Рішення № 48831370, 28.04.2015, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А

________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2015 р. Справа № 918/313/15

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом селянського (фермерського) господарства "Поляна" (далі Господарство) до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс ЛТД" (далі Товариство) про стягнення заборгованості в сумі 53 971 грн. 89 коп.,

за участі представників:

позивача: ОСОБА_1 за дов. від 3 листопада 2014 року,

відповідача: ОСОБА_2 за дов. від 22 січня 2015 року,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2015 року Господарство звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що згідно умов договору купівлі-продажу № 40, укладеного між ним та Товариством 15 серпня 2014 року, останньому згідно приймальної квитанції було передано у власність велику рогату худобу на загальну суму 39 494 грн. 28 коп. Оскільки відповідач взяте на себе за вказаним договором зобовязання по оплаті вартості переданого йому товару не виконав, позивач, посилаючись на статті 509, 526, 530, 610, 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та статті 193, 232 Господарського кодексу України (далі ГК України), просив суд стягнути з Товариства вищезазначену суму боргу, а також 5 446 грн. 96 коп. пені, три проценти річних у розмірі 736 грн. 85 коп. та 8 293 грн. 80 коп. інфляційних втрат, нарахованих у звязку з несвоєчасним проведенням розрахунків.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 31 березня 2015 року порушено провадження у справі № 918/313/15, розгляд якої було призначено на 14 квітня 2015 року.

У судовому засіданні 14 квітня 2015 року представник позивача просив суд долучити поданий ним уточнений розрахунок заявлених до стягнення з відповідача сум пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат. Відповідно до даного розрахунку сума пені складає 5 446 грн. 96 коп., сума інфляційних втрат 7 898 грн. 86 коп., сума трьох процентів річних 736 грн. 85 коп.

Відповідно до частини 2 статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

Згідно з частиною 4 вказаної статті позивач вправі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.

Передбачене частиною 4 статті 22 ГПК України право позивача зменшити розмір позовних вимог може бути реалізоване до прийняття рішення судом. Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни в бік зменшення кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі Постанова).

З аналізу вищенаведених приписів вбачається, що волевиявлення позивача щодо зменшення розміру позовних вимог повинно викладатись у письмовій формі.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 ГПК України приймаючи рішення, господарський суд має право, зокрема, виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Отже, враховуючи вищезазначені приписи чинного законодавства, пунктом 2 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов та відповідного клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

У той же час позивачем не було додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії та не подано суду письмової заяви про зменшення розміру позовних вимог, оформленої у встановленому законом порядку. Відтак, оскільки позивач не скористався наданим йому статтею 22 ГПК України правом на подання заяви про зменшення розміру позовних вимог, суд дійшов висновку про розгляд даної справи у межах позовних вимог, викладених Господарством у прохальній частині його позовної заяви.

Ухвалою суду від 14 квітня 2015 року розгляд даної справи було відкладено на 28 квітня 2015 року.

До початку призначеного судового засідання через канцелярію суду надійшов відзив Товариства на позовну заяву (а.с. 46-47), в якому останнє заперечило проти задоволення проти позовних вимог Господарства з огляду на те, що у спірному договорі не було встановлено строку оплати відповідачем великої рогатої худоби. Відтак, оскільки Господарство у встановленому законом порядку не предявило Товариству претензії про сплату спірної суми боргу, зобовязання відповідача щодо оплати вищезазначеного товару на момент звернення Господарства з даним позовом до суду, на думку Товариства, не настало. Крім того, вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 5 446 грн. 96 коп., на думку останнього, також не підлягає задоволенню, оскільки вказана штрафна санкція не була передбачена умовами укладеного між сторонами договору. Також у даному відзиві відповідач вказував на те, що Господарством були допущені помилки при розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат.

У судовому засіданні 28 квітня 2015 року представник Господарства підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у даному судовому засіданні підтвердив факт поставки Товариству спірного товару позивачем. У той же час останній заперечив проти задоволення позову з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій документів поданим учасниками процесу оригіналам цих документів, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15 серпня 2014 року між позивачем та Товариством був укладений договір купівлі-продажу № 40, за умовами якого Господарство взяло на себе обовязок передати у власність відповідачу товар велику рогату худобу у кількості 7 голів, а останній, у свою чергу, прийняти та своєчасно оплатити його вартість на умовах, вказаних у цьому договорі (а.с. 10).

Даний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками зазначених субєктів господарювання.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що покупець здійснює оплату товару згідно предявлених продавцем рахунків, або готівкою в касу.

Невідємною частиною договору є накладні, що супроводжують товар (пункт 2.2 цієї угоди).

У пункті 3.1 договору сторони погодили, що оплата за цим правочином проводиться у національній валюті України шляхом видачі готівки з відміткою у приймальній квитанції, що є невідємною частиною договору, або безготівково на розрахунковий рахунок продавця.

За змістом пункту 4.2 вказаної угоди остання набирає чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2014 року.

