все нерухоме й рухоме майно боржника, а також, на його кошти, винести постанови про відкриття виконавчого провадження, про накладення арештів на все нерухоме й рухоме майно боржника, а також, на його кошти, надіслати постанову про відкриття виконавчого провадження.

За наслідками розгляду вказаної вище заяви, головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві 01 липня 2015 року відкрито виконавче провадження ВП № 47974434 (Постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 47974434 від 01.07.2015), пунктом другим якої боржнику - Публічному акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль» надано термін для самостійного виконання рішення суду - до 08.07.2015 включно.

Супровідним листом від 01.07.2015 вих. № 1396/10 на адресу боржника та стягувача відповідачем було направлено постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження ВП № 47974434 від 01.07.2015 для виконання та до відома відповідно.

Вказана постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 47974434 від 01.07.2015 надійшла на адресу Банку 06.07.2015 за вх. № 24443. Згідно наданої відповідачем інформації на офіційному сайті «Укрпошта» - «відстеження пересилання поштових відправлень» Банк постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 47974434 від 01.07.2015 отримав 06.07.2015 о 08 год. 14 хв.

07 липня 2015 року на адресу Відділу від позивача надійшли заяви про відкладення провадження виконавчих дій, та поновлення строку для самостійного виконання рішення, у зв'язку із несвоєчасним одержанням постанови про відкриття виконавчого провадження та про звернення до суду із заявою про роз'яснення судового рішення, які зареєстровані відповідачем за вх. номерами, відповідно 9699 та 9698 від 07.07.2015.

09 липня 2015 року о 16:32:24 боржником в особі Полтавської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» здійснений SWIFT-переказ. Кошти в сумі 26 844,86 доларів США були перераховані на рахунок ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві.

Цього ж дня, Банк подав до канцелярії Відділу лист-повідомлення «Про самостійне виконання рішення суду та закінчення виконавчого провадження (ВП № 47974434)» (зареєстровано від 09.07.2015 за вх. № 9927).

09 липня 2015 року головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві Кузьмишиним Е.М. винесено Постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 2 684,49 дол. США (оскаржуване рішення).

Супровідним листом від 09.07.2015 вих. № 1396/10 на адресу боржника відповідачем було направлено постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 09.07.2015 для виконання, яка зареєстрована Банком за вх. № 25381 від 13.07.2015.

Незгода з діями державного виконавця щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору, власне постановою про стягнення виконавчого збору від 09.07.2015 ВП № 47974434 обумовила позивача звернутись до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення представника позивача, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд не погоджується з доводами Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР (далі - Закон № 202/98-ВР), Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою ст. 1 Закону № 202/98-ВР завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Приписами статті 1 Закону № 606-XIV визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

В частинах 1, 2 ст. 2 Закону № 606-XIV вказано, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» (далі - державні виконавці).

Відповідно до частини другої ст. 4 Закону № 202/98-ВР державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Частиною першою статті 6 Закону № 606-XIV визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з ч. 2 ст. 25 Закону № 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

В частині 1 ст. 27 Закону № 606-XIV зазначено, що в разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Виходячи з аналізу вказаних норм права, вбачається, що законодавець чітко визначив термін, з якого розпочинається виконання рішення в примусовому порядку, а саме, після закінчення семиденного строку, встановленого для самостійного його виконання.

Одночасно, з початком примусового виконання рішення, у державного виконавця виникає право на стягнення з боржника виконавчого збору в силу приписів ст. 28 Закону № 606-XIV.

Так, в ході дослідження матеріалів справи та матеріалів виконавчого провадження ВП № 47974434, судом встановлено, що головним державним виконавцем Відділу на підставі ст. ст. 17, 19, 21, 25, 31 Закону № 606-XIV, 01.07.2015 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 47974434, якою встановлено строк для самостійного виконання рішення суду, а саме: до 08.07.2015 включно.

