Рішення № 48815454, 19.08.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5348/15

Головуючий у першій інстанції Добров П. В.

Доповідач Сватаненко В. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2015 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого - Сватаненка В.І.

суддів - Артеменка І.А., Цюри Т.В.,

за участю секретарів - Добряк Н.І., Павлючук Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 2 квітня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 - «Про стягнення боргу за договором позики, сплату відсотків за прострочення грошового зобов'язання та стягнення моральної шкоди», -

ВСТАНОВИЛА:

16.09.2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зазначеним позовом, по якому просила стягнути з відповідача борг за договором позики у сумі 223650 грн., відсотки з прострочення грошового зобов'язання у розмірі 40257 грн., моральну шкоду в розмірі 50000 грн., судові витрати на сплату судового збору, витрати на надання юридичної допомоги.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на те, що 08.08.2008 року вона позичила відповідачу 290000 грн., про що відповідачем була складена розписка. В розписці також зазначено, що відповідач поверне всю суму боргу до 26.09.2008 року. Однак відповідач в зазначений трок борг не повернув. Борг відповідач почав повертати в 2012 році та повернув 9220 грн., перераховуючи кошти на її картку МПС. Суму 6930 грн. повернув, передаючи по 100 грн. в день через своїх водіїв. В 2013 році відповідач повернув позивачу 36500 грн. До 17.05.2014 року відповідач повернув її 13700 грн. До травня 2014 року відповідач всього повернув її 66350 грн., тому залишок боргу становить 223650 грн. У подальшому, відповідач припинив повертати борг.

Позивач та представник позивача позов підтримали, просили задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач до суду не з'явився, надавши письмові заперечення, відповідно до яких позов не визнав, заперечував проти його задоволення, просив застосувати строки позовної давності, а також заяву, по якій просив справу розглянути за його відсутності.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 2 квітня 2015 року позов задоволений частково: стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 223650 грн. боргу за договором позики, 40257 грн. відсотків з прострочення грошового зобов'язання, 5000 грн. моральної шкоди, витрати по оплаті судового збору в сумі 2236,50 грн., 121,80 грн., 902,57 грн., в задоволенні решті позовних вимог відмовлено.

21.04.2015 року ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на вказане рішення суду, по якій просить рішення районного суду скасувати, ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати або змінити рішення суду.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правових відносин, чи слід позов задовольнити або в позові відмовити, чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову та інші.

Таким чином, суд, розглядаючи цивільну справу у порядку позовного провадження, повинен повно і всебічно з'ясувати фактичні обставини справи, однак не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог та тієї доказової бази, яка сформована за рахунок доказів, поданих до суду самими учасниками процесу.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив із того із того, що відповідачем не виконані повністю взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного повернення боргу.

Колегія суддів з такими висновками повністю не погоджується.

Судом встановлено, що 8 серпня 2008 року сторони уклали договір позики на суму 290000 грн., про що була складена письмова розписка, в якій було зазначено, що ОСОБА_2 зобов'язується повернути всю суму боргу 26 вересня 2008 року ( а.с.4).

Також, позивач стверджувала, що у визначений в розписці строк відповідач борг не повернув, посилаючись на скрутне матеріальне становище та обіцяв борг повернути. Починаючи з травня 2012 року відповідач почав повертати борг шляхом перерахування коштів на її банківський картковий рахунок, здійснивши дев'ять переказів на суму 9220 грн. Суму 6930 грн. Повернув у 2012-2013 р.р., передаючи по 100 грн. в день через своїх водіїв. В 2013 році відповідач повернув позивачу 36500 грн. До 17.05.2014 року відповідач повернув її 13700 грн., а всього повернув 66350 грн.

Відповідач, заперечуючи письмово проти задоволення позову, стверджував, що повернув ОСОБА_4 всю суму боргу в середині вересня 2008 року. На його прохання повернути боргову розписку, ОСОБА_4 зазначила, що її втратила. Зважаючи на їх дружні стосунки, він не став наполягати на поверненні розписки. Одночасно відповідач наполягав на застосуванні до спірних правовідносин позовної давності.

Районний суд, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, виходив із того, що права позивача порушені відповідачем в травні 2014 року, який припинив погашати грошовий борг та послався на положення ч. 1 ст. 261 ЦПК України: про те, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, керуючись наступним.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності, при достовірної доведеності вчинення таких дій, не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Однак ОСОБА_4 з відповідною заявою про визнання поважними причин пропуску позовної давності до суду не зверталась.

Вирішуючи спір, районний суд не звернув увагу на наведені положення закону, не врахував, що можливість пред'явлення позову про стягнення боргу обмежується трирічним строком і відповідач під час розгляду справи просив застосувати строки позовної давності, відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 257 ЦК України строк позовної давності для позивача закінчився 27 вересня 2011 року. Тому наведені позивачем докази про повернення відповідачем боргу після спливу трирічного строку, а не в його межах - в 2012 році, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки позивачем пропущено встановлений законом строк позовної давності, поважних причин пропуску строку суду не зазначила, не зверталась із заявою про поновлення пропущеного строку позовної давності.

Таким чином, ст.ст. 257, 264, 267 ЦК України судом першої інстанції належним чином не застосовані.

Отже, суд першої інстанції не застосував норми матеріального права, зокрема ЦК України, порушив норми ЦПК України, що потягло ухвалення неправильного рішення, яке підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України.

Скасовуючи судове рішення та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, відповідно до положень ст. 154 ЦПК України колегія суддів також вирішує питання про скасування заходів забезпечення позову - накладання арешту на автомобіль марки MITSUBISHI PAJERO, державний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску, яки на праві власності належить відповідачу..

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 2 квітня 2015 року - скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 - відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Скасувати ухвалу Комінтернівського районного суду Одеської області від 9 жовтня 2014 року про забезпечення позову - накладання арешту на автомобіль марки MITSUBISHI PAJERO, державний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду

Одеської області В.І. Сватаненко

І.А. Артеменко

Т.В. Цюра

19.08.2015 року м. Одеса