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного договору позивач передав у власність відповідачу велику рогату худобу у кількості 7 голів на загальну суму 39 494 грн. 28 коп., що підтверджується наданою Господарством копією приймальної квитанції від 15 серпня 2014 року № 012070, податковою накладною позивача від 29 серпня 2014 року № 7, а також відповідним корінцем ветеринарного свідоцтва (а.с. 11-13). Факт поставки спірного товару також був підтверджений представником відповідача у судовому засіданні 28 квітня 2015 року, про що у протокол даного судового засідання були внесені відповідні відомості (а.с. 71).

Про належне виконання позивачем своїх зобовязань за договором купівлі-продажу від 15 серпня 2014 року № 40 також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем умов даної угоди.

Проте всупереч умовам договору Товариство взятий на себе обовязок по оплаті вартості вищезазначеного товару не виконало, заборгувавши таким чином позивачу 39 494 грн. 28 коп.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини.

Договір є обовязковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що у спірному договорі сторонами не було погоджено конкретного строку оплати товару, що був предметом цього правочину.

Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У частині 1 статті 692 ЦК України закріплено загальне правило, за яким покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Посилання Товариства на те, що зобовязання відповідача щодо оплати вищезазначеного товару на момент звернення Господарства з даним позовом до суду не настало, оцінюються судом критично, оскільки, як вбачається зі змісту вищенаведених імперативних приписів чинного законодавства, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, застосуванню підлягають приписи частини 2 статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, зокрема, з припису частини 1 статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини 2 статті 530 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Таким чином, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

При цьому, підписання покупцем приймальної квитанції, яка є первинним обліковим документом у розумінні закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції й встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною 1 статті 692 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з приймальної квитанції від 15 серпня 2014 року № 012070, та підтверджується поясненнями представників сторін, спірний товар та товаророзпорядчі документи на нього були передані Товариству та отримані останнім 15 серпня 2014 року. Відтак, суд дійшов висновку про те, що саме з цього моменту у Господарства виникло зобовязання по оплаті даного товару, оскільки інший строк оплати у спірному договорі сторонами встановлений не був.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума основного боргу за поставлений позивачем товар, яка складає 39 494 грн. 28 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, не оспорюється відповідачем, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед продавцем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Господарства до Товариства про стягнення вказаної суми. Відтак, позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати вартості поставленого товару, позивач просив суд стягнути з Товариства 5 446 грн. 96 коп. пені, нарахованої на суму основного боргу в розмірі 39 494 грн. 28 коп. у період з 16 серпня 2014 року по 16 лютого 2015 року.

Обґрунтовуючи вищезазначену позовну вимогу, представник позивача у судовому засіданні 28 квітня 2015 року посилався на статтю 549 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У той же час частиною 1 статті 547 ЦК України передбачено, що правочин, яким забезпечується виконання зобов'язання, вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (частина 2 статті 547 ЦК України).

Однак судом встановлено, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу від 15 серпня 2014 року № 40 не містить положень, які б передбачали можливість застосування до відповідача вищезазначеного виду забезпечення виконання зобовязання у разі неналежного виконання ним взятого на себе зобовязання щодо своєчасної оплати товару, а також положень, які б встановлювали розмір зазначеної неустойки. Докази вчинення між сторонами письмового правочину щодо забезпечення виконання спірного зобов'язання відсутні і у матеріалах даної справи.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги Господарства про стягнення з Товариства 5 446 грн. 96 коп. пені.

Крім того, на підставі статті 625 ЦК України Господарство просило суд стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 736 грн. 85 коп., нарахованих з 16 серпня 2014 року по 30 березня 2015 року на суму основного боргу в розмірі 39 494 грн. 28 коп., а також 8 293 грн. 80 коп. інфляційних втрат, нарахованих на вищезазначену суму боргу у період з 16 серпня 2014 року по 17 березня 2015 року.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 3 квітня 1997 року № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця червня.

Оскільки заявлений Господарством до стягнення розмір трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних сум підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відтак, даний позов підлягає частковому задоволенню.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс ЛТД" (35600, Рівненська область, місто Дубно, вулиця Клима Савури, будинок 6, ідентифікаційний код: 30362061) на користь селянського (фермерського) господарства "Поляна" (34612, Рівненська область, Березнівський район, село Поляни, вулиця Котляревського, будинок 17, ідентифікаційний код: 31791953) 39 494 (тридцять девять тисяч чотириста девяносто чотири) грн. 28 коп. основного боргу, 8 293 (вісім тисяч двісті девяносто три) грн. 80 коп. інфляційних втрат, три проценти річних у розмірі 736 (сімсот тридцять шість) грн. 85 коп., а також 1 642 (одну тисячу шістсот сорок дві) грн. 62 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні позовних вимог щодо стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс ЛТД" 5 446 грн. 96 коп. пені відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 5 травня 2015 року

Суддя Є.В. Павленко