Втім, боржником у вказаний строк рішення суду не виконано, що стало підставою для винесення головним державним виконавцем в рамках виконавчого провадження ВП № 47974434 постанови про стягнення виконавчого збору від 09.07.2015.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Приписами абзацу другого частини першої ст. 28 Закону № 606-XIV визначено, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Оскільки, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, а винесення постанов входить до компетенції державних виконавців, що визначено, зокрема, приписами ст. ст. 11 та 28 Закону № 606-XIV, суд вважає, що головним державним виконавцем Відділу з метою недопущення порушень положень Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно до вимог ст. 28 Закону № 606-XIV, в межах повноважень, правомірно було винесено постанову від 09.07.2015 про стягнення з боржника - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» виконавчого збору в розмірі 2 684,49 дол. США.

У зв'язку з тим, що рішення суду в наданий строк для самостійного виконання, як того вимагають приписи ч. 2 ст. 25 Закону № 606-XIV, боржником не виконані, на підставі статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» головним державним виконавцем правомірно винесено постанову про стягнення виконавчого збору від 09.07.2015.

З огляду на викладене, постанова про стягнення з боржника виконавчого збору може бути скасована у разі, якщо:

1) виконавчий документ виконано в строк, встановлений державним виконавцем для самостійного виконання;

2) постанова про стягнення з боржника виконавчого збору винесена до закінчення строку, встановленого для самостійного виконання рішення.

В даному випадку:

1) виконавчий документ виконано після закінчення строку, встановленого для самостійного його виконання (на наступний день, тобто 09.07.2015);

2) оскаржувана постанова від 09.07.2015 про стягнення виконавчого збору винесена після закінчення строку, встановленого для самостійного виконання рішення (боржнику був встановлений строк для самостійного виконання рішення до 08.07.2015 включно).

Судом встановлено, що боржник мав достатньо часу (три робочих дні: з 06.07.2015 по 08.07.2015) для самостійного виконання рішення суду. Втім, встановлений державним виконавцем строк боржник використав для написання та подання до Відділу заяв про відкладення провадження виконавчих дій, та поновлення строку для самостійного виконання рішення, у зв'язку із несвоєчасним одержанням постанови про відкриття виконавчого провадження та про звернення до суду із заявою про роз'яснення судового рішення, що свідчить про недобросовісне ставлення до своїх обов'язків під час виконання рішення суду та зволікання у належному виконанні вказаного рішення.

Окрім цього, як було відзначено вище, чинними нормами спеціального закону стягнення виконавчого збору не залежить від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

На підставі п. 34 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» від 12.02.2015 № 191-VIII (далі - Закон № 191-VIII), норми якого набрали чинності 05.04.2015, статті 28, 41 та 46 Закону України «Про виконавче провадження» були викладені в редакції, відмінній від попередніх редакцій цього Закону.

Так, частина перша статті 28 Закону № 606-XIV (в редакції до 05.04.2015) не мала абзацу другого і складалась лише з одного абзацу, після внесення змін до спеціального закону згідно з Законом № 191-VIII (Закон № 606-XIV в редакції після 05.04.2015) частину першу статті 28 Закону № 606-XIV було доповнено абзацом другим наступного змісту: «Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.».

Оскільки норми щодо внесення змін до спеціального закону набули чинності 05.04.2015, а оскаржувана постанова винесена державним виконавцем 09.07.2015, суд вважає посилання позивача на висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 06.07.2015 (справа № 6-785цс15) та Вищого господарського суду України від 05.04.2012 (справа № 14/54), необґрунтованими, а отже, неприйнятними.

Суд виходить з приписів ч. 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З підстав викладеного, суд приходить висновку, що оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору від 09 липня 2015 року ВП № 47974434 ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому є правомірною.

Частиною третьою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи доводи позивача були спростовані.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представника позивача, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, в зв'язку із чим, в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.

Враховуючи положення статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України та ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», суд вирішив стягнути з позивача 1 644,30 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. 128, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 181, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» відмовити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» судовий збір у розмірі 1 644,30 грн. на р/р: 31218206784007, отримувач коштів УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача (МФО) 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко